1.1 Сутність процесу управління ресурсами підприємства

Субєкт управління - це органи або особа, яка здійснює управляючі дії. Субєктами управління є органи законодавчої та виконавчої влади.

Цілі, функції і зміст процесу управління передбачають систему методів управління, використання яких спрямоване на обєкт для забезпечення ефективної діяльності служб з постачання і використання матеріальних ресурсів.

Методи управління матеріальними ресурсами - не поєднання різних способів, прийомів, дій на окремих працівників, на колектив у цілому для досягнення конкретної мети в процесі управління виробництвом.

В теорії та практиці управління застосовують такі методи управління матеріальними ресурсами:

адміністративні;

економічні;

соціально-психологічні.

Організаційні методи реалізують мотиви примусового характеру. Зміст регламентуючих методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні повноважень та відповідальності членам організації, визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методичної, інструктивної та іншої допомоги виконавцям.

Адміністративні методи управління - це комплекс способів та прийомів впливу на людей, які ґрунтуються на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Всі адміністративні методи управління поділяються на регламентуючі та розпорядчі.

Адміністративні методи на рівні держави застосовуються в сферах, які не охоплюються ринком, але залежать від нього: використання національного багатства, боротьба з монополізмом, розвязання проблем екології, гарантований захист національних інтересів у зовнішньоекономічних звязках, забезпечення дотримання правил підприємництва і фінансово-кредитної діяльності.

Розпорядчі методи управління охоплюють поточну оперативну організаційну роботу, тобто визначення і розподіл конкретних завдань виконавцям, контроль за їх виконанням, проведення нарад тощо.

Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах шляхом використання товарно-грошових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації. Перший - це управління, орієнтоване на використання створеного на державному рівні економічного сегмента загального зовнішнього середовища. Зміст цього аспекту, зокрема, складає:

формування системи оподаткування;

визначення амортизаційної політики;

формування митної політики;

визначення мінімального рівня заробітної плати.

Другий аспект повязаний з управлінням, орієнтованим на використання різноманітних економічних категорій, таких, як податки, ціни, кредити, тарифи, інвестиції, цінні папери, відсотки, амортизація, бюджет, резерви, програми, пільги, державні замовлення, субсидії, мито. Проте ніякі економічні методи не зможуть існувати без організаційно-адміністративної дії, яка забезпечує чіткість, дисциплінованість, порядок роботи колективу. Важливо визначити оптимальне поєднання, раціональне співвідношення організаційно-адміністративних та економічних методів.

Організаційно-адміністративні методи чітко визначають права і обовязки, регламентацію дії керуючої системи. їх конкретним проявом є накази, розпорядження, інструкції, правила, положення, методичні рекомендації.

Управління - це цілеспрямована діяльність управлінського апарату в соціально-економічних системах, повязана з виконанням специфічних функцій (планування, організація, мотивація і контроль). Воно характеризується науковістю, тобто використанням найновіших досягнень у науці управління, економічних науках при побудові системи управління та організації управлінських процесів.

Ефективність управління - успіх у досягненні мети при оптимальних затратах для одержання відповідного результату.

Таким чином, адміністративні методи базуються на системі законодавчих актів, системі нормативно-директивних і методичних документів підприємств і вищестоящих організацій, систем і планів, програм, завдань.

В систему законодавчих актів України входять закони, укази, постанови, положення, інструкції, методики, а також нормативні акти, стандарти.

Економічні методи базуються на основі економічних важелів нормативів, елементів податкової та кредитно-фінансової системи, системи матеріального заохочення та відповідальності за якість і ефективність роботи. Правильне використання всіх методів дозволить ефективно вирішувати проблеми управління як на рівні держави, так і на рівні підприємств.

Управління - це процес, тому що робота по досягненню цілей за допомогою інших людей - це сукупність безперервних взаємоповязаних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі також є процесом, мають назву управлінських функцій. Процес управління є загальною сумою всіх функцій. А. Файоль, який вперше розглянув управління як процес, вважав, що управління включає в себе функції прогнозування і планування, організації, розпорядження, координації та контролю. Різні спеціалісти по менеджменту розглядають такі функції управління як планування, організацію, розпорядження (або командування), мотивацію, керівництво, координацію, контроль, комунікацію, дослідження, оцінку, прийняття рішень, підбір персоналу, представництво та проведення переговорів або укладання угод. К. Кіллен дає визначення: "Управління - це процес планування, організації, керівництва, мотивації та контролю роботи і робітників організації, що забезпечують досягнення її цілей". Мескон, Альберт та Хедоурі розглядають керівництво (лідерство) як самостійну діяльність.

У цьому розділі стисла характеристика функцій управління приведена відповідно до визначень К. Кіллена, а в подальшому, в звязку із значним обємом матеріалу, керівництво виділене в окремий (четвертий) розділ.

Функція планування дозволяє визначити цілі організації, а також те, що повинні робити члени організації, щоб досягти цих цілей. Вона фактично відповідає на три наступних питання:

1) що являє собою організація в даний момент? Керівники повинні оцінити сильні і слабкі сторони організації в таких важливих сферах, як фінанси, маркетинг, виробництво, науково-дослідні роботи, трудові ресурси;

2) куди організація хоче рухатися? Оцінюючи можливості і загрози у зовнішньому середовищі, такі як конкуренція, клієнти, закони, політичні фактори, економічні умови, технологія, постачання, соціальні і культурні зміни, керівництво визначає, якими повинні бути цілі організації і, що може перешкодити організації досягти цих цілей;

3) як вона збирається це робити?

Необхідність планування пояснюється двома причинами:

тривалістю існування організації;

постійною невизначеністю майбутнього. По причині змін в оточуючому середовищі або помилок в міркуваннях, події можуть розвертатися не так, як передбачало керівництво при розробці плану. Тому плани необхідно переглядати.

ОРГАНІЗАЦІЯ. Організувати - це означає створити певну структуру. Елементи, які необхідно структурувати: робота, конкретні завдання організації, такі як будівництво житла, збирання машин тощо; процес управління: люди добираються згідно з конкретною роботою, повязаною із здійсненням певних функцій (структури управління організаціями тощо).

КЕРІВНИЦТВО - використання комунікацій і особистого впливу з метою орієнтації дій підлеглих на реалізацію планів організації. Ця функція передбачає використання менеджерами різних стилів поведінки та різних форм влади і впливу.

МОТИВАЦІЯ - це спонукання працівників до активної трудової діяльності. Завдання функції мотивації полягає в тому, щоб члени організації виконували роботу відповідно до делегованих їм обовязків і згідно з планом. В стародавні часи для мотивації слугували батіг, погрози і нагороди. Школа наукового управління вважала, що мотивування - це просте питання, що полягає тільки у виплаті великої суми грошей при виконанні великих обємів робіт. В наш час керівники усвідомили, що мотивація с результатом складної сукупності потреб, які постійно змінюються.

КОНТРОЛЬ. Менеджер планує досягти мети в певний час. Але протягом планового періоду багато що може змінитися: працівники можуть відмовитися виконувати свої обовязки відповідно до плану, можуть змінитися закони, або виявитися, що при плануванні була зроблена помилка. Ці непередбачені обставини примусять скоригувати цілі, сформульовані планом. І якщо керівництво виявиться нездатним знайти і виправити ці відхилення від первісного плану, перш ніж організації буде нанесена серйозна шкода, досягнення нею цілей, а можливо, навіть саме її виживання, буде поставлене під загрозу.

Рисунок 1.1 Функції управління

Контроль - це процес забезпечення того, що організація дійсно досягає своїх цілей. Ось чому па рис. 1.1 стрілки, що виходять від контролю, йдуть до планування.

ПОЄДНУВАЛЬНІ ПРОЦЕСИ. Названі вище функції управління мають дві загальні характеристики: всі вони вимагають прийняття рішень, а для цього необхідна комунікація. Оскільки ці характеристики повязують всі загальні управлінські функції і забезпечують їх взаємозвязок, комунікацію і прийняття рішень називають поєднувальними процесами.

ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ. Щоб організація була здатна чітко працювати, менеджер повинен робити серію правильних виборів із кількох альтернативних можливостей. Вибір однієї з альтернатив - це рішення. Отже, прийняття рішення - це вибір того, як і що планувати, організовувати, мотивувати, контролювати. В самих загальних рисах саме це складає основний зміст діяльності менеджера. Основною вимогою для прийняття вірного рішення є наявність адекватної інформації. Коефіцієнт адекватності характеризує відповідність інформації властивостям і відношенням процесів, що потребують управління, а також їх елементів:

де тк - кількість параметрів керованого обєкта, що контролюються;

fk - фактична частота збору даних про параметри;

МіFі - кількість параметрів і частота їх виявлення, що характеризують істинний стан обєкта.

Рисунок 1.2 Взаємозвязок коефіцієнта адекватності інформації з її вартістю (Sі і втратами в процесі виробництва (Зі)

Зниження величини коефіцієнта адекватності інформації, зменшує її вартість (лінія 5, на рисунку 1.2), але підвищує втрати, що повязані з неефективними управлінськими рішеннями внаслідок неповної, невірної або несвоєчасної інформації (лінія Зі на рисунку 1.2). Оптимальним є такий коефіцієнт адекватності, при якій сума витрат на інформацію і втрат виробництва мінімальна. На рисунку 1.2 зона оптимального коефіцієнта адекватності інформації заштрихована.

Професор Ш. Латман (Швейцарія) вважає, що в системі управління є одна ведуча функція, якій підпорядковані всі інші. До Другої світової війни такою функцією був, наприклад, бухоблік, особливо облік і контроль витрат виробництва. В перші 20 років післявоєнного періоду, коли західне суспільство було чітко зорієнтоване на зростання обємів виробництва, ця роль перейшла до планування. Проте його методи, що грунтуються на принципах екстраполяції, виявилися неспроможними в умовах нестабільності і непередбачуваності, що було повязано з нафтовою кризою 1973 р.

Для менеджмента фірми це означає втрату перспективи. Горизонти планування суттєво звузилися. Замість дотеперішньої довгострокової орієнтації, звичайною стала практика управління "від випадку до випадку", коли в основі будь-якої акції підприємства лежали спеціальні оцінки і рішення. За таких умов потрібен пошук нових шляхів до уявлення всієї діяльності підприємства. В результаті, виникла нова функція менеджменту - розробка і реалізація стратегії підприємства. Був розроблений ряд засобів і процесів, які слугують специфічним цілям стратегії фірми. Серед них, в першу чергу, слід відзначити наступні:

стратегічне планування, що має характер загальної орієнтації і визначення рамкових умов. Положення, на яких воно базується, повинні суворо дотримуватися, тому що за допомогою їх оцінюються зміни, які можуть мати місце в дійсності;

використання сценаріїв в плануванні. За оптимістичним варіантом робиться спроба визначити максимально сприятливий, а за песимістичним - найбільш несприятливий хід майбутніх подій. Такий підхід повністю охоплює можливі результати. Як правило, буває достатнім розробити один із двох варіантів як бази рамкового планування;

розробка системи ранішнього попередження.

Перехід до ринкової економіки викликає кардинальні зміни орієнтирів в діяльності підприємств. У підприємства повинні бути тільки економічні цілі - підвищення ефективності виробництва, максимізація прибутку в довгостроковій перспективі, завоювання нових ринків. Суттєво підвищується відповідальність за стан справ і повноваження підрозділів підприємства.

Відмова від централізованого плану різко підвищує роль внутрішньовиробничого планування, розробки стратегії та тактики поведінки підприємства на ринку. Все це потребує зусиль всіх економічних служб, підрозділів по збуту та маркетингу, прогнозування і розробки стратегії розвитку, підвищення рівня внутрішньої організації виробництва і, разом з тим, нової якості кадрів керівників, швидкої реорганізації системи економічної освіти для наближення її до практичних потреб.

Майбутнє багатство (благополуччя) колективу підприємства прямо повязане з майбутнім рухом готівки до проекту, прийнятого до виконання. Людина заощаджує тільки тому, що існує для цього мотив. Стимулом є те, що майбутнє споживання стає більш привабливим (більш цінним), ніж сьогоднішнє споживання. Недоліком всіх наших економічних реформ та експериментів була їх нездатність забезпечити такий стимул. Нагородою для сьогоднішнього зберігання і, таким чином, перенесення споживання на майбутнє, забезпечується ринком капіталу і, головним чином, ставкою (нормою) процента.

Головною умовою виробництва в будь-якому суспільстві є робоча сила, під якою розуміють сукупність фізичних та духовних здібностей, якими володіє людина і які вона проводить в дію кожного разу, коли виробляє певні споживчі вартості.