Використання досягнень основних шкіл (підходів) менеджменту на практиці вітчизняного управління

курсовая работа

2.1 Характеристика стану вітчизняних підприємств

Для того, щоб розглянути актуальні проблеми вітчизняного управління, перш за все, потрібно якісно оцінити сучасний стан бази управління, прослідкувати тенденції та виокремити слабкі і сильні сторони, про що і йтиметься надалі у другому розділі.

Сучасний стан та розвиток українських підприємств знаходиться у тяжкому становищі. Значний вплив на дану ситуацію зумовила адаптація до ринкових відносин, а також наслідки світової економічної кризи. [32]

Відслідковуючи стан українських підприємств, можна побачити, що на їх діяльність певним чином впливає спадщина радянської системи господарювання. Особливо яскраво це відбувається на вітчизняних машинобудівних підприємствах. [32] На цих підприємствах значною мірою збереглися керівні кадри, які сформувалися за умов радянської системи господарства, що негативно позначається на результатах діяльності. Зокрема, на вітчизняних машинобудівних підприємствах зберігається високий рівень затрат, через що їхня продуктивність стає неконкурентоспроможною навіть на національному ринку. Високий рівень затрат часто супроводжується невисокою якістю продукції, низькою ефективністю інноваційної діяльності. [32]

Також вагомою причиною нинішнього стану економіки України стало багаторічне випереджувальне зростання засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання. Внаслідок такої політики Україна успадкувала від СРСР нераціональну структуру промисловості, три чверті виробництва якої становила продукція важкої промисловості і лише чверть -- продукція, призначена для задоволення потреб споживачів [32].

Загалом, вітчизняні підприємства можна поділити на дві групи: підприємства, котрі дісталися Україні в спадщину від СРСР та підприємства часів незалежності. При чому, в своїй більшості, нові підприємства зявилися у харчовій галузі. Це можна пояснити відносно дешевими виробничими потужностями (порівняно з галузями важкої промисловості) та сталим попитом на харчову продукцію серед українського споживача.

Більшість радянських підприємств після розпаду СРСР не втрималась у конкурентному середовищі на нових умовах. Частина припинила свою діяльність, а приміщення здаються в оренду (наприклад, Київський радіозавод у 90-х роках повністю переорієнтував виробництво, а більша частина площ наразі орендується під інші потреби). Частка підприємств, наприклад, Трикотажна фабрика імені Рози Люксембург, значно скоротили обсяги виробництва. Хоча є приклади радянських підприємств, котрі змогли вдало пристосуватися до нового ринкового середовища. Наприклад, це Кондитерська фабрика імені Карла Маркса, котра на початку 2000-х стала однією з потужностей корпорації Рошен.

Значна частка державних підприємств пройшла процес приватизації у роки незалежності. Цей процес відбувався умовно у 4 етапи: передприватизаційний (1988-1991), етап початкової приватизації (1992-93), етап масової приватизації (1994-99), етап індивідуальної грошової приватизації (2000-2004). Причиною цьому слугувало становлення незалежної вітчизняної економіки, що потребувало значних надходжень у держбюджет. До того ж, завдяки приватизації держава намагалася скоротити витрати на утримання обєктів господарювання та передала ризики приватному сектору. Проте, через нерозвинуте інституційне середовище приватизація набула спотвореного вигляду, в результаті відбулось зростання тіньового сектору економіки та монополізація бізнесу.[22]

В економіці України роль промисловості залишається провідною (Рис. 2.1). В цьому секторі виробляється близько 40% загальноукраїнського випуску товарів і послуг, 80% їх експорту, створюється понад 30% валової доданої вартості. У цій галузі сконцентровано приблизно третину основних засобів виробництва і зайнятих в економіці. При всій складності сьогоднішньої ситуації промислове виробництво є одним з основних джерел оплати праці найманих працівників, прибутків підприємств, податкових і валютних надходжень держави [32].

Рис. 2.1

*Складено автором за даними Державної служби статистики України

Відслідковуючи показники вітчизняних підприємств металургійної промисловості (табл. 2.1), можна побачити, що збитки у 2012 р. зросли в 2,7 разів, тобто на 10,4 млн. грн. Загалом, можна прослідкувати тенденцію, що більше половини підприємств металургійної промисловості мають прибуток на кінець року, але у загальному підсумку по галузі він перекривається збитками менш рентабельних підприємств.

Табл. 2.1

Збитки/прибутки підприємств металургійної промисловості

Рік

Чистий прибуток (збиток), млн. грн.

Підприємства, які одержали прибуток

Підприємства, які одержали збиток

у % до загальної кількості підприємств

фінансовий результат млн. грн.

у % до загальної кількості підприємств

фінансовий результат млн. грн.

2009

-9977,8

53,8

1679,4

46,2

11657,2

2010

-5720,5

56,6

3606,3

43,4

9326,8

2011

-5986,7

63,1

6837,7

36,9

12824,4

2012

-16379,7

61,9

2923,7

38,1

19303,4

*Складено автором за даними Державної служби статистики України

Аналізуючи стан легкої промисловості, можна побачити, що з перших років незалежності в Україні створювалися демпінгові умови для вітчизняних товаровиробників внаслідок широкого імпорту з Китаю, Польщі, Туреччини та інших країн. Тим самим було підготовлено катастрофічний занепад вітчизняної легкої промисловості [32].

Як зазначалося вище, кризові явища стали причиною погіршення стану господарюючих субєктів як промисловості взагалі, так і машинобудівної галузі зокрема. Протягом 2005-2010 рр. знизилися обсяги виробництва та реалізації продукції, відповідно скоротилися фінансові результати підприємств машинобудівної галузі.

Починаючи з 2011 року підприємства поступово збільшують обсяги виробництва, відповідно покращується їх фінансовий стан. Як можна побачити з Табл. 2.2, чистий прибуток підприємств машинобудівної промисловості зріс на 6434,7 млн. грн., а частка прибуткових підприємств збільшилася на 7,4%. 2012 рік показує дещо гірші показники, що зумовлено збільшенням кількості збиткових підприємств.

Табл. 2.2

Збитки/прибутки підприємств машинобудівної промисловості

Рік

Чистий прибуток (збиток)

Підприємства, які одержали прибуток

Підприємства, які одержали збиток

у % до загальної кількості підприємств

фінансовий результат млн. грн.

у % до загальної кількості підприємств

фінансовий результат млн. грн.

2009

37,3

59,1

6481,9

40,9

6444,6

2010

4204,9

58,2

7271,4

41,8

3066,5

2011

10639,6

65,6

13112

34,4

2472,4

2012

9268,8

65,2

12468,6

34,8

3199,8

*Складено автором за даними Державної служби статистики України

Щодо транспортних компаній, то вантажооборот авіаційного транспорту порівняно з минулим роком зменшився на 12,2%, трубопровідного -- на 21,2%, а водного -- на 26,5%. При цьому перевезення вантажів залізницями залишилися практично незмінними, а підприємства автомобільного транспорту збільшили вантажооборот на 2,8%.

За даними Державної служби статистики аграрні підприємства України у 2012 р. порівняно з 2011 р. знизили виробництво власне вироблених озимових -- на 32,7%, зернових на 18,56%. (Табл. 2.3.) Дану ситуацію можна спостерігати у виробництві майже всіх культур, що наочно показує табл.3. Загальний обсяг реалізованої аграрними підприємствами власно виробленої продукції за січень 2013 р. порівняно з січнем 2012 р. збільшився на 0,5%, продукція рослинництва збільшилась на 1%, а обсяг продукції тваринництва не змінився.

Табл. 2.3

Виробництво основних сільського-господарських культур, тис. т

Культури

2011

2012

Темп приросту

Зернові культури

56747

46216

-18,56%

Озимі зернові

25458

17132

-32,70%

Ярі зернові

31289

29084

-7,05%

Цукрові буряки (фабричні)

18740

18439

-1,61%

Соняшник

8671

8387

-3,28%

Ріпак

1437

1204

-16,21%

Соя

2264

2410

6,45%

Льон-довгунець (волокно)

1

2

100,00%

Картопля

24248

23250

-4,12%

Овочі

9833

10017

1,87%

Кормові коренеплоди (включаючи цукрові буряки на годівлю худоби)

7429

6993

-5,87%

Кукурудза на силос і зелений корм

9994

8268

-17,27%

Однорічні трави на сіно

936

917

-2,03%

Багаторічні трави на сіно

3443

3294

-4,33%

Плоди та ягоди

1896

2009

5,96%

Виноград

522

456

-12,64%

*Складено автором за даними Державної служби статистики України

Таким чином видно, що за сучасних умов вітчизняні підприємства перебувають у не найкращому стані. Однією з причин спаду виробництва в Україні є незавершеність виробничого циклу в національній економіці. Адже на момент здобуття незалежності в Україні вироблялось лише 15-20% кінцевої продукції промисловості. Тому розрив старих господарських звязків негативно вплинув на вітчизняну економіку. Що ж стосується експорту, то переважну більшість становить продаж сировини. Значно невеликий відсоток становить продаж продукції з високим відсотком доданої вартості. Не досить дієвою є митна політика та підтримка вітчизняного товаровиробника. Адже на прикладі високорозвинених країн ми бачимо, що досить вигідно встановлювати високі митні збори на трудомісткий товар. [32]

Непослідовність у проведенні економічних реформ призвела до того, що перехід від адміністративно-командної системи до ринкової супроводжується зростанням тіньової економіки. При цьому створюються сприятливі умови для корупції, хабарництва, криміналізації економіки. Так, за даними Міжнародної фінансової корпорації та Світового банку Україна посідає 137 місце серед 185 країн за показниками легкості ведення бізнесу. Україна має найгірші у Східній Європі та Центральній Азії рейтинги з реєстрації майна та закриття неплатоспроможних підприємств.

Недосконалою є чинна податкова система, що характеризується надмірним податковим тиском і обтяжливою системою звітності. Негативно впливають на розвиток підприємництва складні та довготривалі післяреєстраційні процедури субєктів підприємництва, надмірне втручання органів державної влади в їхню діяльність [32].

Розвиток підприємств ускладнюється великим ступенем енергозалежності держави (за даним Держстату, частка імпорту в Україні в загальному обсягу витрат первинних енергоресурсів перевищує 60%, див. Табл. 2.4, а у загальній структурі імпорту частка енергоресурсів становить 31%, див. Додаток Р) і високим рівнем енергомісткості внутрішнього виробництва (який у 2,5 рази перевищує аналогічний показник у країнах ЄС). Динаміка цін вітчизняних виробників залежить від зміни цін на імпортовані енергоресурси. Це спричинено високим рівнем енергомісткості фундаментальних галузей національної економіки, а також присутністю витрат на енергоспоживання у собівартості практично всіх товарів і послуг.

Табл. 2.4.

Постачання енергоресурсів України за 2012 рік, тис.т нафтового еквіваленту

Вугілля і торф

Нафта сира

Нафтопродукти

Газ природний

Виробництво

33716

3590

-

15426

Імпорт

7793

7885

6029

29551

Експорт

-4820

-37

-4066

-5

*За даними Статистичного щорічника України

Для виробництва значні наслідки спричинило зниження зовнішньоторговельних потоків внаслідок кризового скорочення попиту на вітчизняний експорт, насамперед, металургійної продукції. Також скоротився споживчий попит населення через зниження реальних доходів, зумовленого поширенням рецесійних явищ у національній економіці [32].

Посеред інших проблем постає і проблема інвестування. Інвестиційна привабливість вітчизняних підприємств наразі має низькі показники як серед іноземних інвесторів, так і серед резидентів країни. В основному, інвестиції спрямовуються на оновлення матеріальної бази та на впровадження нових продуктів.

За результатами аналізу значень індикаторів науково-технологічної складової економічної безпеки держави у 2009-2011 рр. доводиться констатувати, що частка інноваційно активних промислових підприємств коливалася у межах 16-17,2% (нижнє критичне значення цього індикатора становить 50%), а частка принципово нової продукції в загальних обсягах реалізованої інноваційної продукції зменшується, що узгоджується із зниженням коефіцієнта винахідницької активності населення (у середньому 170 випадків реєстрації охоронних документів на 1 млн. осіб при пороговому значенні - 400 випадків). Недостатніми є темпи збільшення кількості інноваційно активних підприємств - попри позитивну динаміку, приріст становить лише 2-3%. Зменшується частка реалізованої інноваційної продукції у загальних обсягах (зокрема у 2011 р. значення коефіцієнта становило лише 3,8%, що нижче від критичної нижньої межі на 1,2 в. п.). Нижчою від критичної межі економічної безпеки залишається частка кількості впроваджених обєктів промислової власності до кількості зареєстрованих.[34]

Станом на 2013р., основними донорами прямих іноземних інвестицій в Україну стали компанії з Кіпру (31,7%), в значно меншій мірі - інвестори з Німеччини (11,60%), Нідерландів (9,50%), Російської Федерації (7,00%), Австрії (6,20%), Великобританії (4,7%), Британських Віргінських островів (3,5%). Динаміку інвестицій можна спостерігати на Рис. 2.2

Рис. 2.2

*Розроблено автором на базі даних Держстату

Аналізуючи структуру прямих іноземних інвестицій в регіональному розрізі можна зробити висновок, що найбільшою концентрацією прямих іноземних інвестицій визначається економіка м. Київ, що зосереджує 48,8% (станом на 2012 р.) від загального обсягу іноземного інвестиційного капіталу, при чому слід зазначити, що другий показник за кількістю надходження прямих іноземних інвестицій належить Дніпропетровській області (15,3%), це пояснюється, не стільки привабливістю інвестиційного клімату регіону, скільки найбільшою за роки незалежності України сумою інвестицій, що надійшла в 2005 році від повторної приватизації металургійного комбінату "Криворіжсталь".

У галузевому розрізі картина прямих іноземних інвестицій виглядає наступним чином: найбільшу частку інвестицій займає промисловість та фінансова діяльність, найгірші показники (менше 1%) мають Охорона здоровя, Рибництво, Державне управління та Освіта. Галузеву структуру прямих іноземних інвестицій наведено на Рис. 2.3.

Рис. 2.3

*За даними Статистичного щорічника

Розглядаючи показники малого бізнесу, можна відмітити, що показник кількості субєктів підприємницької діяльності на тисячу осіб населення в Україні у 10 разів менший, ніж у розвинених європейських країнах. А внесок малих підприємств у валовий внутрішній продукт складав лише 10%, це у 3-4 рази нижче, ніж у більшості європейських країн. Особливо негативним явищем є те, що значна кількість зареєстрованих малих підприємств займається лише такими швидко прибутковими видами господарської діяльності, як торгівля та посередницькі послуги. Як свідчить статистика, тільки 5% з числа новостворених підприємств в Україні можна вважати успішними, 35% зникають вже протягом першого року діяльності. Решта 60% ледве зводять кінці з кінцями [34].

Як стверджують самі підприємці, найхарактернішими факторами, які гальмують розвиток підприємств є:

· організаційно-правові труднощі започаткування бізнесу, особливо на стадії переходу від реєстрації до початку діяльності;

· недоступність кредитних ресурсів як для започаткування, так і для ведення бізнесу чи його відновлення, недостатні звязки з міжнародними фінансовими організаціями по залученню інвестицій і гарантій;

· переважно декларативний характер державної підтримки підприємства, неоднозначність та суперечливість чинної нормативно-правової бази;

· несприятлива податкова політика;

· доволі громіздка система бухгалтерського обліку та звітності;

· обмежені можливості для захисту від протиправних посягань;

· криза неплатежів та проблеми з формуванням нових взаємозвязків, каналів збуту;

· недостатність професійних знань та досвіду тих, хто займається малим та середнім бізнесом [22].

Взагалі, розвиток підприємств малого та середнього бізнесу є важливим, оскільки за його допомогою вирішуються проблеми створення нових робочих місць, формується конкурентне ринкове середовище. Зокрема, в країнах з ринковою економікою такі підприємства відіграють велику роль в стимулюванні технологічних інновацій, створюючи їх у 2-2,5 рази більше, ніж великі компанії. Крім того, створення і діяльність великої кількості малих підприємств забезпечує стабільний розвиток регіональної економіки. Завдяки більш високій конкуренції вони краще забезпечують місцеві ринки товарами і послугами. Значно менше дестабілізується ситуацію на ринку робочої сили при банкрутстві окремих малих підприємств в порівнянні ситуацією банкрутства крупних підприємств. Невеликі підприємства є значним джерелом поповнення місцевих бюджетів [20].

Аналіз стану підприємницької діяльності в Україні показує, що сектор малого і середнього бізнесу потребує ефективної фінансової підтримки як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях.

Розвиток малого бізнесу гальмують: недосконала державна політика щодо його підтримування, високі податки, обмеження на окремі види діяльності, адміністративні барєри, бюрократична система в отриманні ліцензій. Малий і середній бізнес не має покращень умов щодо доступу до кредитів, судового захисту, захисту від свавілля контрольних органів і рейдерських захватів [20].

Вищеописана ситуація стану вітчизняних підприємств і формує управлінську базу України. Цю ситуацію можна охарактеризувати як критичну, і, обєктивно, що для управління такою базою потрібний свій управлінський підхід, а не класичні постулати. На фоні такого стану найвдаліше буде задіяти ситуаційний та системні підходи до управління, адже саме ці підходи враховують найбільше факторів зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства, дозволяють обєднати класичні і новітні теорії найбільш ефективним способом.

Делись добром ;)