2.2 Проблеми вітчизняного менеджменту та ефективність застосування управлінських інструментів основних шкіл та підходів

Як можна побачити з першої частини розділу, економічне середовище не надто сприяє ефективному функціонуванню вітчизняної економіки. Перш, ніж обґрунтовувати застосування інструментів основних шкіл менеджменту, потрібно акцентувати увагу на ряді проблем вітчизняного управління. Проблеми у вітчизняному управління є різноплановими і тому найвдаліше буде застосовувати інтегровані підходи щодо їх вирішення, тобто формувати модель управління виходячи з умов функціонування підприємства.

Першою, проте загальною, проблемою є те, що за кризових умов підприємства найдужче потребують ефективних управлінців, проблема в тому, що високоосвічених управлінських кадрів бракує вітчизняному підприємництву. Проблемою є й те, що формуванням вітчизняних моделей управління займається дуже малий відсоток науковців. Якість наукових досліджень в області вітчизняного менеджменту теж ставиться під питання. Більшість публікацій мають формальний характер, у статтях нечасто розкривається тема дослідження, домінують малі за обсягом та змістом видання або ж обємні праці, що не несуть практичного навантаження, навіть більше, не розкривають не те що сучасних тенденцій українського управління, а навіть недостатньо конкретно розглядають іноземний досвід управління. Дана проблема є основоположною у формуванні вітчизняного менеджменту, адже уся управлінська система будується на професійних кадрах та наукових дослідженнях. Цю проблему слід вирішувати шляхом реформування системи освіти, а також шляхом підвищення вимог та контролю за науковими публікаціями.

Відповідно, так як управління є системою з взаємоповязаними елементами, ці проблеми тягнуть за собою побудову нераціональної організаційної структури. На багатьох вітчизняних підприємствах немає чіткого поділу праці та чітко встановлених повноважень менеджера та робітника. Дуже часто зустрічається ситуація, коли за офіційної посади менеджера людина навіть немає підлеглих (що є однією з найголовніших ознак управлінця). В малих підприємствах розповсюджена тенденція до "мультизадачності" робітника. У великих же підприємствах діапазон контролю одного управлінця буває непомірно широким, так як підприємства здебільшого орієнтовані на прибуток, а збільшення числа менеджерів призведе до значних втрат.

Від СРСР, крім нераціональної галузевої структури, Україна успадкувала і застарілу виробничу базу. Це суттєво погіршує стан умов праці робітників, на декотрих підприємствах не дотримуються навіть базових правил безпеки, що спричиняє травматизм. Охорона праці на більшості радянських підприємств носить декларативний характер, державні служби, котрі займаються цим питанням неефективно виконують свою роль. Задля покращення умов праці, перш за все, слід оновити матеріальну базу виробництва, але в кризових умовах та націленістю підприємців на прибуток це просто неможливо.

Наступною проблемою постає мотиваційна практика вітчизняних підприємств. Звичайно, систему мотивації не можна розглядати загалом, кожне підприємство практикує власні мотиваційні методи, особливо це стосується методів негрошової мотивації.(див. Додаток О) Проте, якщо розглядати мотивацію на вітчизняних підприємствах через ієрархію потреб за Маслоу, то в більшості випадках в кращому разі забезпечуються тільки базові рівні задоволення потреб людини. Навіть "потреби у безпеці" у декотрих випадках ігноруються. Така ситуація спостерігається у галузях важкої промисловості.