Американська і японська школи менеджменту

курсовая работа

2.2 Шляхи вдосконалення процесу управління персоналом

Напрями розвитку персоналу повязані з орієнтаціями, які необхідно враховувати в процесі будь-яких змін, що відбуваються у внутрішньому середовищі підприємства. Їх можна зобразити у вигляді пяти модулів (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Орієнтації управління персоналом

Актуальні напрями розвитку управління персоналом повязані з ринково-орієнтованими змінами в економіці, технології, соціальній сфері та правових відносинах.

Перехідні процеси в соціальній та політико-правовій галузях привели до виникнення нових напрямів управління:

- стратегічний менеджмент персоналу;

- індивідуальне планування карєри менеджера;

- техніка кадрового регулювання;

- управління інтелектуальним капіталом;

- управління персоналом в економічно складний час.

Вирішення перелічених проблем та досягнення успіхів по нових напрямах мають одну спільну основу -- орієнтація на співробітника, його нове сприйняття своєї ролі та самосвідомості.

На сучасне ставлення до людини на виробництві вплинули такі обставини:

- зосередження в руках одного працівника великої сили -- енергетичної, військової, екологічної, економічної та іншої, що є неминучим наслідком науково-технічного прогресу;

- ефективність інвестицій в персонал;

- вирішальна роль персоналу у прийнятті та реалізації рішень, в генерації інноваційних ідей;

- розвиток суспільства, встановлення реальних цілей, підвищення добробуту та розвитку людини як основна мета розвитку цивілізації, підвищення якості робочої сили, правової підготовки персоналу та можливостей захисту ним своїх інтересів;

- поліпшення рівня суспільного розвитку, що визначило підвищену увагу до питань етики бізнесу -- поведінка по відношенню до клієнтів, акціонерів, співробітників, суспільства в цілому.

Безмежність потенціалу, неможливість прогнозування меж розвитку, унікальність, виключна складність та неможливість моделювання поведінки як окремої особи, так і групи потребує переходу до якісно нової системи підходів до персоналу -- соціально-психологічних, основою яких служить концепція «персонал -- головне надбання організації».

В межах цього підходу в найбільшій мірі враховується специфіка сфери управління персоналом та унікальні властивості у порівнянні з іншими елементами виробництва. Робітники XXI століття -- це найбільш кваліфікований персонал. Це покоління, для якого характерні більш тривалий життєвий строк і потреби більш якісного рівня життя, ніж для попередників. У найближчому майбутньому прогнозується скорочення робочих місць та підвищення чисельності претендентів на ці місця. Робітники будуть виявляти більшу активність у діяльності підприємств, ясніше розуміти свої цілі та отримувати задоволення від їх досягнення. Організаційна культура кардинально відрізнятиметься від попередньої: набуде більш демократичних рис і перестане бути авторитарною. На підприємстві акцент буде перенесено на сумісну роботу, заохочення особистої зацікавленості та відповідальності, на визначення неповторного внеску людини у діяльність підприємства [10, с. 73].

Все вище перераховане зумовлює створення менеджменту персоналу у контексті управління людськими активами. До останніх відносяться освіта, професійна кваліфікація, повязані з роботою знання, професійні навички, психометричні характеристики тощо.

Таким чином, для ефективного управління людськими активами необхідно перш за все розробити кадрову політику підприємства, яка має відповідати сучасним вимогам. Кадрова політика формується керівництвом підприємств, організацій, установ та виражається у сукупності адміністративних і моральних норм поведінки персоналу на робочому місці, від її демократичної спрямованості залежить нагромадження та розвиток людського капіталу -- основного організаційного ресурсу.

Отже, в сучасній теорії і практиці управління персоналом на фірмах індустріальне розвинутих країн домінують два діаметрально протилежних підходи -- американський (європейський або західний) і японський. Менеджмент як суспільне явище ґрунтується на певній системі виробничих відносин. Тип виробничих відносин зумовлюється певним рівнем розвитку продуктивних сил і характеризується насамперед формами власності на засоби виробництва.

Делись добром ;)