Забезпечення конкурентних переваг підприємства

курсовая работа

1.2 Роль управління в забезпеченні конкурентних переваг підприємства

В економічній літературі конкурентні переваги часто ототожнюються з можливостями розпоряджатися наявними ресурсами, тобто її конкурентоспроможністю. Необхідно зазначити, що така аналогія має під собою вагомі підстави, тому що зміст конкурентоспроможності найчастіше трактується як здатність випереджати суперників у досягненні поставлених цілей. Разом з тим між цими поняттями є причинно-наслідкове розходження. Конкурентоспроможність є результатом, що фіксує наявність конкурентних переваг, без останніх неможлива конкурентоспроможність. Але наявність окремих конкурентних переваг не означає автоматичної переваги. Лише в комплексі вони можуть впливати на вибір оптимального рішення. Крім того, на конкурентоспроможність впливають стратегічні та тактичні зміни на ринку, не повязані з діяльністю підприємства (зміна попиту, демографічні зрушення, природні явища і т.п.). Порівняння даних понять пояснює активний інтерес до дослідження природи конкурентних переваг. Він зумовлений бажанням зрозуміти механізм конкурентоспроможності, розкрити його внутрішні звязки [31].

Дослідники розрізняють коротко - та довготермінові конкурентні переваги. З часом було визначено декілька джерел конкурентних переваг. Вони включають організаційні ресурси та можливості, успішність впровадження стратегії, час, новаторство та творчість. Прихильники ресурсної теорії формулювання стратегії вважають ресурси та можливості основним джерелом конкурентних переваг. Вони переконують, що стратегію слід базувати на сильних сторонах компанії, не зосереджуючись на зовнішньому оточенні.

Ресурси і можливості можна черпати з різних сфер діяльності організації, і задача розробників стратегії полягає в тому щоб визначити, які з них доцільно застосувати для того, щоб вирізнитись з поміж конкурентів. Такими можуть бути ресурси, які:

підвищують конкурентоспроможність компанії шляхом зменшення затрат (напр., виробнича потужність, виробничий процес, доступ до сировини, та ін.);

можуть бути використані для диференціації діяльності (досвід роботи на ринку, канали розподілу, торгові марки та ін.);

мають вплив на ринкову владу (розміри фірми, фінансові можливості, ін.);

ускладнюють іншим вступ на ринок (патенти, доля ринку та ін.).

Наступний напрямок досліджень стосується впровадження сформульованої стратегії як рівноправного важливого джерела конкурентних переваг. Однією з перших концепцій втілення стратегії та організаційного розвитку стала концепція МсКіnsеу 7S, яка дала основу для створення цілого ряду подібних концепцій. Вона визначила сім факторів, необхідних для втілення стратегії та успішного впровадження організаційних змін (рис.1.1). Дана концепція базується на припущенні, що зміна стратегії вимагатиме змін у діяльності компанії та цінностях [29].

На рис.1.2 представлена схема ресурсного підходу до формулювання стратегії в графічній формі.

Це в свою чергу визначить вимоги до факторів, що залишились незмінними. Разом із зростанням рівня конкуренції в багатьох конкурентних середовищах зявляються нові види конкурентних переваг. Це вимагає зосередження на якості, швидкості та можливості швидкого обороту, а також високого рівня новаторства та творчості. Багато дослідників стверджують, що єдиним джерелом успіху компанії є її здатність вчитись [29].

Конкурентоспроможність товару характеризується його здатність відповідати аналогічним товарам, представленим на ринку. Вона визначається конкурентними перевагами: з одного боку, якістю товару, його технічним рівнем, споживчими властивостями, з іншого - цінами, що визначаються продавцями товарів. Крім того, на конкурентоспроможність впливають переваги в гарантійному і післягарантійному обслуговувані, рекламі, імідж виробника, а також ситуація на ринку, коливання попиту.

Рис 1.1.7S-матриця МсКіnsеу

конкурентна перевага конкурентоспроможність менеджмент

Разом з тим конкурентоспроможність товару - це не тільки висока якість і технічний рівень, вміле маневрування в ринковому просторі та в часі, а й максимальне врахування вимог і можливостей конкретних груп покупців. Обєктивна оцінка всіх аспектів рівня конкурентоспроможності може бути зроблена лише на основі критеріїв, якими оперує споживач і для якого цей товар призначений. Причини конкурентоспроможності товару слід шукати в конкурентних перевагах окремих його характеристик, що є наслідком ефективного управління процесом розроблення, реалізації та експлуатації пропонованої продукції.

Конкурентоспроможність фірми - це можливість ефективно розпоряджатися власними і позиковими ресурсами в умовах конкурентного ринку. Виробництво і реалізація конкурентоспроможних товарів - обовязкова умова конкурентоспроможності фірми. У більш широкому розумінні для забезпечення конкурентоспроможності необхідна систематична робота з усього виробничо-господарського циклу, що приводить до конкурентних переваг у сфері НДДКР, виробництва, управління, фінансів, маркетингу і т.п. Конкурентоспроможність фірми є результат її конкурентних переваг у всьому спектрі проблем управління компанією.

Конкурентоспроможність галузі визначається наявністю технічних, економічних та організаційних умов для створення, виробництва і збуту (з витратами не вище інтернаціональних) продукції високої якості, що задовольняє вимоги конкретних груп споживачів. Вона припускає наявність:

конкурентних переваг перед аналогічними галузями за кордоном, які можуть зумовлюватися раціональною галузевою структурою;

групи високо конкурентних фірм-лідерів, які підтягують інші підприємства галузі до свого рівня;

налагодженої дослідно-конструкторської та прогресивної виробничо-технологічної бази;

розвинутої галузевої інфраструктури;

гнучкої системи науково-технологічного, виробничого, матеріально-технічного і комерційного співробітництва як всередині галузі, так і з іншими галузями в країні, за її межами;

ефективної системи розподілу продукції.

Конкурентоспроможність галузі досягається за рахунок як конкурентних переваг її компанії, так і системи їх взаємодії [19].

Конкурентоспроможність економіки - дуже складне, багатоаспектне поняття, що не має загальновизнаного універсального визначення і розглядається як концентроване вираження економічних, науково-технічних, виробничих, управлінських, маркетингових та інших можливостей, реалізованих у товарах і послугах, що успішно протистоять конкуруючим з ними закордонним товарам і послугам на внутрішньому та зовнішніх ринках. Але це лише один, найбільш видимий бік поняття. Інший бік - це переваги системи державного і суспільного устрою країни, політико-правової організації, регулювання всіх сторін громадського життя суспільства, здатність держави забезпечити стійкий, динамічний розвиток національної економіки і повязаний з цим матеріальний добробут членів суспільства, який не поступається світовим стандартам. Іншими словами, щоб мати конкурентоспроможну економіку, необхідно створити конкурентоспроможне суспільство, що має незаперечні переваги в різних сферах людської діяльності.

Формування конкурентних переваг у широкому розумінні трансформується в завдання адаптації систем управління до змін конкурентного середовища, що дозволяє швидко і точно визначити напрямки підвищення конкурентоспроможності. Рішення цього завдання ускладнюється тим, що досягнути успіху на ринку за відсутності постійної і цілеспрямованої роботи будуть через певний час перевершені відповідними діями конкурентів. Ця обставина визначає підхід до управління підприємством, що не тільки забезпечував би сам процес адаптації, а й створював умови для ефективного функціонування на постійній основі.

Технології формування конкурентних переваг - це комплекс маркетингових процедур і способів їх використання, призначених для ефективного позиціонування підприємства конкурентному середовищі. При цьому принциповими особливостями таких технологій є:

1) систематичний характер виконання, зумовлений динамічністю конкурентного середовища і необхідністю його постійного моніторингу;

2) висока відповідальність їх розроблення і виконання зумовлена безпосереднім впливом розроблюваних рішень на найважливіші економічні показники;

3) інерційність виявлення результатів підготовлюваних рішень і неможливість оперативного усунення небажаних наслідків;

4) складність організаційної підтримки реалізації технології через їх багатофункціональність і необхідність координації робіт між різними ієрархічними рівнями управляння підприємством;

5) інтерактивність, що зумовлюється великою кількістю процедур, що не можуть бути формалізовані, та необхідністю введення окремих коректив у результаті зміни конюнктури;

6) необхідність могутньої інформаційної підтримки у виді статистичних даних, результатів панельних досліджень і так званих слабких сигналів;

7) багатокритеріальність, повязана з багатоаспектним характером як процесів управління, так і стану конкурентного середовища.

Результат реалізації зазначених технологій - широкий клас складних управлінських рішень, орієнтованих одночасно, принаймні, у трьох просторах: товарному, регіональному і функціональному. При цьому слід зазначити, що функціональний аспект із точки зору технологічності підготовки є найбільш значущим. Так чи інакше, але технологія повинна бути присутня у будь-якому управлінському процесі. У звязку з цим розроблення технологій формування конкурентних переваг необхідно проводити для замкнутого управлінського циклу, що передбачає аналітичні роботи, стратегічну та тактичну діяльність підприємства.

Делись добром ;)