Моделювання процесів антикризового управління підприємством

дипломная работа

1.3 Система антикризового управління на підприємстві

Останнє десятиліття в Україні практика ефективного використання теоретичних результатів і досвіду західної школи фінансового менеджменту зіштовхувалася з обєктивними економічними труднощами перехідного періоду: нерозвиненістю ринкових механізмів; недосконалістю нормативно-правової бази; слабким інформаційним забезпеченням інвестиційного процесу; факторами обумовленими загальною нестабільністю економічної і політичної ситуації - що є причинами розвитку кризових явищ в Україні.

Нестабільність ринкової економіки, і тим більше, окремих її частин, зміна обсягів виробництва і збуту, значне падіння виробництва, що характеризується як кризова ситуація, слід розглядати не як збіг незадовільних ситуацій, а як деяку загальну закономірність властиву ринковій економіці. Кризові ситуації, що виникають в результаті відсутності відповідних профілактичних заходів, можуть призвести до надмірної розбалансованості економіки підприємства.

Основи антикризового управління підприємством у теоретичному й практичному плані потребують сьогодні в Україні подальшої розробки і вдосконалення. У більшості випадків з метою координації та стимулювання бізнес-процесів, що відбуваються в на підприємстві механічно переносяться методи й прийоми антикризового управління, запозичені з країн ринкової економіки, які без урахування особливостей вітчизняних умов важко адаптуються до практичної господарської діяльності [31, 44, 46].

Вітчизняні економісти трактують поняття “антикризове управління” по-різному. Наприклад, Градова А. [24], визначає його як, сукупність форм і методів реалізації антикризових процедур стосовно до конкретного “підприємства-боржника”. Отенко І. [38] стверджує, що антикризове управління -- це управління, що вміщує: передбачення небезпеки кризи, аналіз його симптомів, заходів для зниження негативних наслідків кризи і використання його факторів для наступного розвитку.

Практично всі автори відзначають так зване “розшарування” понять антикризового і звичайного управління підприємством, пояснюючи це тим, що на сьогоднішній день вже не вистачає звичайного управління підприємством, яке не в повній мірі може визначити небезпеку та періодичність настання криз, і визначають процес антикризового управління на рівні підприємства.

Балабанов І. [33], Ванькович В. [34], розглядають антикризове управління з погляду проблем фінансів на мікрорівні, тоді як Сайфулін Р. [32], Буряк Г. [30], намагаються розглянути комплекс проблем повязаних не тільки з кризою окремого підприємства, але кризою в державних фінансах, в економіці цілому. Економісти, Терещенко О. [31], Коробов М. [42], та ін. приділяють увагу тільки процедурам банкрутства, в рамках закону “Про відновлення платоспроможності чи боржника визнанні його банкрутом” [7], що не дає можливості оцінити весь спектр потенційних мір нейтралізації кризового стану підприємства стосовно до українських умов функціонування.

Однак з аналізу результатів досліджень вітчизняних і закордонних учених [51, 49] випливає, що систематизація основних проблем і механізмів фінансової стабілізації підприємства не дає можливості оцінити весь спектр потенційних мір нейтралізації кризового стану, в українських умов функціонування. Економістами Александровою М., Масловою С., [50] також даний зріз законодавства регулюючого дії антикризового керуючого при застосуванні судових процедур банкрутства і перераховані основні напрямки його дій у рамках антикризового управління (рис. 1.10).

Ілясов Г. [49], виділяє три послідовних етапи здійснення фінансової стабілізації на підприємстві в умовах кризової ситуації.

Короткочасного усунення неплатоспроможності, на думку Ілясов Г. [49] можна домогтися реалізацією "зайвих" активів підприємства. Сутність фінансової стійкості, на їх думку, полягає в максимально швидкому і радикальному зниженню неефективних витрат. А забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді можливо тільки при збільшенні грошового потоку від основної діяльності підприємства.

На думку Коробова М. [42], “антикризове управління - це управління, у якому поставлено певним чином передбачення небезпеки кризи, аналіз його симптомів, заходів для зниження негативних наслідків кризи і використання його факторів для наступного розвитку”.

Вітчизняні економісти розходяться в думці щодо моменту початку антикризового управління. Александрова М., Маслова С., [50] вважають, що процес антикризового управління повинен починатися після ініціалізації процедури банкрутства. Тоді як, Ілясов Г. [49] стверджує, що антикризове управління повинне починатися до ініціалізації процедури банкрутства з метою її недопущення.

Введення антикризового управління на українських підприємствах торкається наступних підсистем управління підприємством (рисунок 1.13) [13]:

Схематично процес виходу підприємства із кризи, запропонований Лігоненко Л. [20], Терещенко О. [21], до застосування на українських підприємствах представлений на рисунок 1.14. Процес виходу підприємства з кризи являє собою набір заходів спрямованих на поступове поліпшення якості фінансового стану і переклад підприємства з розряду кризових у розряд платоспроможних. Це досягається в ході реалізації процесу управління неплатоспроможним підприємством в умовах перехідної економіки.

Найдійовішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. Термін «санація» походить від латинського „sаnаrе” -- оздоровлення, видужання. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». Санація є одним з напрямів антикризового управління (рис. 1.15).

За Законом, санація розглядається к система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника [53].

Таким чином, необхідність розробки антикризового механізму зумовлена тим, що він, крім нейтралізації кризових явищ упереджує їх виникнення та знижує ймовірність виникнення та розвитку кризи в процесі виробничо-господарської діяльності підприємства.

Проте вітчизняні підприємства розглядають механізм антикризового управління переважно з емпіричної точки зору, орієнтуючись переважно на короткострокові практичні завдання його застосування без врахування теоретичних здобутків науки про управління та системного бачення базових теоретичних положень антикризового управління.

Отже, визначивши основні причини та наслідки кризових явищ на підприємстві, а також основні ознаки кризового стану можна зробити висновок, що більшість вітчизняних підприємств дійсно знаходяться у кризовому стані і потребують антикризового управління.

Делись добром ;)