Обґрунтування структури системи управління містом

дипломная работа

1.1 Сутність і задачі управління містом

Питання організації та функціонування органів управління містом в системі місцевого самоврядування отримали досить детальну регламентацію в Конституції України. При цьому, Конституція України розглядає місцеве самоврядування як багатогранне та комплексне політико-правове явище.

Аналіз конституційних положень дозволяє зробити висновок, що управління містом як елемент місцевого самоврядування є обєктом конституційно-правового регулювання і виступає в якості:

по-перше, однієї з засад конституційного ладу України;

по-друге, специфічної форми народовладдя;

по-третє, права жителів відповідної територіальної громади міста на самостійне вирішення питань місцевого значення.

Велику роль у розумінні сутності управління містом відіграє визначення місцевого самоврядування 1985 р.: “Місцеве самоврядування - це право і спроможність місцевої влади в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення”10

Конституція України 1996 року в повній відповідності до вимог Європейської хартії, поруч з такими фундаментальними принципами, як народовладдя, суверенітет і незалежність України, поділ державної влади тощо, в окремій статті (ст. 7) декларує принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування, що означає встановлення демократичної децентралізованої системи управління, яка базується на самостійності територіальних громад, органів місцевого самоврядування при вирішенні всіх питань місцевого значення. Віднесення інституту місцевого самоврядування до засад конституційного ладу також означає неможливість його скасування чи обмеження.

Місцеве самоврядування як форма народовладдя отримало закріплення у ст. 5 Конституції України, згідно з якою народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, Конституція України встановлює, що органи місцевого самоврядування не входять до системи органів державної влади. З цього конституційного положення прямо випливає, що місцеве самоврядування займає окреме місце в політичній системі (в механізмі управління суспільством та державою) і його слід розглядати як окрему форму реалізації народовладдя.

Така конституційна характеристика ролі місцевого самоврядування в політичній системі дозволяє визначити його як самостійну (поряд з державною владою) форму публічної влади - публічну владу територіальної громади.

Таким чином, система управління містом являє собою специфічне соціальне явище, яке тісно повязане з державою, державною владою, але відрізняється від останньої рядом ознак:

по-перше, місцеве самоврядування - це особлива форма публічної влади, яка має принципово інший характер, ніж влада державна. Так, якщо державна влада характеризується суверенітетом (верховенством, самостійністю і незалежністю), то місцеве самоврядування - це влада підзаконна, яка діє в межах та у порядку, визначених законом;

по-друге, місцеве самоврядування має особливий обєкт управління, сфера його компетенції порівняно з державною владою суттєво обмежена. Як правило, компетенцію місцевого самоврядування, його органів становлять лише питання місцевого значення, які повязані із задоволенням повсякденних потреб населення, та обмежене коло питань загальнодержавного значення, повноваження щодо вирішення яких делегуються органам місцевого самоврядування;

по-третє, місцеве самоврядування - це публічна влада територіальної громади, тобто жителів міста, вона має локально-просторовий характер, здійснюється в інтересах територіальної громади і функціонує лише в межах окремих адміністративно-територіальних одиниць, у той час як державна влада - це влада всього народу, вона поширюється на всю державну територію.18

Нормативне визначення місцевого самоврядування в Конституції та законах України дещо відрізняється від того, що сформульоване в Європейській хартії місцевого самоврядування. Насамперед слід підкреслити, що, на відміну від Хартії, Конституція України на перше місце ставить не місцеві власті (органи місцевого самоврядування), а територіальну громаду - первинний субєкт місцевого самоврядування. Це випливає з положень громадівської теорії місцевого самоврядування і обумовлює певну специфіку концепції місцевого системи управління містом в Україні.

Така специфіка полягає в тому, що Конституція України визнає право самостійно вирішувати питання місцевого значення лише за первинними територіальними громадами - жителями «природних» адміністративно-територіальних одиниць, тобто поселень або населених пунктів (сіл, кількох сіл, селищ та міст).

Подібний підхід до визначення кола субєктів права на управління містом має глибокі історичні корені. Саме в поселеннях люди історично та природним шляхом групувалися для спільного життя. Питання спільного життя вони обговорювали на сходах, загальних зборах, а для здійснення поточного управління обирали відповідних осіб (органи) - вождів, старійшин, ради тощо. Таким шляхом формувалася громада, відмітною ознакою якої є наявність виборних органів, а подібна система отримала назву громадського, комунального, місцевого або муніципального самоврядування.

Що стосується інших адміністративно-територіальних одиниць, то вони були створені неприродним шляхом - «зверху», актами державної влади, за допомогою яких здійснювалося районування території держави і, в силу цього, мають «штучний» характер. Так виникають, наприклад, області, воєводства, губернії, повіти, райони тощо._ «Штучні» адміністративно-територіальні одиниці - це регіони і субрегіони. Населення «штучної» адміністративно-територіальної одиниці утворює «вторинну» територіальну громаду, яка може визнаватися субєктом права на місцеве самоврядування, а може і не визнаватися ним.

Управління містом - це зовсім інше управління, ніж за часів адміністративно-командної системи. А саме йдеться не про командування територією, а про управління нею на основі власної ресурсної бази. Він опікується перш за все інтересами жителів міст, ефективністю їхньої спільної роботи. Від якості управління містом значною мірою залежить добробут, рівень, спосіб та якість життя населення.26

У преамбулі Європейської хартії місцевого самоврядування сформульовані такі основні принципи місцевого самоврядування та управління містом:

місцеве самоврядування становить одну із засад будь-якого демократичного ладу;

право громадян брати участь в управлінні публічними справами є загальним демократичним правом і воно безпосередньо може бути реалізоване на місцевому рівні;

з метою забезпечення ефективного і наближеного до громадянина управління мають бути створені органи місцевого самоврядування, наділені реальною владою;

місцеві органи влади, наділені правом прийняття владних рішень, мають бути створені демократичним шляхом, мати широку автономію щодо своєї компетенції та порядку її здійснення;

місцеві органи влади мають володіти ресурсами, достатніми, для здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування;

права територіальних громад та органів місцевого самоврядування мають бути надійно захищені.10

Конституція України та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» до загальних принципів місцевого самоврядування відносять:

гласність;

колегіальність;

поєднання місцевих і загальнодержавних інтересів;

виборність;

правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність територіальних громад та їх органів у межах повноважень, визначених законом;

визнання за місцевим самоврядуванням власної компетенції;

підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

державну підтримку та гарантії місцевого самоврядування;

судовий захист прав місцевого самоврядування;

самостійне вирішення територіальною громадою питань місцевого значення.1

Кожен з цих принципів, з одного боку, має самостійне значення, з другого - тісно взаємодіє з іншими принципами. В сукупності вони становлять єдину цілісну систему принципів, які визначають організацію та функціонування місцевого самоврядування в Україні.

Спеціальні принципи місцевого самоврядування мають досить розгалужену систему. Так, наприклад, до спеціальних принципів у сфері місцевих фінансів можна віднести: збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів; фінансування державою витрат, повязаних зі здійсненням органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади; самостійність місцевих бюджетів; фінансова підтримка місцевого самоврядування державою тощо.

З принципами місцевого самоврядування тісно повязані його завдання та функції.

До основних завдань місцевого самоврядування можна віднести:

зміцнення засад конституційного ладу України;

забезпечення реалізації конституційних прав людини і громадянина;

створення умов для забезпечення життєво важливих потреб та законних інтересів населення;

розвиток місцевої демократії.25

Відповідно до цих завдань визначаються і функції місцевого самоврядування, під якими розуміють основні напрями діяльності територіальних громад, органів місцевого самоврядування щодо вирішення завдань місцевого самоврядування (муніципальної діяльності). Найважливішими з них є:

залучення населення до участі у вирішенні питань місцевого та загальнодержавного значення;

володіння, використання та управління комунальною власністю;

забезпечення комплексного соціально-економічного та культурного розвитку відповідної території;

надання соціальних послуг населенню;

забезпечення законності, громадської безпеки, правопорядку, охорона прав, свобод і законних інтересів громадян;

соціальний захист населення, сприяння працевлаштуванню громадян;

захист прав місцевого самоврядування.10

Функції місцевого самоврядування отримали юридичне закріплення в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» у виді предметів відання органів місцевого самоврядування.

Делись добром ;)