Організація та управління оплати і стимулювання праці на залізничному вокзалі станції Суми

курсовая работа

1.2 Договірне регулювання оплати праці робітників підприємств

Процес формування заробітної плати має складну багаторівневу структуру. Можна виділити два основні рівні формування індивідуальної заробітної плати: 1. Це ринок праці, на якому роботодавець і найманий працівник ведуть переговори і домовляються щодо умов купівлі-продажу робочої сили. результатом такої домовленості є укладання трудового договору, в якому закріплюється трудова функція працівника та розмір тарифної ставки (посадового окладу). Укладення трудового договору означає поширення на найманого працівника також і норм колективного договору, а отже, й загального порядку та умов встановлення доплат, надбавок, інших видів постійних чи одноразових винагород. 2. Безпосередньо на підприємстві відбувається «матеріалізація» умов купівлі-продажу робочої сили встановленням трудового регламенту, норм трудових витрат, доведенням нормованих завдань, конкретних показників та умов преміювання, порядку підвищення чи зниження винагороди залежно від індивідуальних і колективних результатів діяльності тощо. На практиці ця «матеріалізація» здійснюється через запровадження механізму диференціації індивідуальної заробітної плати, яка в свою чергу походить від комплексного впливу ряду соціально-економічних чинників. Організація оплати праці здійснюється на основі законодавчих та інших нормативних актів. Договірне регулювання оплати праці робітників підприємств будується на основі системи угод, які укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода) або регіональному та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України

«Про колективні договори й угоди».

Генеральна угода в частині, що стосується заробітної плати і трудових доходів у цілому, має містити такі складові:

- обсяг прожиткового мінімуму і мінімальних соціальних нормативів;

- мінімальні соціальні гарантії у сфері оплати праці всіх груп і верств населення, які б забезпечували достатній рівень життя;

- умови зростання фондів оплати праці;

- міжгалузеві співвідношення в оплаті праці.

Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми щодо нормування й оплати праці, встановлення для підприємств галузі мінімальних гарантій заробітної плати відповідно до кваліфікації (межею єдиної тарифної сітки) та мінімальних обсягів доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі, умов зростання фондів оплати праці, міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці.

Угоди на регіональному рівні регулюють норми соціального захисту найманих працівників підприємств, включають вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Відповідно до чинного законодавства колективний договір є єдиним нормативним актом на рівні підприємства, в якому мають закріплюватися всі умови й обсяги оплати праці. відсутність на підприємстві колективного договору означає відсутність на ньому основного нормативного акта, що має регулювати соціально-трудові відносини між роботодавцем і найманими працівниками.

Колективним договором визначаються форми, системи, обсяг заробітної плати та інших трудових виплат - надбавок, доплат, премій, установлюється рівень гарантій, компенсацій і пільг, система участі трудового колективу в розподілі й використанні прибутку, умови регулювання фонду оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці.

Норми колективного договору, що дозволяють оплату, нижчу від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональною угодами, але не нижчою від державних норм і гарантій з оплати праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів на строк, не більший ніж шість місяців.

Функції колективного договору:

- захист інтересів обох сторін трудових відносин;

- організація трудових відносин;

- забезпечення стабільності трудових відносин.

Відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» в колективному договорі мають установлюватися взаємні зобовязання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

- зміни в організації виробництва і праці;

- забезпечення продуктивної зайнятості;

- нормування й оплата праці, встановлення форми, системи, обсягів заробітної плати та інших видів трудових виплат;

- установлення гарантій, компенсацій, пільг;

- участь трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства;

- режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку;

- умови й охорона праці;

- забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організація оздоровлення і відпочинку працівників;

- гарантії діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників. [6, c.599-603]

Делись добром ;)