Специфічні моменти підготовки бізнес-плану виробництва інноваційних товарів

дипломная работа

1.2 Підготовка та розробка бізнес-проекту, впровадження інновацій на підприємстві

інноваційний політика бізнес проект

Інноваційна діяльність формує конкретну інноваційну модель підприємства. В економічній літературі [10, с. 170] виділяють 6 етапів формування інноваційної моделі на підприємстві:

1. Потреба в інноваціях (визнання потреби у інноваціях).

2. Збір інформації (збір початкових відомостей про інновації).

3. Попередній вибір (розроблення нововведення).

4. Ухвалення рішення про запровадження інновацій (прийняття рішення про інновації).

5. Запровадження (пробне запровадження інновації).

6. Інституціоналізація (відбір інновації для підприємства).

Отже, на етапі інституціоналізації відбувається кінцевий відбір і пристосування інновацій до практичної діяльності підприємства.

Під напрямами інноваційної діяльності розуміються інноваційні проекти, спрямовані як на розроблення, так і на освоєння нових продуктів і технологій.

Планування інноваційної діяльності підприємства в межах загальної стратегії охоплює такі етапи: аналіз зовнішнього середовища і прогнозування його розвитку; аналіз внутрішнього середовища підприємства; визначення загальної стратегії підприємства; визначення інноваційних можливостей; формування стратегічних інноваційних завдань; розроблення концепції інноваційної стратегії; формування бізнес-планів і програм інноваційної діяльності; розроблення і реалізація інноваційних проектів [ 5, с. 146].

Бізнес-план є одним з перших узагальню вальних документів обґрунтування інвестицій. Будь-який проект проходить три головні фази свого розвитку, це передінвестиційна фаза, інвестиційна та експлуатаційна або оперативна. Планування проекту здійснюється у передінвестиційній фазі за такою структурою: аналіз інвестиційних можливостей; аналіз альтернатив проекту; бізнес-план.

Бізнес-план - це ефективний інструмент планування проектно-інвестиційних заходів відповідно до потреб ринку в умовах зовнішнього середовища, що змінюється. По-перше, він має важливе значення для управління фірмою, оскільки концентровано виражає стратегію успіху, дозволяє уникнути помилок вже в процесі планування, розкриваючи проблеми, які раніше ігнорувалися. По-друге, бізнес-план дозволяє оцінити матеріальне і фінансове положення підприємства і відповідність трудових й матеріальних ресурсів поставленим цілям. По-третє, бізнес-план є одним з основних документів для залучення коштів, що направляють на розвиток бізнесу [13 с. 25].

Головне достоїнство бізнес планування полягає в тому що правильно складений докладний план дає перспективу розвитку фірми тобто в кінцевому підсумку відповідає на найважливіші запитання чи варто вкладати гроші в цю справу чи принесе вона доходи як окуплять всі витрати сил і засобів

Структура бізнес-плану і міра його деталізації залежать від масштабності запропонованих у ньому змін і сфери їх застосування, від розмірів передбачуваних ринків збуту товарів та послуг, наявності конкурентів, джерел фінансування інвестицій.

Незважаючи на відмінності, у будь-якому бізнес-плані можна виділити наступні основні розділи:

1. Резюме.

2. Товари та послуги.

3. Ринки збуту й конкуренція.

4. План маркетингу.

5. План виробництва.

6. Управління й організація.

7. Оцінка ризиків.

8. Стратегія фінансування.

9. Фінансовий план.

Варто звернути увагу на складання першого розділу бізнес-плану. Резюме - це загальне уявлення про бізнес, що дає можливість зрозуміти, чого хоче добитися підприємство, який його потенціал, скільки коштів потребує проект і який прибуток він принесе. Даний розділ складається після розробки всього плану. Резюме підсумовує прогнози і плани, обґрунтовані і розраховані в подальших розділах. Можна з упевненістю сказати, що бізнес-план не буде прочитаний в повному обємі, якщо резюме не зацікавить потенційних інвесторів або партнерів. Необхідно надзвичайно чітко викласти місію (сформульовану глобальну мету підприємства, яка витікає з необхідності задоволення потреб споживачів) і цілі підприємства (прогнозовані результати його діяльності).

Загальновідомо, що однією з основних функцій менеджменту виробничого підприємства є планування асортименту продукції. Купуючи товар, споживач фактично вирішує якусь свою проблему: отримує економію часу або інших ресурсів; створює собі позитивний імідж; нарешті, задовольняє якісь насущні потреби. Аналіз ринкової інформації і можливостей підприємства дозволяє зупинитися на продукції й послугах, що відповідають вимогам і перевагам споживачів.

Інакше кажучи, «виробляй те, що продається, а не продавай те, що виробляєш». Особливу увагу потрібно приділити забезпеченню сталої конкурентоспроможності продукції й послуг. Теорія конкурентоспроможності виділяє три типи конкурентних переваг: нижчі витрати, диференціація, фокусування. Під цим розуміється здатність підприємства виробляти і збувати продукцію при менших витратах, чим конкуренти. Крім того, продукція повинна мати або вищу якість при стандартному наборі параметрів, або наявність нестандартного набору властивостей, що реально зацікавлять споживача.

Виробник повинен орієнтувати свої зусилля на якусь групу споживачів або на обмежену частину асортименту продукції, або на специфічний географічний ринок. Підприємства не зобовязані весь час слідувати лише одній раніше вибраній стратегії забезпечення конкурентних переваг. Вона може зазнавати зміни під впливом зовнішнього середовища. Безумовно, переорієнтація з однієї стратегії на іншу має бути обґрунтована і підкріплена ресурсами (матеріальними, фінансовими, трудовими)..

Короткий алгоритм складання чергового важливого розділу бізнес-плану - плану маркетингу полягає в наступному:

* аналіз ринку і прогноз ситуації;

* формування загальної мети підприємства з урахуванням місії підприємства;

* вибір вимірюваних цільових показників (обєми продажів за роками та ін.);

* облік внутрішніх і зовнішніх обмежень;

* складання загального плану маркетингу;

* організація виконання плану маркетингу.

Успішна реалізація плану маркетингу як чинника довготривалого успіху на ринку безпосередньо залежить від ретельності складання даного документа.

При складанні плану виробництва важливо охарактеризувати весь процес виробництва продукції.

План містить опис будівель і споруд, обладнання, потреб в сировині й трудових ресурсах, технологій, виробничих потужностей і програм контролю якості. Для уявлення про розподіл трудових ресурсів в процесі виробництва необхідно розробити і організаційну схему, що відображає структуру підприємства за лініями відповідальності і взаємозвязків персоналу.

Істотна частина проектів зазнала невдачі в результаті недооцінки проектних ризиків. Дохід і ризики звязані між собою як дві сторони однієї медалі. Їх існування - обєктивна реальність [1 с. 18-22].

Слід визнати, що діяльність українських підприємств звязана з таким рівнем ризиків, при якому західні підприємці навряд чи почали б свій бізнес. Всі ризики, що виникають у звязку із здійсненням інвестиційних проектів і рухом фінансових потоків, можна розділити таким чином: процентні, валютні, кредитові, бізнес-ризики і інвестиційні.

Процентний ризик виникає через коливання процентних ставок. Отже, це приводить до змін витрат на виплату відсотків або доходів на вкладені інвестиції. Валютний ризик можна охарактеризувати як ризик одержання збитків, що виникає в результаті несприятливих короткострокових і довгострокових коливань курсів валют. Непрямим чином до валютного ризику схильна будь-яка компанія, що стикається з іноземною конкуренцією на внутрішньому ринку.

Кредитний ризик слід диференціювати і розглядати у формі комерційного (торгівельного) і банківського кредитів. Торгівельний кредитний ризик для постачальника товарів або при наданні послуг полягає в нездатності клієнта сплатити їх відповідно до договірних зобовязань, а для клієнта - в спроможності постачальника надати їх. Суть банківського ризику для підприємства-клієнта полягає в можливій відмові банку надати або продовжити кредит. Бізнес-ризик - це здатність підприємства підтримати рівень доходу на вкладений капітал. В умовах акціонерного суспільства він виражається в можливості підтримувати дохід на акцію на рівні, що не знижується. Бізнес-ризик виникає в тих випадках, коли комерційна і господарська діяльність компанії виявляється менш успішною, чим була раніше або чим очікувалося. Інвестиційний ризик - це ризик втрати всього капіталу, що інвестується, а також очікуваного доходу.

Методи зниження ризиків у вітчизняній економіці стали застосовуватися порівняно недавно і поки, на жаль, вони не так ефективні, як хотілося б. Головними із вживаних методів стали розподіл ризику і його страхування (або резервування). Кожен підприємець встановлює прийнятний для себе ступінь ризику. Для визначення його рівня можливе використання статистичних, експертних, економіко-математичних і комбінованих методів.

Вибираючи проект, необхідно розглядати його у взаємозвязку з вже існуючими виробництвами підприємства. В цілях зниження ризику вибирають виробництво таких товарів і надання таких послуг, попит на які змінюється в протилежних напрямах, тобто при збільшенні попиту на один товар (послугу) попит на інший товар знижується (диверсифікація вкладень у виробництво). Обовязковий облік ризиків у плані фінансування, який має бути націлений на вирішення завдань забезпечення своєчасного потоку інвестицій і зниження капітальних витрат, і ризику проекту за рахунок оптимізації структури інвестицій і податкового планування.

При розробці стратегії фінансування проекту враховують, що джерела фінансування інвестиційних проектів можуть бути досить різноманітні як за складом, так і за формами вкладення капіталу. При цьому основними джерелами є:

* власні фінансові кошти підприємства, що реалізовує інвестиційний проект. Наприклад, прибуток, накопичення, амортизаційні відрахування, страхові суми, що виплачуються у вигляді відшкодування збитку і т. п., інші види активів (основні фонди, земля, нематеріальні активи та ін.) і залучених засобів (засоби від продажу акцій, добродійні та інші внески, кошти, що виділяються вищестоящими холдинговими структурами, фінансово-промисловими групами на безвідплатній основі);

* позикові кошти (кредити банків, інвестиційних і пенсійних фондів, векселі, облігаційні позики і т. п.);

* бюджетні асигнування, у тому числі з державного (федерального), республіканського і муніципального (місцевого) бюджетів, фондів підтримки підприємництва, що надаються на безвідплатній або пільговій основі;

* іноземні інвестиції, що надаються у формі фінансової або іншої участі в статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих вкладень в грошовій формі міжнародних організацій, фінансових інститутів, приватних осіб відповідно до чинного в Україні законодавства [5].

Форми і джерела фінансування багато в чому визначають ефективність інвестиційних проектів і повинні враховуватися при їх розробці. Наприклад, різні форми довгострокового і середньострокового кредитування є вигідними лише на первинній стадії реалізації інвестиційного проекту, дозволяючи покрити нестачу фінансових коштів в цей період часу. Проте залучення фінансових коштів за рахунок кредитів може значно понизити ефективність інвестиційного проекту в перші роки його використання. Тому вже на передпроектній стадії розробки проекту необхідно визначити вплив обємів і форм кредитування на виробничі витрати, фінансову сталість і платоспроможність підприємства. Величина кредитних зобовязань також повинна враховуватися при складанні прогнозної фінансової сталості підприємства.

Завершальний і ключовий розділ бізнес-плану - це фінансовий план. Його зміст не повинен розходитися з даними, представленими в інших розділах. Найбільш важливими прогнозованими елементами, на підставі яких підприємства складають фінансовий план, є обсяг продажів і собівартість реалізованої продукції (послуг). На підставі звіту про прибутки і збитки, плану-балансу і звіту про рух грошових потоків проводять аналіз фінансових ресурсів і вибирають схему фінансування інвестиційного проекту.

Витрати і доходи, повязані з проектом, повинні вимірюватися на післяналогової основі (після вирахування податку на прибуток), щоб відобразити величину реальних доходів і витрат. У вітчизняній практиці для оцінки ефективності інвестицій частіше використовують три показники: чиста приведена вартість проекту (розмір дисконтованого доходу за проектом), внутрішня норма прибутковості, термін окупності витрат. Не слід зупинятися на якому-небудь одному показнику, оскільки кожен з них має свої переваги й недоліки.

Розрахунок чистої приведеної вартості проекту дозволяє вибрати проекти, які максимізують вартість фірми, а також враховують різну вартість грошей у часі. Проте при використанні цього методу недостатньо чітко виявляються ризики проекту, запаси «міцності» розрахунків [3 с.44].

Обчислення внутрішньої норми прибутковості створює чіткі критерії для ухвалення рішення, враховує грошові потоки протягом всього життєвого циклу проекту, але в даному випадку не завжди можливий вибір проектів, що максимізували вартість фірми. Термін окупності проекту досить легко обчислити і зрозуміти. На жаль, при цьому методі оцінки не враховуються різна вартість грошей у часі, різниця у часі одержання доходів в межах періоду окупності.

Доцільно при фінансовій оцінці проекту провести аналіз беззбитковості, що демонструє, яким має бути обєм продажів для того, щоб компанія була в змозі без фінансових вливань ззовні виконати своєчасно свої грошові зобовязання. Іншими словами, точка беззбиткової діяльності (точка нульового прибутку) визначається рівнем реалізації продукції і послуг, при якому дохід до виплати податків і відсотків дорівнює нулю.

Делись добром ;)