Стратегії розвитку підприємства

дипломная работа

1.2 Принципи і особливості стратегічного планування

До основних особливостей сучасного планування належать:

1) збільшення масштабності й комплексності завдань організації, що спонукає керівництво використовувати значну кількість спеціалістів. Оскільки кожен фахівець «розмовляє власною мовою», має свою точку зору щодо способів досягнення основних цілей організації, спеціалізація може призвести до порушення узгоджених дій. Саме планування дає змогу поєднати точки зору і дії різних фахівців у єдине ціле;

2) зростання значення часу. Будь-які послуги, продукти, ідеї (як результат реалізації планування) повинні бути представлені ринку, споживачам не раніше і не пізніше, а точно у визначений термін;

3) обмеженість і подорожчання ресурсів. Тому дуже важливо забезпечити їх раціональне використання. План повинен бути розроблений так, щоб забезпечити оптимальне використання обмежених ресурсів;

4) зростання важливості контролю над витратами, рентабельністю запланованих і реалізованих проектів, програм;

5) підвищення рівня ризику при реалізації цілей організації. Тому для фінансування реалізації цілей необхідне їх серйозне обґрунтування, ресурсне забезпечення;

6) значний вплив змін у бізнес­оточенні організації на процес планування, необхідність оперативного втручання для коригування планів;

7) залежність досягнення цілей організації від участі кожного її працівника;

8) часті зміни складу керівництва і виконавців, що змушує звертати значну увагу на послідовність роботи над реалізацією цілей підрозділів і організації загалом [56, ст. 289].

Під принципами планування слід розуміти обєктивну категорію науки планування, що виступає в якості відправного основного поняття, що виражає сукупну дію ряду законів розвитку як обєкта планування, що визначає завдання, напрямок і характер складання, можливості виконання планових завдань, а також перевірки їх виконання.

Стратегічне планування є центральним елементом системи керування суспільством, фірмою, для нього також загальнозначущими є слідуючі основні принципи керування, до яких відносяться:

1. Принцип єдності економіки й політики при пріоритеті політики. Змістом цього принципу є вимога, згідно з якою розроблювачі прогнозів, стратегічних програм і планів повинні виходити із цілей політики, наміченої до реалізації відповідними субєктами керування. Політика це не що інше, як організаційно оформлена система інтересів суспільства. Вона виражає відношення між людьми й до держави, напрямок її діяльності убік, що дозволяє реалізувати ці інтереси. У системі інтересів центральне місце займають економічні інтереси, вони є визначальними в порівнянні з усіма іншими й у цьому змісті політика не може не бути концентрованим вираженням економіки. Разом з тим, для безперешкодного розвитку економіки, потрібні відповідні політичні умови, необхідна держава з усіма своїми інститутами і органами влади. Тому політика виступає в якості направляючого русла, у рамках якого функціонує економіка будь-якої країни. Тому, без пріоритетного початку політики в керуванні економікою остання не може успішно розвиватися, чим й визначається співвідношення між економікою і політикою.

2.Принцип єдності централізму й самостійності. Сутність цієї закономірності стратегічного планування полягає в тому, що підготовлені регулювальними органами проекти рішень у формі прогнозів, стратегічних програм і планів, з одного боку, повинні базуватися на інформації про наміри господарюючих субєктів, враховуючи їх інтереси, а з іншого - забезпечувати вплив на них у потрібному для суспільства напрямку. У рамках фірми, корпорації, централізм і самостійність у стратегічному плануванні, знаходять своє конкретне застосування в наданні своїм філіям максимально можливої свободи в господарській діяльності, у т.ч. і в плануванні, але в рамках загальної стратегії фірми, корпорації.

3.Принцип наукової обґрунтованості й ефективності прогнозів, стратегічних програм планів означає необхідність урахування в процесі їх складання наступних вимог:

а) дія всієї системи законів розвитку суспільства, що визначають зміст і напрямок окремих елементів і сфер діяльності. Розробляючи прогнози, проекти стратегічних програм і планів, їх укладачі повинні виходити із сутності, змісту й форм прояву в практичній діяльності економічних законів ринкового господарства, законів розвитку соціальних відносин, законів розвитку науки й техніки;

б) глибоке вивчення й практичне використання в плановій роботі досягнень сучасної вітчизняної й закордонної науки й техніки, з метою своєчасного здійснення структурної перебудови економіки. Матеріалізації в господарській практиці найважливіших напрямків науково технічного прогресу, екологізації виробництва, забезпеченні його соціальної спрямованості, а також високий рівень інтенсифікації й ефективності;

в) на основі широкого використання економічних інструментів орієнтувати фірми, корпорації на своєчасне технічне озброєння, конструкцію й відновлення виробництва, сприятливість до наукового прогресу. Швидке реагування на постійно мінливі потреби суспільства;

г) забезпечення в процесі стратегічного планування органічної єдності стратегічних і тактичних планів, програм і прогнозів;

д) підвищення ступеня вірогідності планово-облікової інформації, що є інформаційною базою для розрахунків показників прогнозів, стратегічних програм і планів;

е) постійне вдосконалювання технології розробки всіх планових документів;

ж) забезпечення комплексного використання всіх інших елементів методології стратегічного планування.

4. Принцип комбінації загальних і локальних інтересів при пріоритеті інтересів більш високого рангу й стимулювання особистої й колективної зацікавленості у виконанні завдань стратегічних програм і планів. Цей принцип означає:

- обєктивну необхідність органічного ввязування інтересів різних класів, соціальних шарів, колективно комерційних організацій і окремих працівників у єдину систему й забезпечення в процесі керування стратегічних цілей програм і проектів планів, а також підготовки заходів, що сприяють їхньому досягненню;

- при регулюванні відтворювальних процесів, що відбуваються в національній економіці за допомогою федеральних і регіональних цільових, комплексних стратегічних програм і планів, вирішувати ці проблеми виходячи із пріоритету для усіх членів суспільства інтересів зміцнення його безпеки й інших загально людських цінностей;

- створення за допомогою системи економічних стимулів, у вигляді різноманітних форм заробітної плати, премій, податкових і кредитних пільг, забезпечення необхідними матеріальними ресурсами, особистої колективної зацікавленості працівників в успішному виконанні планових завдань. Непогодженість інтересів господарюючих субєктів, усередині трудових колективів не дозволяє управляти економічними й соціальними процесами, досягати намічених цілей, а відсутність економічних стимулів трудової активності людей, призведе до низької ефективності праці, до руйнування самої економічної системи.

5) цільова спрямованість планування. Вихідним пунктом планування є чітко і виважено визначені кінцеві цілі;

6) принцип системності у плануванні. Планування повинно охоплювати всі сфери діяльності підприємства, враховувати всі тенденції розвитку, зміни ситуації. Застосування системного підходу при обґрунтуванні та визначенні планових завдань на всіх рівнях управління полегшує забезпечення субординації цілей, врахування альтернативних шляхів і способів їх досягнення;

7) принцип безперервності планування, що означає: забезпечення постійної планової перспективи; формування і періодичні зміни горизонту планування з урахуванням ситуації на підприємстві, у зовнішньому середовищі; взаємозвязок, узгодження і коригування довго­, середньо­ і короткотермінових планів;

8) принцип економічності при плануванні;

9) принцип створення належних умов для виконання розроблених планів;

10) принцип оптимальності використання ресурсів. Використання ресурсів організації повинно враховувати її можливості, потреби, умови і конюнктуру ринку;

11) принцип збалансованості. Збалансованість є основною умовою обґрунтованості планів, реальності їх виконання завдяки забезпеченню відповідності між розділами, цілями плану;

12) принцип адекватності планування умовам діяльності підприємства. Якщо умови діяльності (тип продукції, структура управління, технологія виробництва тощо) змінюються, планування також повинно змінюватися. [54, ст. 290]

Делись добром ;)