Стратегічне управління підприємством

курсовая работа

1. Поява концепції і суть стратегічного управління

Концепція стратегічного управління зявилася на початку 70-х років ХХ століття. Уперше вона була розроблена провідною американською консультативною організацією „Мак кінзі” і впроваджена (починаючи з 1972 р.) у корпораціях „Дженерал Електрик”, „ІБМ”, „Тексас Інструментс”, „Кока-кола” та інших провідних американських корпораціях. На початку 80-х років її використовували 45 % корпорацій з числа найбільших. Як сказав у той час президент „ІБМ”, ця концепція „орієнтована на ринок завтрашнього дня”. Мова йшла не просто про результат науково-прикладних розробок американських учених, а про реальне управлінське нововведення, що широко розповсюдилося й виправдало себе в сучасній світовій управлінській практиці.

Виходячи з вищесказаного, є сенс розглянути еволюцію стратегічного управління на його історичній батьківщині - США. Наука й практика стратегічного управління в цей час усе більшою мірою стає інтернаціональною. Стратегічне управління можна без вагань віднести до наукових досягнень у галузі управління, що заслуговує на найпильнішу увагу.

Історія сучасного підприємництва у США бере початок приблизно у 20-30-х роках ХІХ століття. Технічна база для швидкого індустріального розвитку була забезпечена появою таких винаходів, як парова й бавовноочисна машини, бесемерівський процес виплавки сталі, вулканізація гуми тощо. Технічні винаходи здійснювалися одночасно з виробленням у суспільстві однієї із найбільш історично вдалих і дійових форм соціальної організації - ділового підприємства.

Концепції конкуренції в її сучасному розумінні до 1880 року не існувало. Відповідно до уявлень того часу, конкурувати - значить домагатися придушення або поглинання суперника, але ніяк не суперничати з ним на ринку на однакових правах. Таким чином, до появи сучасного маркетингу було ще далеко.[5;ст. 78]

Початок ХХ століття ознаменував початок епохи масового виробництва, коли основні завдання підприємницької діяльності полягали у розробці й удосконаленні механізму масового виробництва, що знижувало витрати випуску продукції. У той час організація, що запропонувала стандартний продукт за найнижчою ціною, повинна була неодмінно виграти.

Галузі були чітко розмежовані й здебільшого мали гарні перспективи росту. Спокусі перейти межі галузі й зайнятися новими видами діяльності піддавалися тільки найзаповзятливіші організації. Більшість задовольнялася власними перспективами росту. Вся увага керівників була зосереджена на ефективній роботі виробничого механізму. У результаті виокремився набір управлінських уявлень, підходів і кращих рішень, який одержав назву - виробничий стереотип.

У другій половині ХХ століття кількість нових завдань, обумовлених змінами середовища, неухильно зростає. Багато з них були принципово новими й не могли бути вирішеними, виходячи з досвіду, отриманого у першій половині століття.

Множинність завдань поряд з розширенням географічних рамок ринкової економіки призвела до подальшого ускладнення управлінських проблем.

Складність і новизна створюють зростаюче навантаження на вищу ланку керівників, тоді як сукупність управлінських навичок, вироблених у першій половині століття, усе менше відповідає умовам вирішення проблем.

Нові завдання виникають все частіше. Новизна, складність темп їх появи підвищують імовірність стратегічних несподіванок. [4;ст. 93]

Стратегічне управління на підприємстві виражається в наступних 5 функціях:

* Планування стратегії.

* Організація виконання стратегічних планів.

* Координація дій з реалізації стратегічних завдань.

* Мотивація за досягнуті стратегічні результати.

* Контроль за процесом виконання стратегії.

Планування стратегії передбачає виконання таких подфункций, як прогнозування, розробка стратегії та бюджетування. Прогнозування передує фактично складанню стратегічних планів. Воно грунтується на проведенні аналізу широкого кола внутрішніх і зовнішніх чинників-умов функціонування підприємства з метою передбачення можливості розвитку та оцінки ризику. Періодичний прогноз дозволяє виробити обгрунтований підхід до стратегії підприємства. Увязка стратегічних цілей підприємства з плодами діяльності окремих підрозділів здійснюється засобом розробки потрібної програми дій і складання бюджету. Бюджетування включає вартісну оцінку програмки і розподіл ресурсів.

Організація виконання стратегічних планів передбачає формування майбутнього потенціалу підприємства, узгодження структури і системи управління з обраною стратегією розвитку; створення корпоративної культури, що підтримує стратегію.

Координація дій менеджерів з формування та реалізації генеральної стратегії полягає в узгодженні стратегічних рішень різних рівнів і почергової консолідації цілей і стратегій структурних підрозділів на більш великих ступенях управління.

Мотивація як функція стратегічного управління повязана з розробкою системи стимулів за досягнення поставлених стратегічних результатів.

Контроль полягає в безперервному спостереженні за процесом реалізації стратегічних планів. Він покликаний заздалегідь визначати насуваються загрози, виявити помилки і відмінності від прийнятих стратегій і політики підприємства. [8;ст. 34]

Визначення суті стратегічного управління. Головною метою стратегічного управління є розвиток потенціалу та підтримання стратегічної можливості підприємства до виживання і дієвого функціонування в умовах нестабільної зовнішнього середовища.

Сукупність розглянутих функцій і мети визначає суть стратегічного управління.

Таким чином, суть стратегічного управління полягає у формуванні та реалізації стратегії розвитку організації на базі безперервного контролю та оцінки змін, що відбуваються в її діяльності з метою підтримання можливості до виживання і дієвого функціонування в умовах нестабільної зовнішнього середовища.

Особливості стратегічних рішень. Реалізація функцій стратегічного управління здійснюється засобом розробки і прийняття стратегічних рішень.

До числа стратегічних рішень слід віднести всі рішення, що зачіпають головні сторони діяльності підприємства, спрямовані на перспективу і прийняті в критеріях невизначеності.

Стратегічні рішення мають ряд відмінних рис. Головними з них є наступні:

* інноваційний характер;

* спрямованість на багатообіцяючі цілі і здібності;

* складність формування за умови, що величезна кількість стратегічних альтернатив невизначено;

* субєктивність оцінки;

* незворотність і найвища ступінь ризику.

До числа стратегічних рішень можна віднести рішення про реконструкцію підприємства, впровадженні новітньої продукції та технології, виході на нові ринки збуту, придбання і злиття компаній, також проведенні організаційних змін (перехід до нових форм взаємодії з постачальниками і споживачами, перетворення організаційної структури і т. Д.).

Стратегічне управління засноване на прийнятті управлінських рішень, націлених на облік специфічності зовнішнього середовища, на досягнення конкурентоспроможності підприємства на ринку, на успіх у конкурентній боротьбі.

Делись добром ;)