Стратегія антикризового управління фірмою

курсовая работа

1.3 Тактика антикризового управління

Тактичні (оперативні) заходи щодо виходу фірми із кризи полягають в:

- усуненні поточних збитків;

- виявленні внутрішніх резервів;

- залученні спеціалістів;

- кадрових змінах;

- отриманні кредитів;

- отриманні відстрочки платежів;

- зміцнення дисципліни.

У сучасних умовах економічної і соціально-політичної нестабільності в Україні ймовірність банкрутств різко підвищується. Проте для подолання кризової ситуації фірма може використовувати ряд способів (методів, шляхів виходу із банкрутства і фінансового оздоровлення), що апробовані на практиці.

Ці способи і методи відображаються в антикризовій програмі фірми, яку розробляють висококваліфіковані спеціалісти (експерти).

Необхідно підкреслити, що антикризова програма використовується як для санації фірм-банкрутів, так і для покращання фінансового стану і виходу із кризи фірм, що знаходяться на межі банкрутства.

Структура антикризової програми передбачає чотири основних напрями і, відповідно, чотири стани реалізації даної програми.

Докорінна перебудова структури управління, організації виробництва і праці. Необхідно максимально спростити структуру управління, різко скоротити управлінські і накладні витрати всіх видів. Особливу увагу потрібно приділити вибору оптимальних систем організації та оплати праці.

Підтримка мінімальної стабільності виробництва в умовах кризового періоду передбачає подальше скорочення накладних витрат, зниження витрат на утримання соціально-культурних обєктів, що знаходяться на балансі фірми, збереження господарських звязків, що склалися, і пошук нових партнерів, розпродаж надлишкових запасів, обладнання, неліквідів тощо; перегляд товарної номенклатури; поділ фірми на ряд господарсько самостійних фірм із збереженням за головною фірмою основної частки в статутному капіталі організованих фірм.

Впровадження ефективної технології та організації виробництва і збуту продукції (робіт, послуг) фірми. Передбачає забезпечення максимально можливої доставки до периферії фірми (де здійснюється приймання і відвантаження матеріалів і товарів) для кожної її філії; впорядкування товарообігу, вибір оптимальних форм збуту і каналів товарообігу; скорочення до мінімуму транспортних витрат тощо.

Використання фінансово-правових прийомів і методів стабілізації економічного стану фірми. Передбачається запобігання і стягнення простроченої дебіторської заборгованості; додатковий випуск акцій та облігацій з метою залучення додаткових грошових ресурсів для підтримання платоспроможності і задовільного фінансового стану; розумне застосування митних пільг і звільнень при здійсненні зовнішньоекономічних операцій; оптимальне податкове планування тощо [7].

До тактичних заходів антикризового управління можна віднести наступні:

- Ліквідація підприємства;

- Санація підприємства;

- Реорганізація.

Розглянемо кожен детально.

Ліквідація. Ряд ліквідаційних процедур повязаний з функціями фінансового менеджменту, що покладається на ліквідаційну комісію, яка відповідно до законодавства здійснює загальне управління майном підприємства-банкрута.

1. Оцінюється майно підприємства-банкрута за балансовою вартістю. Така оцінка здійснюється на основі повної інвентаризації майна підприємства, що знаходиться в володінні на правах власності або повного господарського володіння.

2. Оцінка майна підприємства-банкрута за ринковою вартістю. Так як майно підприємства-банкрута підлягає реалізації з метою задоволення претензій кредиторів, воно повинно попередньо оцінюватися за мінімальною ринковою вартістю.

3. Визначення ліквідаційної маси. Основою для її формування є все майно підприємства-боржника, оцінене за ринковою вартістю, за окремим винятком, передбаченим діючим законодавством. Так, не підлягає включенню до ліквідаційної маси майно боржника, яке є предметом застави; майно, орендоване боржником, або таке, що знаходиться у нього на відповідальному збереженні; особисте майно його працівників. При ліквідаційних процедурах, повязаних з банкрутством державних підприємств, до ліквідаційної маси не входять деякі обєкти соціально-комунальної сфери, що знаходяться на балансі боржника.

4. Вибір найбільш ефективних форм продажу майна. Рішення про вибір форм продажу майна приймає ліквідаційна комісія за погодженням із зборами кредиторів. Він обумовлюється отриманням максимально можливої суми від реалізації майна. Голова ліквідаційної комісії повинен забезпечити через засоби масової інформації оголошення про порядок продажу майна підприємства-банкрута, склад, умови та строки його придбання. У випадку надходження двох або більше пропозицій голова ліквідаційної комісії призначає проведення конкурсу або аукціону.

5. Забезпечення задоволення претензій кредиторів. Джерелом забезпечення такого рівня претензій є засоби, виручені від продажу майна боржника.

Сума цих засобів розподіляється в наступній послідовності.

Етап І. Відшкодування за рішенням арбітражного суду, повязаними з проведенням справ про:

- відшкодування затрат ліквідаційної комісії;

- відшкодування затрат розпорядника майна;

- відшкодування вимог кредиторів, забезпечених заставами.

Етап ІІ. Виконання зобовязань перед робітниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків робітників до статутного фонду і виплат за акціями трудового колективу):

- задоволення вимог за загальнодержавними та місцевими податками, неподатковими платежами до бюджету, вимог органів державного страхування та пенсійного забезпечення;

- задоволення вимог кредиторів, не забезпечених заставою;

- задоволення вимог щодо повернення внесків робітників до статутного фонду та виплат за акціями трудового колективу:

- задоволення інших вимог.

Наступні вимоги задовольняються після повного задоволення попередніх. У випадку недостатності засобів від продажу майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно до належної кожному кредитору суми.

6. Розробка ліквідаційного балансу. Розробляється ліквідаційною комісією після повного задоволення всіх вимог кредиторів та подається до арбітражного суду. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилось майна, арбітражний суд виносить постанову про ліквідацію юридичної особи банкрута.

Якщо ж майна підприємства-банкрута вистачило для задоволення всіх вимог кредиторів, воно вважається вільним від боргів і може продовжувати підприємницьку діяльність.

Санація. Санація є системою заходів для уникнення проголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації. Вона проводиться в трьох основних випадках:

- до порушення кредиторами справи про банкрутство, якщо підприємство у спробах виходу з кризового стану звертається до зовнішньої допомоги зі своєї ініціативи;

- якщо підприємство, звернувшись до арбітражного суду із заявою про власне банкрутство, одночасно пропонує умови своєї санації (такі випадки найбільш характерні для державних підприємств );

- якщо рішення про проведення санації виносить арбітражний суд на основі пропозицій, що надійшли до боржника від бажаючих задовольнити вимоги кредиторів і виконати його зобовязання перед бюджетом.

У двох останніх випадках санація здійснюється в процесі справи про банкрутство при умові згоди зборів кредиторів зі строками їх вимог на переведення боргу.

Залежно від глибини кризового стану підприємства та умов надання йому зовнішньої допомоги розрізняють два види санації:

- без змін статусу юридичної особи підприємства, що підлягає санації (здійснюється з метою уникнення неплатоспроможності підприємства, якщо його кризовий стан розглядається як кризове явище).

Цей вид санації має такі форми:

а) погашення боргу підприємства за рахунок засобів бюджету (тільки для державних підприємств);

б) погашення боргу підприємства за рахунок цільового банківського кредиту (здійснюється, як правило, комерційним банком, що обслуговує підприємство, після ретельного аудиту діяльності останнього. Це переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові з відповідним підвищенням ставок процента);

в) перенесення боргу на іншу юридичну особу (на основі договору; для здійснення такої санації вимагається обовязкова згода кредитора);

г) випуск облігацій (та інших боргових цінних паперів) під гарантію санатора (здійснюється, як правило, комерційним банком, що обслуговує підприємство, якщо з якихось причин надання йому банківського кредиту неможливе; у ролі санатора може бути страхова компанія);

- із зміною статусу юридичної особи підприємства, що підлягає санації. Має назву реорганізації підприємства і вимагає ряду реорганізаційних процедур, повязаних зі зміною його форми власності, організаційно-правової форми діяльності. Здійснюється при більш глибокому кризовому стані підприємства).

Цей вид санації має такі форми:

а) злиття;

б) поглинання;

в) розподіл (відщеплення);

г) перетворення у відкрите акціонерне товариство;

д) передача в оренду;

е) приватизація.

Процес реорганізації підприємств, що підлягають санації, потребує попередньої розробки проекту санації, в якому відображаються:

- економічний та фінансовий стан підприємства-боржника до початку санації;

- головні причини, що обумовлюють критичний фінансовий стан підприємства-боржника;

- мета та форми санування;

- план санування з виділенням першочергових заходів з фінансового оздоровлення підприємства;

- розрахунок ефективності запропонованої форми санації;

- визначення критеріїв (умов), що забезпечують успіх проведення санації в запропонованій формі.

Результати санації (хоча і спрямовані на відвернення неплатоспроможності та відновлення фінансової стійкості підприємства) у кінцевому результаті можуть бути оцінені за допомогою розміру додаткового прибутку (різниці між сумою до і після здійснення санації).

Додатковий прибуток у цьому випадку отримується за рахунок нормалізації господарської діяльності підприємства при відповідній фінансовій підтримці.

Затрати на здійснення санації визначаються шляхом розробки спеціального бюджету.

Принципово ці затрати можуть розглядатись як інвестиції санатора в сановане підприємство з метою отримання прибутку в наступному періоді.

Мета санації вважається досягнутою, якщо за рахунок зовнішньої фінансової допомоги або реорганізації вдалося нормалізувати виробничу діяльність та уникнути оголошення підприємства-боржника банкрутом з наступним зупиненням його діяльності та продажем майна.

Реорганізація. Зміна статусу юридичної особи санованого підприємства як форма санації носить назву реорганізації підприємства і вимагає ряду реорганізаційних процедур, повязаних зі зміною його форми власності, організаційно-правової форми діяльності. Вона здійснюється при більш глибокому кризовому стані підприємства. Такий вид санації має наступні основні форми:

Злиття - здійснюється шляхом обєднання підприємства-боржника з іншим фінансово стійким підприємством, у результаті якого підприємство-боржник втрачає свій юридичний статус. У процесі злиття підприємства обєднують свої бухгалтерські баланси. Для санованого підприємства при злитті забезпечується збереження робочих місць і напряму виробничої діяльності.

Для санатора мотивом злиття з підприємством-боржником може бути ефект синеризма, повязаний з новими можливостями внутрішньої кооперації, диверсифікації продукції, ринків збуту тощо;

Поглинання - здійснюється шляхом придбання підприємства-боржника підприємством-санатором (для останнього це є однією з форм інвестицій - придбання цілісного майнового комплексу або головної частини його активів). Для санатора ефект поглинання також повязаний з синеризмом. Сановане підприємство при поглинанні звичайно втрачає свій самостійний статус, хоча як юридична особа може зберегтися у вигляді дочірнього підприємства;

Розщеплення - така форма санації може використовуватися для підприємства, що здійснює багатогалузеву господарську (виробничу) діяльність. Її ефект полягає в тому, що за рахунок суттєвого скорочення надбудованого управлінського апарату, невиробничих та допоміжних служб значно скорочується сума постійних витрат і зростає ефект операційного ліверіджу нових відщеплених підприємств. Виділені в процесі розщеплення підприємства отримують статус нової юридичної особи, а майнові права та обовязки переходять до кожного з них на основі розщепленого балансу;

Перетворення у відкрите акціонерне товариство - здійснюється з ініціативи засновників, дозволяє суттєво розширити фінансові можливості підприємства, забезпечити шляхи виходу з кризи і дати новий імпульс його економічному розвитку. Умовою такої санації є необхідність забезпечення засновниками мінімального розвитку статутного фонду, встановленого законодавством;

Передача в оренду - ця форма в сучасних умовах характерна для санування державних підприємств, при якій вони передаються в оренду членам трудового колективу. Умовою її здійснення є прийняття на себе колективом орендаторів боргів санованого підприємства. Така форма санації може використовуватися і для підприємств недержавної форми власності;

Приватизація - за допомогою цієї форми сануються державні підприємства. Умови та форми приватизації державних підприємств регулюються розширеною системою законодавчих актів [9].

Делись добром ;)