Теоретико-практичні засади формування іміджу керівника загальноосвітнього закладу

дипломная работа

1.1 Імідж керівника як соціально-психологічний феномен

Потреба в дослідженні іміджу керівника ЗНЗ продиктована вимогами реформування освітньої системи, визначеними законами “Про освіту” [22], “Про загальну середню освіту” [21], Державною національною програмою “Освіта (Україна ХХ1 століття)”, концепцією 12-річної загальної освіти.

З моменту виникнення управлінської практики, а надалі й науки управління, одне із центральних місць у пізнанні займає фігура керівника («адміністратора», «менеджера» тощо). Не зважаючи на те, що є обєктом управління -- величезна імперія чи невелика майстерня -- є певний арсенал універсальних якостей, котрі необхідні кожному керівникові. Так, наприклад, ще вавилонський правитель Хаммурапі (1792-1750 р. до н. е.) прекрасно розумів, що уявлення про людину складається на підставі трьох показників: те, що думають про неї оточуючі; те, що думає про себе вона сама, і те, чим вона є насправді. Він уміло маніпулював першим критерієм і цілеспрямовано створював думку про себе в народі як про його турботливого правителя. На цьому приклад можна побачити перші кроки свідомого формування іміджу правителя.[39]

Як показує досвід, кращі сучасні керівники вже сьогодні приділяють пильну увагу питанню формування іміджу, але використовують досягнення іміджелогії стихійно, не знають чітко її змісту, не володіють методиками та технологіями втілення в практику роботи.

У цьому звязку важливо проаналізувати літературні джерела з проблеми дослідження та зясувати основні якості, що визначають імідж керівника загальноосвітнього навчального закладу.

Аналіз літературних джерел здійснювався нами з цільовою установкою вивчення сутності іміджу як соціальної, психолого-педагогічної та управлінської категорії, особливостей та функцій іміджу сучасного керівника ЗНЗ, складових та стадій формування іміджу управлінця.

Розвиток уявлень про явище іміджу керівника, усвідомлення його значення та функцій пройшли ряд етапів, але й сьогодні цей процес ще не завершився. Розвиток цих уявлень варто розглядати з двох сторін - стосовно наукових уявлень про імідж і стосовно побутових, точніше суспільних уявлень про нього.

Перший етап формування уявлень про імідж охоплює значний період часу від початку 60-х до кінця 80-х років. Головна особливість цього етапу стосовно вітчизняної науки полягає у тому, що поняття "імідж" ще не було поширеним. Його заміняли розгляд особистісних якостей керівника, управлінських функцій планування і контролю, психологічного клімату колективу, питання ідеологічної та професійної підготовки керівників. Підготовка кадрів керівників для країни була одним з головних завдань і напрямків діяльності відповідних структур держави. Таке визначення державного завдання висувало на перший план дещо «ідеальний» тип керівника, який був підібраний точно за існуючими критеріями.

На початку 90-х років зявилася література, де вивчався більш адаптований до вітчизняних умов тип керівника і приділялась увага таким факторам, як одяг, манери, зовнішність та привабливість керівника. Серед вчених, які займалися цими питаннями, можна назвати В.М.Шепеля[80], А.М. Омарова, В.І. Лебедєва, І.В. Бізюкову та інших.

На рівні суспільної свідомості поняття "імідж" тільки почало входити до активного лексикону, але в побутовому розумінні його зміст варіював у дуже широких межах. У цей час під іміджем розумілися лише його зовнішні атрибути без уваги до внутрішніх факторів. В цей же час за кордоном зявилося дослідження Р. Баумейстера із самопрезентації, яке базується на припущенні, що кожна людина зацікавлена у тому враженні, яке вона справляє на оточуючих. Поняття самопрезентації закономірно наближало науку до розгляду іміджу. [68]

Після 1992 року розпочався другий етап, для якого було характерно збільшення видань, що розглядають імідж, обговорення змісту поняття в наукових колах. В цей час все більше уваги приділяється психологічним проблемам взаємовідносин в колективі, психологічним питанням спілкування між людьми і барєрам, які перешкоджають оптимальному взаєморозумінню, а керівник опиняється в центрі уваги психологів. Серед вітчизняних дослідників, які розкрили психологічні особливості керівника, дослідили процеси міжособистісного сприймання та становлення його іміджу можна назвати О.О. Бодальова, Н.Г. Любимову, Р.Л.Кричевського, Є. Соловйова, [72] а серед зарубіжних - Л. Браун[10], М. Вудкока, Д. Френсіс, Д.Фрасера та інших. На цьому етапі, що триває і зараз, актуальними виявилися не лише зовнішні атрибути, але й внутрішні, суттєві характеристики іміджу.

У розумінні іміджу до сьогодні не склалося несуперечливої теоретичної концепції, в силу чого в науковій літературі співіснують його різноманітні визначення. Основними з них є такі. Імідж - це надзвичайно яскраво емоційно забарвлений образ чогось або когось, який склався в масовій свідомості і має характер стереотипу, йому характерні значні регуляторні властивості (Л.Браун) [10]. Імідж - це особливий психічний образ, який сильно й певним чином впливає на емоції, поведінку та відносини особистості чи соціальної групи (Г.Почепцов) [60]. Імідж - це маніпулятивний, привабливий, легко трактований психічний образ, що виникає при адекватному сприйнятті чогось або когось, впливає на емоційну сферу людини і подекуди на її підсвідомість, а через них - на пояснювальні механізми свідомості і поведінки, вибір людини (В.Шепель[80], Е.Уткін).

Іміджу як спеціально сконструйованому, маніпулятивному, але все ж особливому психічному образу, що має характер стереотипу, притаманні такі загальні характеристики. Імідж як ідеальний обєкт, що виникає в масовій свідомості, не підлягає прямому виміру, оцінити який можливо лише за характером ставлення людей, що виявляється у спілкуванні, діяльності, виборі. Імідж як ідеальне утворення є нестійким феноменом, що вимагає постійного „підкріплення" рекламою і різноманітними цільовими суспільними акціями. [8] Імідж як стереотип містить обмежене число компонентів, складність конструкції якого тільки заважає його сприйняттю і визначає неоднозначне ставлення до нього. Імідж викликає сильний емоційний відгук, що випливає з його визначення. Імідж як певною мірою образ ілюзорний є і реалістичним, оскільки очевидні прикраси достоїнств знижують довіру і симпатії до нього. Імідж є образом прагматичним, тобто зорієнтованим на обмежене коло завдань, що відповідають цілям особистості фахівця, організації чи особливостям певної ситуації її розвитку. Іміджу як образу цілісному і несуперечливому, що відповідає однозначним узагальненим уявленням, властива варіабельність, оскільки через динамічність ситуації його трансляції та необхідності внесення коректив є неприйнятною абсолютна жорстка і незмінна його конструкція.

Залежно від базисних підстав, що передбачають схожість і відмінності, правомірно виділити такі типології іміджу. З урахуванням критерію спрямованості прояву імідж буває зовнішнім і внутрішнім. [28] За критерієм емоційного забарвлення, імідж диференціюється на позитивний і негативний. З урахуванням критерію цільової установки, імідж буває природним і штучним. За критерієм ступеня раціональності сприйняття імідж виявляє себе як когнітивний образ, який дає „суху" спеціальну інформацію, зорієнтований головним чином на вузьких спеціалістів і людей обізнаних, й емоційний, чуттєвий, орієнтований на широку аудиторію, який може викликати сильний емоційний відгук. Згідно з критерієм змістового наповнення, відповідності його специфіці конкретної діяльності, виокремлюють: імідж керівника та його команди; імідж організації; політичний імідж; імідж території (країни, регіону, міста); імідж ідеї, проекту; професійний імідж спеціаліста; особистісний імідж людини. При цьому очевидно, що кожний з цих типів іміджу має свою психологічну специфіку, яка й визначає особливості його формування в кожному конкретному випадку.

На думку А.Ю. Панасюка [52] імідж включає не тільки природні властивості особи, але і спеціально вироблені, створені і сформовані.

Цілісність іміджу залежить від внутрішньої психологічної узгодженості його соціально-психологічних компонентів (емоційної спрямованості особистості, поведінкових реакцій, проявів характеру, наявних ділових якостей) та виявляється в узгодженні уявлень про цілі діяльності керівника, засоби вирішення управлінських завдань, вербальні та невербальні компоненти спілкування.

Іноді іміджем називають набір значень і вражень, завдяки яким у людей складається уявлення про обєкт, вони запамятовують його і починають відноситися до нього певним чином або завдяки яким обєкт стає відомим. При цьому, як правило уточнюється, що обєктом іміджу частіше за все є людина, група людей або компанія.

З точки зору утворення та функціональних особливостей імідж є соціально-психологічною категорією. Введення поняття соціально-психологічного іміджу спонукає до вивчення саме соціально-психологічних механізмів його утворення та розвитку. Соціально-психологічний імідж керівника обєднує в собі не тільки соціальний статус, соціальні звязки цього керівника, але і його психологічні особливості та якості.

Аналіз публікацій [1, 2, 5,], в яких вивчається феномен іміджу керівника, дозволяє виділити такі його основні особливості, як гнучкість, цілісність, залежність від очікувань оточуючих щодо особистості керівника.

На звязку іміджу особистості керівника із соціальними очікуваннями людей як членів певного трудового колективу зауважує С.Д.Максименко. При цьому автор виходить з того, що в кожному колективі існує система норма поведінки, що склала далася роками, на основі якої виникають соціально значущі очікування стосовно компетенції, індивідуальних якостей керівника і методів його впливу на колектив. Суть полягає в тому, що ці очікування суттєво впливають на те, яким колектив буде бачити керівника та його імідж. „З ростом вимог до ефективності роботи, - підкреслює автор, - зростають і соціальні очікування щодо керівника, його бажають бачити кращим, ніж він є. Причому соціальні очікування спрямовані на всіх керівників, незалежно від стажу роботи і віку” [41].

У цьому звязку зазначимо, що в соціальній психології останніх років імідж розглядається як ореол, стихійно чи спеціально створюваний, і який підтримується думкою соціальної групи. При цьому акцентується увага на тому, що поняття іміджу містить в собі не лише природні особливості особистості, але й спеціально нею вироблювані відповідно до існуючих соціальних норм і вимог. Тому поняття „імідж” повязується не тільки із зовнішніми атрибутами людини, його зовнішнім виглядом, але й із внутрішнім його змістом, її психологічним типом, риси якого відповідають запитам часу і суспільства.

У цьому звязку В.М.Шепель доходить висновку, що імідж - це збірне поняття. Це образ як та форма життєпрояву людини, завдяки якій „на люди” виставляються його найбільш сильнодіючі особистісно-ділові характеристики. Серед останніх відносно іміджу керівника нового типу автор виокремлює такі:

- комунікабельність (здатність легко сходитися з людьми), емпатійність (здатність до співпереживання), рефлективність (здатність зрозуміти іншу людину), красномовність (здатність впливати словом);

- моральні цінності, психічне здоровя, вміння долати конфлікти, вміння спілкуватися;

- життєвий і професійний досвід особистості (включаючи інтуїцію в ситуації спілкування) [80].

Мається на увазі, з одного боку, те, що люди схильні бачити те, що бажають бачити, навіть за відсутності в особистості виокремлених ними характеристик, які немов би повинні бути присутніми віртуально. З іншого - для ефективної самопрезентації необхідний прояв упевненості в собі і своїх силах, активності й ініціативи, здатності покладатися на свої власні сили та творчість.

Підкріплюючи викладене вище, О.О.Леонтьєв акцентує увагу на тому, що самопрезентація, яка розгортається у процесі спілкування, належить до бажання особистості подати бажаний образ як для зовнішньої аудиторії (інших людей), так і для аудиторії всередині (ми самі). Тому в ситуації самопрезентації людина управляє враженнями, які вона викликає в тих, хто оточує, виражає свою позицію щодо самовизначення, виявляючи себе як певний тип особистості. Крім того, навмисно чи ні, цілеспрямовано або побічно вона виправдовує або захищає себе для того, щоб підтримати свою самооцінку і підтвердити свій Я-образ. Отже, доходить висновку автор, правомірно виділити три основних мотиви само подачі: прагнення до розвитку відносин; самоствердження особистості; необхідність відповідати професійному плану (іміджу) [7].

Схожа думка підтримується І.Криксуновою, яка стверджує, що самопрезентація чи стратегія самоподачі має за мету такий вплив на тих, хто оточує, щоб досягти сприятливого враження в них про свою особистість. У звязку з цим певні аспекти поведінки людини спеціально спрямовані на встановлення контакту, підтримку свого позитивного образу в очах навколишніх, досягнення відповідності цьому образу. Тому кожна людина, піклуючись про власний імідж, приділяючи йому особливу увагу, тим самим турбується „про самоствердження, працює над приближенням життєвих цілей до їх реалізації” [40].

Імідж керівника має бути гнучким, виявляти певний рівень ситуативності, тобто залежності від конкретних умов, потреб, часу. Виходячи з того, що взагалі «імідж - це стійке уявлення» [19] про особистість керівника, то під гнучкістю у даному контексті слід розуміти можливість адекватно поводитися у мінливому середовищі, зберігаючи при цьому індивідуальність.

На імідж керівника істотно впливають очікування підлеглих. Найважливішою його характеристикою є уміння відповідати корпоративній культурі. Існують уявлення про те, якими якостями повинен володіти керівник в організації з певним типом корпоративної культури. Так для культури кланового типу необхідний керівник, що має образ заступника, захисника, тобто керівник, орієнтований на персонал, при цьому велика увага приділяється його харизмі, яка є психологічною основою лідерського впливу. За класичним визначення М.Вебера, харизматичними якостями особистості є якості надзвичайні, надприродні або, щонайменше, специфічно особливі, не доступні іншим людям. У культурі підприємницького типу оптимальним для керівника є імідж процвітаючого бізнесмена, орієнтованого на досягнення ринкових цілей. В ієрархічній культурі найбільш прийнятним буде імідж керівника як талановитого менеджера, що є ефективним координатором й організатором. [66]

Вплив очікувань підлеглих на імідж керівника підтверджує існування так званого «ідеального» іміджу. Ідеальний імідж не може бути реалізований на практиці, він служить певним орієнтиром для проектування або удосконалення окремих складових існуючого іміджу управлінця.

У науці управління проблема ідеального керівника відразу стала ключовою. Так, і в А. Файоля й у Ф. Тейлора в роботах наводяться якості, якими повинен володіти, на їхній погляд, адміністратор. Ф. Тейлор виділяє таку сукупність якостей: 1) розум; 2) освіта; 3) досвід; 4) такт; 5) енергія; 6) кмітливість; 7) чесність; 8) здоровий глузд; 9) здоровя. А. Файоль розставляв якості ідеального менеджера в такому порядку: 1) здоровя та фізична витривалість; 2) розум і розумова працездатність; 3) моральні якості -- свідома, тверда, завзята воля; активність, енергія, при необхідності - відвага; мужність, відповідальність, почуття обовязку, турбота про спільний інтерес; 4) значне коло загальних пізнань; 5) адміністративна установка; 6) загальна обізнаність про все, що має відношення до очолюваного виробництва; 7) більш глибока компетентність у специфічно характерній для даного підприємства професії. Як бачимо, багато якостей перетинаються, однак варто помітити, що в адміністратора А. Файоля фігурують такі «моральні якості»: «Свідома, тверда, завзята воля; активність, відвага; мужність, відповідальність; почуття обовязку турбота про спільний інтерес». Для порівняння наведемо якості хорошого керівника за Ф. Тейлором: «Такт, чесність, енергія». Таким чином, А. Файоль посилено підкреслює діяльність, що дуже близька до бойової боротьби, тим часом як Ф. Тейлор виділяє звичайні культурні якості європейця чи американця. [76]

Надалі в науковій літературі з менеджменту[5] цій темі приділялось усе більше уваги. У раціоналістичному напрямі розвитку управлінської діяльності -- це функції, а, отже, визначення змісту професійного «поля» адміністратора. У психологічному напрямі -- це вивчення проблем лідерства, виявлення стилів управління, форм впливу тощо. У наш час щоби стати професіоналом у сфері управління, потрібно опанувати серйозні знання й уміння, накопичені сучасним менеджментом.

Таким чином, сутність іміджу як соціальної, психолого-педагогічної та управлінської категорії вивчається на стику наук. Як категорія управлінської науки імідж керівника може бути визначено як образ керівника, що склався в свідомості представників цільових контактних груп громадськості, та виконує певні функції у рамках його професійно-орієнтованої діяльності. У соціальній психології імідж розглядається як різновид образу, що виникає в результаті соціального пізнання. Завдяки цьому образ володіє характеристиками індивідуального явища [29]. Як соціально-психологічна категорія імідж керівника обєднує в собі не тільки соціальний статус, соціальні звязки цього керівника, але і його психологічні особливості та якості. В психолого-педагогічних літературних джерелах під іміджем розуміється стиль і форма поведінки людини в суспільстві.

Таким чином, детальне вивчення проблеми дозволило констатувати, що науковий період можна характеризувати 2 підетапами: тобто коли проблема одночасно починає розроблятися вченими різних наукових галузей фрагментально -з початку ХХ століття; та коли вона починає розроблятися комплексно - це кінець ХХ ст. - початок ХХІ ст. В першому випадку різні спеціалісти почали розробку методів впливу на аудиторію та прийомів ефективного заповнення інформаційних потоків. Пріоритет в цих розробках займають політики та члени адміністративних політичних структур, психологи, що досліджують засоби впливу на особистість, представники великих економічних структур, спеціалісти засобів масової інформації [37].

Як вже зазначалося, комплексно імідж починає досліджуватися з кінця ХХ століття. Саме в цей період зявляється «іміджмейкінг» як наука. На цьому етапі фахівці використовують надбання в різних сферах наукових знань та організовують системну підготовку спеціалістів - іміджмейкерів. Втілення останніх активно починає запроваджуватися в політиці [39], в економіці, в шоу - бізнесі [8], в освіті [9] та інших сферах людської діяльності. Саме на цьому етапі іміджелогія оформлюється як окремий предмет у багатьох вузах. Для її розвитку та впровадження використовуються спеціальні кафедри та факультети іміджелогії, захищаються дисертаційні дослідження, видаються наукові публікації. При цьому, слід зазначити, що до спеціалістів сфери іміджу залучаються фахівці як психології [52], так і соціології [13.], ПР - технологій [8] та інші.

Спираючись на вищенаведене, можна зазначити, що виникнення проблеми іміджу відбулося разом з пізнанням групової поведінки людей. На сучасному етапі розвитку освіти наука про формування іміджу виділяється в окрему наукову галузь зі своєю специфікою, теоретико-методологічною базою та технологіями впровадження.

Делись добром ;)