Удосконалення процесу очищення соняшникової олії (електромагнімним способом)

курсовая работа

1.1 Бізнес - план основа ефективного управління

В умовах ринку нереально домогтися стабільного успіху в бізнесі, якщо не планувати ефективно його розвиток, не акумулювати постійно інформацію про власні перспективи і можливості, про стан цільових ринків, становище на них, конкурентів і т. д.

Необхідно точно уявляти свої потреби на перспективу, не тільки в матеріальних, трудових, інтелектуальних, але й у фінансових ресурсах, що особливо суттєво в ринковій економіці. Важливо передбачити і джерела їхнього одержання, уміти виявляти ефективність використання ресурсів у процесі роботи підприємства. Звідси-забезпечення його господарської діяльності, яке здійснюється на основі плану - є найважливішою задачею для будь-якого менеджера.

Великий досвід закордонних і вітчизняних підприємств доводить, що недооцінка планування підприємницької діяльності в умовах ринку, його ігнорування або некомпетентне здійснення приводить до величезних економічних втрат і в результаті - до банкрутства.

Планування не тільки одне із сутнісних елементів економіки, а й швидше за все закономірний результат пошуку людським суспільством найбільш раціональних і ефективних інструментів і способів свого історичного розвитку і виживання.

Планування, узагалі як найбільше досягнення людського розуму, є фактично природним і необхідним елементом поведінки людей і в побуті і на виробництві.

Оволодіння технікою бізнес-планування стає сьогодні актуальною задачею підприємців. Починаючи свою діяльність вони повинні чітко уявляти потребу на перспективу у фінансових, матеріальних, трудових, інтелектуальних ресурсах, джерела їх надходження а також уміти чітко розраховувати ефективність використання ресурсів у процесі роботи фірми.

Бізнес-план - є основою підприємницької діяльності і являє собою комплексне дослідження різних сторін роботи фірми (розробки, виробництва, реалізації, обслуговування).

Економічна ситуація диктує підприємцям принципово новий підхід до внутрішньо фірмового планування. Процес входження економіки в систему ринкових комунікацій, діяльність господарських субєктів в умовах конкуренції й у постійно мінливому конкурентному середовищі вимагають від кожного підприємця, бізнесмена, менеджера постійного вдосконалення підприємницької діяльності. Вони змушені шукати такі форми й моделі планування які б забезпечували максимальну ефективність прийняття рішень. Оптимальним варіантом досягнення таких рішень у нових економічних умовах господарювання - є бізнес-план.

Більшість вітчизняних економістів вважають що стратегічне планування є невід`ємною частиною більш широкого поняття:"стратегічне управління". Оскільки стратегічне планування пов`язується, перш за все, з виробничими організаціями, то в ньому виокремлюють різні рівні управління ними:

1) Організації в цілому (корпоративний);

2) Загальних виробничо-господарської діяльності;

3) Конкретних напрямків;

4) Окремих продуктів.

Для ефективного здійснення стратегічного планування організація (підприємство) повинно чітко ідентифікувати напрям своєї виробничо-господарської діяльності, а отже і стратегічні бізнес-одиниці (останніми можуть бути конкретне відділення, продуктова лінія чи окремий продукт).

Створення багаторівневої системи стратегічного планування забезпечує виключення конкуренції в середині галузі чи підгалузі з недопущенням введення надлишкових потужностей, організацію між і внутрігалузевих об`єднань для здійснення великомасштабних операцій і з метою збільшення випуску та реалізації продукції.

Стратегія планування є тим засобом за допомогою якого підприємство має реальну можливість підвищити свої шанси на успіх. Крім того реформаторські перетворення що відбуваються в Україні зумовлюють необхідність у погляді в майбутнє, тобто у стратегічному мисленні керівництва підприємств.

Поряд із визначенням необхідності розробки стратегії перевага надається і оперативним діям. За сучасних умов господарювання в діяльності підприємств використовуються лише деякі елементи стратегічного планування.

Що перешкоджає запровадженню системи стратегічного планування, розробці довгострокових бізнес-планів? Очевидно, не тільки обєктивні макрореалії до яких слід внести - нестабільність законодавства і загальнополітичні ситуації, відсутність переконливих довготермінових урядових програм, але й відсутність в Україні необхідних методолого-методичних розробок стратегічного планування (бізнес-планування).

З методологічного погляду план-це сукупність принципів і методів планування; з організаційного погляду-структура планових органів і технологія розробки плану, тобто субєкт планування.

Опанувавши першими (сукупністю принципів і методів планування) і маючи другі (відповідні структури планових органів) можна говорити про саму технологію планування.

Робилися спроби з`ясувати сутність принципів планування в класичній основі сформованих ще французьким інженером і науковцем Анрі Файолем(1841-1925): необхідність, єдність, неперервність, гнучкість, участь та точність.

Це такі принципи як:

1) Принцип необхідності - повсюдне та необхідне використання плану у виконанні будь-якого виду діяльності;

2) Єдність планування - плани всіх елементів системної організації (підприємств чи окремих господарських одиниць) варто розглядати в тісній взаємозалежності: зміна одних планів (планових показників), спричиняє зміну інших.

3) Безперервність планування. Повязана з необхідністю обліку в планах організації постійних змін в зовнішньому середовищі й одночасної розробки сукупності взаємоповязаних довгострокових планів повинно:

а) виходити з того, що пріоритети і цінності організації можуть змінюватись в залежності від перевалювання сприятливих внутрішніх можливостей чи наростання різноманітних зовнішніх загроз і це обумовлює нагальну потребу збільшення чи зменшення запланованих показників.

б) здійснюватися оперативніше стосовно появи відповідних непередбачених змін у зовнішньому чи внутрішньому середовищі організації.

4) Гнучкість планування - здатність організації передбачати альтернативні варіанти планів що враховують різні сценарії розвитку факторів, які визначають ключові параметри зовнішнього і внутрішнього середовища. Висока якість планової роботи, передбачає таким чином, складання поряд із основним варіантом плану двох інших: песимістичного і оптимістичного. Наявність заздалегідь підготовлених сценаріїв і варіантів планів свідчить про професіоналізм менеджерів організації, про її мобільність і здатність до виживання навіть при несприятливих зовнішніх умовах.

5) Принцип участі, що припускає залучення широкого кола працівників організації до процесу планування. При цьому досягається позитивний ефект двоякого роду:

а) підвищується реалістичність планів у звязку з використанням додаткового числа кваліфікованих експертних оцінок;

б) полегшується реалізація планових установок, що випливає з кращого розуміння їх персоналом і з більш високої його мотивації внаслідок причетності до прийняття ключових управлінських рішень.

6) Принцип точності (на ньому наголошував Н. Хілл) - відповідність планів внутрішнім і зовнішнім факторам функціонування підприємства.

Слід зазначити, що між стратегічними, тактичними й оперативними планами існують тісні прямі й зворотні звязки.

Такі звязки дозволяють забезпечити узгодженість планів різних видів, яка в більшості випадків є ітераційною. Якщо стратегічний план визначає, що повинно бути зроблено, то тактичний і оперативний плани - як це зробити: коли, у які етапи, за допомогою яких заходів і ким. У ході стратегічного планування менеджер організації повинен відповісти на три запитання:

1. де знаходиться організація? (дати опис зовнішнього середовища, у тому числі характеристику конкурентів, загроз і можливостей, внутрішніх слабких і сильних сторін);

2. яким курсом повинна рухатись організація? (виявити головні сфери і цілі діяльності, конкретизовані як кількісно визначені перспективні цільові завдання);

3. яким чином організація може досягти перспективних цілей і завдань? (визначити найважливіші пріоритети розподілу відповідних ресурсів і комплекс інших заходів щодо забезпечення бажаних тенденцій розвитку).

Принципова особливість стратегічного планування - багатомірність, багатоаспектність цього процесу в якому інтегруються приватні стратегії підприємства. До останніх (що далі транспортуються в конкретні розділи стратегічного плану підприємства) належать насамперед, такі:

1) Стратегія реалізації продукції на ринках, мета якої обґрунтування перспективної позиції керівництва підприємства стосовно обсягів продажу вирішальної номенклатури виробів на цільових ринках. Вибір цієї стратегії, у свою чергу, припускає відповідь на питання про пріоритетну мотивацію або на максимілізацію прибутку або на збільшення частки присутності на ринку. Нерідко підсумком необґрунтованого вибору стратегії максимізації прибутку стає припинення діяльності підприємства.

2) Стратегія виробництва визначає: головні пріоритети асортиментної політики підприємства; завдання по забезпеченню незалежної структури виробничих потужностей і рівня їх використання; співвідношення спеціалізації і диверсифікованості; вимоги до якості й обсягів виробництва продукції, до постачальників сировини, матеріалів тощо.

3) Науково-технічно інноваційна стратегія: конституює напрями і завдання по створенню нових товарів і технологій їхнього виробництва. У її рамках визначаються пріоритети розробки проривних і модернізованих технологій.

4) Інвестиційна стратегія: задає пріоритети перспективної політики формування і використання інвестиційних ресурсів підприємства, включаючи розподіл фінансових коштів в основний і оборотний капітал, у статутні капітали створюваних підприємств, на придбання цінних паперів.

5) Стратегія організаційно-економічного розвитку, що повязана з визначенням: майбутнього статусу й організаційної структури підприємства; завдань удосконалення господарського механізму (методів планування, ціноутворення, зниження витрат); політики стосовно структури акціонерного капіталу, інтеграції чи дезінтеграції компанії, внутріфірмового розподілу управлінських функцій.

6) Стратегія соціального розвитку, яка поєднана з: вибором пріоритетних напрямків підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, поступового вивільнення персоналу з тих чи інших напрямків бізнесу; вивільненням можливостей підвищення доходів працівників, зміцненням соціальної інфраструктури, поліпшенням охорони й умов праці.

На жаль, багато, особливо починаючих підприємців схильні недооцінювати роль внутрішньо фірмового планування взагалі і підготовки обґрунтованого бізнес-плану зокрема. При цьому вони покладаються на власну інтуїцію і досвід, встановлені неформальні звязки в ділових колах, ринкові перспективи, які здаються гарними й інші обставини.

Підготовка й складання детального бізнес-плану перетворюється для них у найтяжчий обовязок, який усе-таки треба виконувати, і не абияк, а на високому професійному рівні.

Підсумовуючи, підкреслимо: важливим питанням є перехід від розробленої системи стратегій безпосередньо до стратегічних планів. Іншими словами, від якісних параметрів стратегічного курсу підприємства в різних галузях до кількісно визначених планових критеріїв і показників, відшукування способів кількісної інтерпретації бізнес-стратегій.

Процес стратегічного планування охоплює низку етапів: від аналізу ситуацій (оцінки зовнішнього середовища та повязаних із ним несприятливих можливостей і загроз; визначення переваг і недоліків майбутнього бізнесу) до постановки цілей (вони мають відбивати той рівень бізнесу, якого прагне підприємець), потім вибір способів досягнення мети, що передбачає визначення конкретних завдань (стратегія по суті і складається з низки завдань, які в сукупності формують спосіб її досягнення; при цьому потрібно розробити кілька варіантів стратегій, й оцінивши їх, вибрати найліпший) і, нарешті, - загальні завдання потрібно розділити на дрібніші складові, що характеризують та уточнюють напрямок діяльності підприємства.

Праця людини завжди припускає усвідомлену цілеспрямовану діяльність з досягнення певного (бажаного) результату, образ (план, проект) якого він має на самому початку у тому числі і у бізнесі!

Планування виробничої й комерційної діяльності з точки зору управління не тільки можливо, а й необхідно для всіх організаційно правових форм підприємств. У звязку з цим, актуальність питань бізнес-планування, особливо в умовах ринкової економіки, не викликає сумнівів.

Делись добром ;)