Удосконалення стратегії підвищення ефективності управління конкурентоспроможністю підприємства

курсовая работа

1.2 Створення організаційно-економічних умов формування ефективної системи стратегічного менеджменту на підприємстві

стратегія розвиток менеджмент планування

В умовах тяжкого переходу України до ринкових відносин та нестабільності економічного та політичного середовища, змінилась організаційна структура економіки держави. Типовим стає створення мережі великих та малих підприємств без державної підпорядкованості, які самостійно визначають свою економічну політику, та діяльність яких регулюється державним законодавством. Перехід до ринку та процес формування нових економічних відносин викликає необхідність по новому поглянути на основні критерії при виборі стратегії та тактики розвитку економіки України.

Відсутність такої стратегії передбачення можливих соціальних наслідків треба вважати головною причиною кризового стану економіки України [25]. Рішення цих проблем потребує не лише запозичення досвіду, що накопичився в країнах з розвинутою системою ринкових відносин, але й критичного осмислення власного досвіду, а також вмілого використання позитивних моментів в новій економічній ситуації.

На сьогоднішній день в розвитку стратегічного менеджменту виділяють два напрямки. Перший «регулярне стратегічне керування» - є подальшим розвитком стратегічного планування та складається з продуманих цілеспрямованих дій. Другий напрямок розвитку стратегічного менеджменту називають «стратегічним керуванням в реальному масштабі часу» та пов`язують, як правило, з рішенням не очікувано виникаючих стратегічних завдань. Прийняття незапланованих стратегічних рішень особливо необхідно тоді, коли зміни в зовнішньому оточені відбуваються з такою частотою та іноді настільки непередбачені, що потребують негайної адекватної реакції. Обставини постійно змінюються: відбуваються важливі відкриття в області технології, успішне виведення на ринок конкурентом нового товару, введення нової державної політики, розширення інтересів покупців, тощо. Завжди лишається деяка невпевненість у майбутньому, і менеджер не може передбачити всі стратегічні дії наперед та рухатися цим встановленим маршрутом роблячи корективи. Таким чином, стратегію краще за все розглядати як комбінацію запланованих дій та швидких рішень по адаптації до нових технологічних досягнень та нової диспозиції на полі конкурентної боротьби. Інакше кажучи, оперативна стратегія компанії складається з урахуванням подій що відбуваються як всередині так і за межами фірми [72].

В будь-якому випадку процес стратегічного менеджменту включає в себе як найменше п`ять складових:

1. Розробку стратегічного бачення та місії компанії;

2. Визначення цілей розвитку;

3. Розробку самої стратегії;

4. Впровадження та реалізація стратегії;

5. Оцінку діяльності, аналіз нових напрямків, внесення коректив.

Ефективна розробка стратегії починається зі створення стратегічного бачення, тобто визначення видів діяльності організації. Добро обґрунтоване стратегічне бачення - обов`язкова умова для забезпечення впорядкованої та цілеспрямованої розробки стратегії. Неможливо виробити ефективну стратегію без визначення ясної концепції свого бізнесу: яким видом діяльності займатися, на що витрачати ресурси та яку довгострокову конкурентну позицію обрати. Місія підприємства визначає його призначення, тобто дає відповідь на запитання: для чого власне було створено підприємство?

Друге завдання стратегічного менеджменту - встановлення цілей , - виходячи зі стратегічного бачення та напрямку розвитку компанії, формує конкретні завдання, пов`язані з виробництвом та результатами діяльності підприємства. Цілі становлять собою зобовязання управлінського апарату організації досягти певних результатів в певний час. Для досягнення ефективної роботи стратегічного менеджменту необхідно постійно проводити аналіз змін зовнішніх обставин та вносити зміни в існуючу стратегію. Довгостроковий напрямок розвитку організації може бути змінений, її діяльність пере орієнтована, а завдання управління переглянуті з врахуванням майбутнього підприємства. В залежності від минулого досвіду та майбутніх перспектив цілі діяльності підприємства можуть бути змінені.[54]. Зміни прогнозу компанії, нові цілі, коливання на ринку тягнуть за собою зміну стратегії. Пошук шляхів більш успішного здійснення стратегії відбувається постійно. В зв`язку з цим можна виділити типові дії менеджерів, що дозволяють покращити стратегічну роботу; переглядання бюджету, зміна політики, реорганізація, покращення корпоративної культури, переглядання систем заробітної плати, зміна технології та виробничого процесу та багато іншого. Інакше кажучи, розробка стратегії організації - це складний процес, що складається з дій та підходів управлінського персоналу до досягнення заданих показників діяльності. Під час роботи над стратегією менеджер повинен враховувати події, що відбуваються за межами фірми: зміна смаків покупців, останні дії конкурентів, можливості та небезпеки ринку та інш.[38].

Сучасні стратегії організацій повинні базуватися не на вивченні зовнішніх можливостей та небезпек, розвитку сильних сторін як основи конкурентних переваг, а на вивченні та розвитку внутрішнього потенціалу організації та прагненні так змінити своє становище, щоб внутрішній потенціал отримав максимальне вираження та зажадання. Ті організації, котрі підуть іншим шляхом (шляхом реалізації пасивних стратегій або еволюційного розвитку), ризикують невдовзі опинитися в організаційному вакуумі. Інакше кажучи, може виявитися, що в зовнішньому оточені не знайдеться відповідної їм ніші.

Для якнайкращого стратегічного розвитку підприємства важливе значення має стан зовнішнього середовища, в якому здійснює свою діяльність підприємство. Важливішим фактором оцінки зовнішнього оточення є стан політичних реформ, що проводить уряд країни. Стан реформи аграрного сектору України характеризується наступними чинниками. Передача землі у приватну власність, реорганізація органів державного управління поки що не призвели до суттєвого покращення управління цією важливою складовою господарського комплексу та підвищення її ефективності. В зв`язку з цим потрібні більш глибокі перетворення АПК на основі удосконалення методологічних підходів до розвитку та організації управління. До середини 2005 року в Україні була сформована система організаційно-правових форм господарювання у сільському господарстві (рис 1.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 1.1. Система організаційно-правових форм господарювання на селі

Подальший розвиток набули господарства, збудовані на приватній власності на землю, індивідуальні сільські господарства, відновлена форма господарювання - фермерство. Якщо у 1999 році питома вага сільськогосподарських угідь, які використовували сільськогосподарські підприємства, складала 81,6%, то у 2004 році-53,9%; фермери-відповідно 3 та 9%, індивідуальні сільські господарства 15,4 та 37,0%.

Індивідуальні сільські господарства у 2004 році виробляли 60,3% валової продукції, в тому числі: рослинництва - 54,5%, тваринництва - 70,7%. Сільськогосподарські підприємства отримали відповідно 36,1; 40,3 та 28,5% продукції, фермерами отримано 3,6; 5,2; та 0,8% продукції. Система стратегічного менеджменту підприємства повинна формуватися в рамках створення соціально-орієнтованої ринкової економічної системи з обмеженим державним регулюванням. Тому процес розробки системи стратегічного управління на підприємствах АПК повинен передбачати поступове делегування повноважень по керівництву суспільними об`єднаннями по мірі їх саморозвитку, як зверху вниз, так і знизу догори, по наступній схемі: органи державного управління - змішані державно-суспільні госпрозрахункові агентства - суспільні об`єднання - кооперативні та інтеграційні об`єднання підприємств - підприємства.

Управління організаціями в умовах ринкової економіки значно складніше, ніж при централізованій командно-адміністративній системі. Це пов`язано як з розширенням їх прав та відповідальності, так і з необхідністю більш глибокої адаптації до змін у зовнішньому оточені. Найбільш ефективним інструментом формування ефективної системи управління організацією є створення на підприємстві системи стратегічного менеджменту, яка являє собою сукупність дій та рішень, що приймаються керівництвом та призводять до розробки специфічних стратегій, які необхідні для того, щоб допомогти організації досягти своїх цілей [52].

Власне кажучи висловлюємося [22], що в цей час підприємства України в сформованих економічних умовах здійснюють пошук ефективних механізмів керування й планування. Причому самостійність підприємств у встановленні ключових результатів діяльності, цілей на перспективу, визначенні шляхів їхнього досягнення обумовила зростання значимості функції, що незалежно від умов господарювання, планування необхідно для забезпечення ефективної діяльності підприємства. Слід зазначити, що стратегічне планування на рівні підприємства при адміністративно - командній системі керування не здійснювалося із причин відсутності необхідності в ньому. Стратегічне планування так і не одержало належного розвитку. У цей час трансформаційні процеси в економіці України детермінували зміни філософії бізнесу, поводження субєктів господарювання, перетворення в системі керування підприємствами. Крім того, реформаторські перетворення обумовили необхідність в "погляді на майбутнє", тобто у стратегічному мисленні керівництва підприємств.

На сьогодні підприємства України почали проявляти інтерес і здійснювати перші кроки до стратегічного планування. Перспективне планування складається з розробки стратегічної орієнтації підприємства, визначення стратегічного потенціалу для забезпечення довгострокових конкурентних переваг на підставі аналізу ринку й виявлення внутріфірмових ресурсів. До перспективного планування також відносимо стратегічне планування й прогнозування кожне з яких має специфічну аналітичну основу.

Оскільки перспективний (прогнозний) аналіз відіграє важливу роль для підприємства при визначенні перспектив його розвитку, то існує необхідність детального його розгляду як інструмента стратегічного керування. Ціль стратегічного керування - створення потенціалу для рентабельного, конкурентноздатного й стійкого функціонування АПК регіону в перспективі.

Для досягнення цілей і рішення завдань стратегічного керування повинні розроблятися три основних напрямки:

побудова раціональних структур керування;

стратегічне планування;

диференційований розподіл фінансових ресурсів.

У сучасній економіці й науково-методичному забезпеченні відбуваються постійні зміни [18]. Менеджмент підприємницьких структур все частіше орієнтується на методи стратегічного менеджменту, що базується на теорії організацій, мікроекономіки й теорії індустріальної організації. А сам менеджмент стає більш виразно зовнішньої орієнтації. Це яскраво відображається в сучасних теоріях підприємницького аналізу. Ці теорії і їхній практично-методичний інструментарій не є "чистим" аналізом, а є своєрідним аналітичним апаратом, що дозволяє одночасно досліджувати зовнішнє й внутрішнє підприємницьке середовище розробляти практичні кроки по вдосконаленню менеджменту підприємства.

Інші фахівці із цього приводу висловлюють думку [29], що, оскільки стратегічний менеджмент, як і вся сукупність управлінських дій якого-небудь субєкта підприємництва, все більшу роль грає, зовнішній напрямок, рекомендується в цілому розглянути методику так називаного "Степ-аналізу". СТЕП - аналіз є комплексним інструментом оцінки зовнішніх впливів підприємницького середовища на субєкт підприємництва за схемою "фактор - підприємство". Концептуально СТЕП: - аналіз має на меті відповісти на три основних питання:

– як зовнішні фактори впливають на організацію?

– якими можуть бути прояви впливу цих факторів?

– які з них у найближчому майбутньому будуть більш істотними?

SРАСЕ - аналіз базується на судженні, що економічна ефективність підприємства й конкурентноздатність продукції є головними вимірниками, які визначають стратегічну позицію підприємства, тоді як переваги галузі й стабільність ринку є характеристиками, які мають більше значення для галузі в цілому. На думку [30], сучасні методи підприємницького аналізу заслуговують значно більшого використання в практичній діяльності підприємств у країнах з перехідною економікою. Це буде сприяти їхній найкращій адаптації до нових умов господарювання, які не завжди відповідають економічним умовам діяльності підприємства.

Делись добром ;)