Умови праці та способи їх оптимізації, нормування й оплата праці в АПК

курсовая работа

2.1 Суть нормування праці, способи вивчення трудових процесів і затрати робочого часу

Нормування праці -- це вид діяльності з управління виробництвом, повязаний з визначенням необхідних затрат праці та її результатів, контролем за мірою праці.

Норми праці є основою системи планування роботи підприємства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію, управління соціально-трудовими відносинами тощо.

Організовуючи працю, слід визначити, яка її кількість потрібна для виконання кожної конкретної роботи і якою має бути її якість. Норми праці є основою для визначення пропорцій у розвитку галузей економіки, складання балансу використання трудових ресурсів, визначення виробничих потужностей.

На кожному підприємстві норми праці використовуються під час здійснення планово-організаційних розрахунків, внутрішньозаводського й цехового оперативного планування. За допомогою норм складаються бізнес-плани підприємств, плануються обсяги виробництва цехів і дільниць, розраховуються завантаження устаткування й робочих місць. На основі норм праці встановлюють завдання з підвищення продуктивності праці, визначають потребу в кадрах, розробляють календарно-планові нормативи тощо. За допомогою нормування узгоджується взаємодія цехів, бригад і відділів підприємства, досягається синхронізація роботи на різних робочих місцях, виробничих дільницях, забезпечується рівномірність і ритмічність виробничого процесу.

Норми трудових затрат потрібні для організації праці не тільки робітників-відрядників, а й робітників-почасовиків, професіоналів, фахівців та технічних службовців. Визначають їх для кожної категорії працюючих. Норми праці є складовим елементом організації заробітної плати, оскільки виконання норм є умовою отримання заробітку, відповідного тарифу або окладу, установленого для даного працівника.

Норми праці на підприємстві можуть використовуватися для визначення трудомісткості окремих видів продукції і відповідних затрат праці для виконання виробничої програми. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю залежно від її кількості та якості.

В умовах розвитку ринкових відносин поглиблення економічної самостійності підприємств нормування праці набуває великого значення як засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці тощо.

Подальше вдосконалення нормування праці передбачає: 1) максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з обслуговування виробництва та управління ним; 2) широке впровадження технічно обґрунтованих норм, тобто розроблення норм виробітку, часу, обслуговування з урахуванням можливостей сучасної техніки й технології виробництва, передових методів праці тощо; 3) підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне -- у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне -- у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визначенні правильного чергування робочого навантаження і відпочинку тощо; 4) поліпшення якості нормування на основі науково-технічних рекомендацій; 5) широке застосування методів прямого нормування, що дає змогу визначити трудомісткість робіт і нормованих завдань, установлювати оптимальне завантаження працівників, ширше використовувати прогресивні форми матеріального стимулювання; 6) формування єдиної системи нормування праці, в основі якої мають бути норми й нормативи, що охоплюють весь комплекс технологічних процесів; 7) створення автоматизованих робочих місць для нормувальників; 8) компютеризація проектування технологічної та організаційної документації, а також норм затрат часу; 9) підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників.

Мета нормування праці в нових умовах господарювання полягає в тому, щоб на основі зростання технічної озброєності та удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов скоротити затрати на випуск продукції, підвищити продуктивність, що, у свою чергу, сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників. [12]

Залежно від змісту, форми запису, способу заміру та інших розрізняють такі спостереження як: фотографія робочого дня виконавця, хронометраж і фотохронометраж.

Фотографія (хронографія) робочого дня - вид спостереження, коли протягом зміни у хронологічній послідовності фіксуються трудові прийоми в порядку їх виконання і реєструється тривалість цих прийомів. МЕТА: виявлення втрат робочого часу, що уможливить поліпшення стану організації праці.

Застосовується переважно цифровий спосіб запису, рідше - графічний. Можливий і комбінований спосіб реєстрації. Фотографія ділиться на : індивідуальну, групову та самофотографію.

Іноді використовується спосіб момент них спостережень.

Хронометраж - спосіб вивчення використання робочого часу на виконання окремих часто повторювальних елементів операцій, які можуть бути розчленовані до прийомів, дій, рухів.

Хронометраж досліджує основні і допоміжні роботи.

Фотохронометраж - це вид спостереження, який базується на поєднанні фотографії робочого часу і хронометражу. Переваги: забезпечення одержання фотографії робочого дня і хронометражних замірів за один і той же проміжок часу, чим і досягається зниження трудомісткості нормування роботи.

Фотохронометраж проводять у тих випадках, коли спостереження за складом та структурою виробничого процесу необхідно доповнити високоточними замірами тривалості окремих найбільш важливих трудових операцій та рухів робітників. Після закінчення спостережень обробляють спостережний лист, аналізують матеріали досліджень і визначають фактичні затрати часу на виконання окремих елементів трудового процесу та перерв у роботі.

Всі розрахунки здійснюються на робочу зміну тривалістю 420 хвилин - при 6-денному робочому тижні, 480 - при 5-денному. [9, с. 151-155]

Делись добром ;)