Управління виробничими витратами як складова управління продуктивністю операційної системи

курсовая работа

1.1 Сутність витрат

Уперше визначення терміна "Витрати" у національних Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку подано у пункті 1 П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності". При цьому під витратами мають на увазі зменшення економічних вигод у вигляді вибуття або амортизації активів або збільшення зобовязань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками), це визначення подається у книзі „економіка підприємства” автором, якої є Гетьман О.О. [1, c.373].

А у книзі „економіка підприємства”, яку видали автори З.О.Манів та І.М.Луцький поняття витрат має таке формулювання: це сукупні витрати підприємства в грошовому вираженні на виробництво і реалізацію продукції [2, c.461].

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 і зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, зі змінами і доповненнями, визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства і розкриття її у фінансовій звітності. Норми цього П(С)БО поширюються на підприємства, організації та інших юридичних осіб незалежно від форм власності (крім банків і бюджетних установ). Однак дія цього П(С)БО не поширюється на витрати, повязані з виконанням будівельних контрактів і наданням послуг з їх виконання. Водночас П(С)БО 16 фактично замінило всі типові положення, що існували раніше, з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції, обліку витрат обігу тощо [1, c.373].

Організаційно-правовою основою формування витрат підприємства та визначення собівартості продукції (товарів, робіт, послуг) є нормативні документи законодавчої та виконавчої влади держави, зокрема: Закони України „Про підприємництво”, „Про підприємства в Україні”, „Про господарські товариства”, „Про власність”, „Про оплату праці”, „Про відпустки”, „Про оподаткування прибутку підприємств”, „Про податок на додану вартість”, „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, різноманітні методичні рекомендації.

Важливе місце у сфері формування витрат підприємства належить бухгалтерському обліку. Суттєвість Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” полягає в тому, що він надає право підприємству самостійно:

- визначити облікову політику підприємства - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для узагальнення інформації про витрати підприємства та собівартість продукції;

- обирати форми бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад та з урахуванням особливостей своєї діяльності технології обробки облікових даних;

- розробляти систему і форми внутрішньогосподарського обліку, звітності контролю господарських операцій, визначати права працівників на підписання бухгалтерських документів;

- затверджувати правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

- виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені структурні підрозділи, які зобовязані вести бухгалтерський облік витрат.

Витрати підприємства формуються в процесі використання ресурсів при здійсненні певної його діяльності. Вони мають різну цільову спрямованість, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на операційні, фінансові, інвестиційні та надзвичайні витрати, а також податок на прибуток і дивіденди.

В процесі господарської діяльності формуються витрати підприємства в цілому та його структурних підрозділів. Витрати підприємства в цілому визначаються як сума зменшення вартості активів або зменшення власного капіталу (збиток). Джерелом покриття витрат підприємства є його доходи, які збільшують вартість активів на суму витрат, здійснених для отримання цих доходів, і суму одержаного чистого прибутку [3, c.8-12].

Структура П(С)БО 16 "Витрати" складається з таких розділів:

- загальні положення, де подаються визначення термінів, що використовуються у цьому Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку;

- визнання витрат, де визначено порядок визнання витрат у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності;

- склад витрат, де визначено номенклатуру статей та елементів витрат;

- розкриття інформації про витрати у примітках до фінансової звітності, що містить перелік показників, які мають бути розкриті у примітках до річної фінансової звітності;

- приклад розподілу загальновиробничих витрат;

- розрахунок суми витрат від надзвичайних подій для відображення у звіті про фінансові результати;

- розрахунок втрат від участі у капіталі.

У пункті 4 П(С)БО 16 подано такі визначення термінів:

- елемент витрат - це сукупність економічно однорідних витрат;

- непрямі (опосередковані) витрати - витрати, які неможливо віднести безпосередньо до конкретного обєкта витрат економічно доцільним шляхом;

- нормальна потужність - очікуваний середній обсяг діяльності, який може бути досягнутий за умови звичайної діяльності підприємства протягом декількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Витрати визнаються у бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобовязань. До витрат, що виникають у звязку зі зменшенням активів, відносять:

- списання матеріалів у виробництво, для ремонту основних фондів, на адміністративні цілі;

- нарахування зносу (амортизації);

- списання основних засобів, МШП, нематеріальних активів та інших необоротних активів, що стали непридатними і не використовуються;

- втрати від знецінення запасів;

- недостачі запасів (сировини, матеріалів, товарів, готової продукції тощо);

- нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, яка не може бути погашена;

- доброчинні внески;

- визнані економічні санкції (штрафи, пені сплачені).

Витратами, що збільшують зобовязання, є нарахування:

- зарплати, податків, зборів, обовязкових платежів;

- відрахувань на обовязкове і добровільне страхування;

- транспортних витрат;

- оренди, комунальних послуг, витрат звязку, послуг з реклами;

- послуг сторонніх організацій (аудиторських, консультаційних, юридичних, медичних тощо);

- інші нарахування витрат, повязаних зі збільшенням зобовязань.

Відповідно до п. 6 П(С)БО 16 „Витрати” визначає: витратами звітного періоду визнаються зменшення активів або збільшення зобовязань (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) тільки за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Це означає, що обовязковою умовою визнання витрат, як і інших активів або зобовязань, є їх достовірна оцінка.

Елементами витрат визнається сукупність їх економічно однорідних потоків.

Обєктом витрат є продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення повязаних з їх виробництвом коштів [1, c.373].

Але вже згідно з п. 7 П(С)БО 16 „Витрати” визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Це відповідає принципам міжнародних стандартів фінансової звітності і застосовуваному у національних П(С)БО принципу відповідності витрат доходам. З цього випливає, що витрати, які неможливо прямо звязати з доходами певного періоду, відображаються в складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує отримання економічних вигод протягом декількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами, що регулюється пунктом 8 П(С)БО 16 „Витрати”. Це стосується, передусім, амортизації.

Необхідно відзначити, що не визнаються витратами і не включаються до звіту про фінансові результати згідно з п. 9:

1. Попередня (авансова) оплата запасів, робіт і послуг.

2. Погашення отриманих позик.

3. Платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента або принципала.

4. Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

5. Інші зменшення активів або збільшення зобовязань, які не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 П(С)БО 16 „Витрати”, тобто якщо порушені обовязкові умови достовірності оцінки витрат.

Склад витрат у найбільш загальному вигляді визначається двома П(С)БО: 3 "Звіт про фінансові результати" і 16 "Витрати", але докладно структуру (або номенклатуру) статей та елементів витрат подано тільки у П(С)БО 16 „Витрати”.

Підставою для формування витрат підприємства є первинні документи, які фіксують фактичне здійснення господарських операцій.

Інформація про витрати з первинних документів переноситься до облікових регістрів (журнали, відомості), які призначенні для хронології, систематичного накопичення, групування та узагальнення інформації. Інформація про витрати з облікових регістрів переноситься у груповому вигляді до форм фінансової та статистичної звітності.

Користувачами інформаційних ресурсів про витрати є:

1. Власники зацікавлені в оцінці здатності підприємства збільшувати власний капітал та дивідендні платежі при мінімальному рівні виплат.

2. Керівництво, щоб визначати стратегію і тактику бізнесу.

3. Існуючі та потенційні інвестори.

4. Працівники.

5. Позикодавці зацікавлені в інформації, яка дозволяє визначати чи будуть позики та відсотки сплачені своєчасно.

6. Постачальники та кредитори, замовники, клієнти.

Делись добром ;)