1.1 Сучасні підходи до визначення сутності та класифікації інновацій

Для розуміння, в чому саме полягає принцип управління промисловим підприємством на інноваційних засадах, а також керуючись тим, що визначення і термінології є досить важливим для будь-якої теорії (адже визначення, терміни, положення в основі будь-яких міркувань, логічних побудов можуть вплинути на їхній остаточний результат) розглянемо сутність терміну «інновація».

Як вітчизняній, так і світовій літературі властива багатогранність поглядів на сутність поняття «інновація». Відомий американський футуролог Елвін Тоффлер зауважив, що серед проблем, з якими стикається бізнес, немає важливішої і складнішої, ніж проблема нововведень [1, с. 82].

Як уже відзначалось, незважаючи на значне накопичення емпіричних знань та теоретичних концепцій, ще відсутня узагальнююча теорія з інноватики, існують розбіжності з ряду важливих методологічних питань, тлумачення основних категорій, про що свідчить спеціальна література. Західні дослідники (Б. Санто, В. Д. Хартман, Б. Твісс, Г. Перлакі, Е. Менсфілд, Р. Фостер, Й. Шумпетер, П. Друкер та ін.) трактують категорії інноватики залежно від обєкта та предмета свого дослідження [2, с. 10]. Так, американський вчений, Ф. Ніксон вважає, що «інновація - це сукупність виробничих, технічних і комерційних заходів, які ведуть до появи на ринку нових та вдосконалених промислових процесів і обладнання» [3, с. 20].

На думку відомого американського вченого в галузі управління наукою й технікою Б. Твісса, нововведення - процес, у якому винахід або ідея набуває економічного змісту. «Це єдиний у своєму роді процес, - пише Б. Твісс, - що обєднує науку, техніку, економіку й управління. Він полягає в одержанні новизни і триває від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи комплекс відносин, виробництво, обмін, споживання». Німецький спеціаліст Ф. Хаберланд переконаний, що «нововведення охоплює науково-технічні, технологічні, економічні й організаційні зміни, які виникають у процесі відтворення. Його основними характеристиками є: якісна новизна виробів, способів виробництва і технологій у порівнянні з попередніми, темпи реалізації, динаміка циклу нововведень, економічна ефективність, соціальні наслідки» [2, с. 10-11].

Діксон Ф. вважає, що інновація - це сукупність виробничих, технічних і комерційних заходів, які ведуть до появи нових та вдосконалених промислових процесів і обладнання.

На думку Б.Санто, інновація - це такий суспільно-техніко-економічний процес, який через практичне використання ідей та винаходів приводить до створення кращих за своїми якостями виробів, технологій та дає прибуток (у разі, коли інновація орієнтована на економічний зиск). І. Перлакі розуміє інновацію як «процес виникнення, розробки і реалізації нововведень» [4, с. 4-5].

Шумпетер Й. трактує інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих чинників, створену підприємницьким духом. Саме Й. Шумпетером уперше був уведений у науковий лексикон термін «інновація», що в буквальному перекладі означає «втілення наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або новому виді виробу». Крім того, інновація розглядалась Й. Шумпетером як нова функція виробництва, «нова її комбінація».

Найт К. - відомий спеціаліст у сфері інноватики - дає таке визначення: «Нововведення - це впровадження будь-чого нового відносно організації чи її безпосереднього оточення» і розглядає нововведення «як особливий випадок процесу змін в організації».

Барнет X. визнає нововведенням будь-яку ідею, діяльність чи речовий результат, які відрізняються за своїми якісними ознаками від існуючих форм.

Ряд американських дослідників під нововведенням розуміють процеси виникнення, розвитку, поширення і зміни науково-технічних новацій у різних сферах людської діяльності. Так, на думку П. Друкера, головною рисою нововведення є його вплив на спосіб життя людей. З цього погляду нововведення не обовязково мають бути технічними чи речовими, причому соціальні нововведення виявляються більш значущими за силою свого впливу порівняно з упровадженням локомотивів чи телеграфів. Зокрема, система продажу товарів у кредит спричинила справжній економічний переворот, це соціальне нововведення перетворило економіку пропозиції в економіку попиту незалежно від ефективності економіки. На погляд П. Друкера, лікарні в сучасному вигляді - це соціальна інновація епохи Відродження XIX ст., яка зробила для охорони здоровя більше, ніж багато які досягнення в медичній науці.

Кругліков А.Т. під нововведенням розуміє вперше створений і використаний конкретний засіб чи спосіб діяльності, який задовольняє суспільні потреби, дає реальний ефект у відповідних сферах людської діяльності і в якому знайшло практичне використання або втілилось нове знання у вигляді наукового відкриття чи технічного винаходу. Кожну новацію слід розглядати як певне ціле, неділиме, однорідне і тотожне самому собі протягом усього життєвого циклу нововведення.

Цю точку зору поділяє Менсфілд Е. Він стверджує, що коли винахід починає використовуватись, він стає науково-технічною новацією.

Чіткіше розмежування понять «нововведення» і «новація» дає П. Лелон: новація - це «новий вид продукції, метод, технологія», а нововведення - це «впровадження новації в економічний виробничий цикл».

У наукових дослідженнях вітчизняних економістів переважає думка, що «інновація являє собою техніко-економічний процес, який завдяки практичному використанню продуктів розумової праці - ідей і винаходів, приводить до створення кращих за властивостями нових видів продукції та нових технологій», а «нововведення - це процес доведення наукової ідеї до технічного винаходу, до стадії практичного використання, що приносить дохід» [2, с. 11-12].

Переважна більшість науковців вважають, що інноваційність є загальною властивістю, яка притаманна культурі, суспільству в цілому і окремим її складовим. Здатність суспільного організму відображати дійсність, трансформувати дії, вносити елемент новизни і т. ін. історично формується у людській культурі у тісному взаємозвязку з його адаптивною здатністю, яка робить можливим вирішення проблем, які безпосередньо постають перед людиною і суспільством. Інновації як важлива складова суспільної системи, яка еволюціонує, як механізм перетворень, що створює передумови для соціокультурних змін різного масштабу, залежить від людської здатності до творчості і можливостей суспільства приймати або адаптувати результати цієї творчості. Інновація є дійсно людською потребою і за своєю мотивацією виступає як нормальне природне явище.

Можна назвати дві головні причини, що роблять необхідними інновації:

1) внутрішня - зростання і ускладнення потреб людини, родини, суспільства змушують здійснювати винаходи все більш нових та ефективніших засобів задоволення цих потреб.

2) зовнішня - постійно змінюване середовище, що оточує людину і суспільство (природне, соціально-економічне) привносить нові зміни подій і явищ суспільного буття. Людина змушена використовувати всі свої сили та досвід для того, щоб адаптуватися до цих змін, встояти у конкурентній боротьбі. Суспільству в цілому і кожній його частині, зокрема, необхідно розвиватися та йти уперед, тому що консервативна частина суспільного організму приречена на поразку в боротьбі за існування і розвиток [4, с. 3].

На нашу думку, найважливішими характеристиками інновації є:

1) її новизна (науково-технічний аспект);

2) інновація повинна задовольняти ринковий попит, приносити прибуток виробникові, тобто мати комерційний успіх (економічний аспект). Ці два аспекти тісно повязані, причому науково-технічний аспект стає економічним чинником тільки тоді, коли нововведення втілюється в новий продукт, що має попит.

Розглядаючи думки вітчизняних і зарубіжних учених на суть терміна «інновація», можна чітко виділити три основні підходи до дослідження цієї наукової проблеми. З одного боку, ряд учених вважає, що інновація - це результат творчого процесу у вигляді нової або вдосконаленої продукції (технології). З іншого боку, прибічники процесного підходу стверджують, що інновація - це процес впровадження, освоєння і використання нових рішень; процес зміни і удосконалення того або іншого продукту в тій або іншій господарській області. Ще один підхід, що отримав поширення в інноваційній теорії, - еволюційний. Згідно з даним підходом, інновація розглядається як зміна, оновлення, що відбувається в продукті, технології, системі, методі [5, с. 51].

Узагальнюючи існуючі точки зору, під інноваціями пропоную розуміти зміни у всіх сферах життєдіяльності підприємства: виробничою, маркетинговою, фінансовою, організаційною, соціальною за допомогою впровадження, освоєння і використання нових або вдосконалених рішень, заснованих на науково-технічних досягненнях, з метою задоволення постійно зростаючих потреб суспільства і підвищення конкурентоспроможності самого підприємства.

Дане визначення містить, на наш погляд, ряд важливих уточнень. По-перше, воно передбачає зміни в різних сферах діяльності підприємства, а не лише оновлення виробничих процесів. По-друге, у пропонованому визначенні вказана мета інновації - задоволення запитів споживачів і зростання конкурентоспроможності самого підприємства, тоді як у більшості дефініцій мета цього процесу, результату або зміни не формулюється. По-третє, у визначенні чітко сформульований субєкт, що здійснює інновацію, яким в даному випадку є підприємство.

Інновація повязує різні за характером і методами управління сфери господарської діяльності: науку, виробництво, інвестиції, збут продукції. Крім того, вони визначають сутність та специфіку інноваційних процесів і, відповідно, особливості управління ними. У процесі створення організаційно-економічного механізму управління необхідний облік кількості та особливостей нововведень, які утворюють ці процеси.

Необхідність систематизації зумовлює комплексний характер інновацій, їхня багатогранність, різноманітність сфер і методів використання.

Класифікація інновацій за різними групами не тільки конкретизує структуру обєкта, а й виявляє в ньому проблемні звязки. Вітчизняні і зарубіжні дослідники висловлюють широке коло думок щодо структури сукупності інновацій, складу та характеристики класифікаційних ознак.

Необхідно розглянути найважливіші ознаки, які лежать в основі відомих класифікацій. Так, у вітчизняній та зарубіжній літературі їхня кількість перевищує двадцять, але це свідчить лише про те, що здебільшого підмінюються поняття загальної типологічної ознаки характеристикою їх видових відмінностей усередині типологічних груп [ 6 ; 7 ; 8 ; 9 ; 10 ; 11 ; 12 ; 13 ; 14 ; 15 ; 16 ; 17].

Оригінальну класифікацію інновацій було представлено Пригожим А., який усі інновації поділяв на такі групи :

1) За типом нововведення: матеріально-технічні, соціальні, економічні, організаційно-управлінські, правові та педагогічні;

2) За інноваційним потенціалом: радикальні, комбіновані та модифіковані;

3) За особливостями інноваційного процесу: внутрішньо-організаційні та міжорганізаційні;

4) За механізмом здійснення: одиничні, дифузійні, завершені та незавершені, успішні та неуспішні;

5) За ефективністю: орієнтовані на зростання ефективності виробництва чи управління субєктом господарювання, на покращення умов праці;

6) За спадкоємністю: заміщуючи, скасовуючи, поворотні, відкриваючі та ретровведення.

На погляд Ю. Бажала, класифікувати інновації необхідно за такими ознаками:

- за типом: продуктові, технологічні, сировинні, організаційні, збутові та інфраструктурні;

- за інноваційною функцією: базові, поліпшуючі та псевдоінновації;

- за новизною місця впровадження: нова галузь (нове виробництво), існуюча галузь (існуюче виробництво).

Серед великої кількості підходів до інновацій також слід відзначити класифікацію В.Г. Мединського, який пропонує класифікувати інновації за такими ознаками:

- рівень розробки та поширення;

- ступінь впливу на зміни;

- роль у відтворюючому процесі;

- сфера впровадження та поширення;

- ступінь новизни та глибини змін;

- спрямованість дії;

- масштаб інноваційних процесів [7].

Серед великої кількості класифікацій узагальнимо та сформуємо оптимальну класифікацію інновацій, яка, на наш погляд, найбільш широко та цілеспрямовано охоплює всі розглянуті підходи (таблиця 1.1):

Таблиця 1.1 - Класифікація інновацій

Для більш повної характеристики інновацій деякі дослідники [2 ; 15 ; 18] розглядають таке поняття як «життєвий цикл» інновації, що означає та відбиває стадійність процесу, єдність його початку і кінця.

Життєвий цикл - це період від зародження ідеї до розробки, створення, поширення, використання та утилізації (занепаду) продукту. З урахуванням послідовності проведення робіт життєвий цикл інновацій розглядається як інноваційний процес.

Поняття «життєвий цикл» інновації вживається, як правило, до двох взаємоповязаних процесів. У одному випадку - це етапи створення інновації в ланцюзі наука - техніка - виробництво - споживання; в іншому - життєвий цикл нововведення як продукту чи технології в циклі реалізації та задоволення попиту.

Життєвий цикл продукту показує часовий інтервал, який охоплює кілька фаз розвитку, кожна з яких відрізняється особливим характером процесу [2, с 17].

Життєвий цикл інновації, як правило, розвивається традиційно. У деяких випадках інновація є настільки вдалою, що її життєвий цикл триває довго. Йдеться про бум на продукт або тривале захоплення. Проте новинка може виявитися невдалою: споживач, спершу зацікавившись, невдовзі втрачає до неї інтерес. Може трапитися й так, що раптовий інтерес до новинки, обумовлений вдалою рекламою, перетворить її на товар, яким захопляться усі. Але через певний час мода на нього минає, і життєвий цикл завершується. Інтерес до продукту може мати також сезонний характер, тобто попит зростає у певний сезон.

Часто новації існують у численних модифікаціях. Вдосконалення базової ідеї, краще дизайнерське рішення сприяють продовженню життєвого циклу інновації, відновленню попиту на неї.

Більшість організацій систематично оновлюють асортимент продукції та послуг, модернізують і створюють нові виробничі системи, а отже, постійно ініціюють інноваційні зміни. Життєві цикли інновацій накладаються один на одного, мають ланцюговий характер. На той час, коли продукцію знімають з виробництва, уже розроблена і готова до освоєння нова продукція, тобто інновації А, В, С змінюють одна одну [15, с. 26-27].

Отже, на думку Дудар Т.Г. та Мельниченко В.В., життєвий цикл інновації - це період її перебування у межах фірми-інноватора або кількох фірм, які створюють новацію, та поза її межами, коли інновація використовується іншими.

В ході побудови класифікації життєвих циклів автори часто оперують поняттями «повного» та «неповного» циклів, розрізняючи їх за ознакою наявності в конкретному життєвого циклу інновацій всіх теоретично можливих інноваційних процесів. На практиці типів так званих «неповних» циклів настільки багато і вони так суттєво відрізняються один від іншого, що обєднання їх в одну класифікаційну групу можна вважати умовним.

Існуючі класифікації життєвого циклу інновацій, як правило, не диференціюють класифікаційні ознаки за ступенем важливості, не вибудовують їх в ієрархії.

Основними системоутворюючими ознаками класифікації ЖЦІ, згідно з результатами проведеного Петренко Л.А. дослідження, є моменти початку і закінчення циклу для конкретного учасника інноваційного процесу.

Моментом початку (закінчення) циклу, у відповідності до загальної структури останнього, можуть бути такі етапи: фундаментальні пошукові дослідження, прикладні дослідження та розробки, маркетингові дослідження, розробка концепції інноваційної продукції, організація та освоєння виробництва, власне виробництво інноваційного продукту і збут та споживання (експлуатація) [18].

В результаті аналізу наукових поглядів на структуризацію та змістовне наповнення життєвих циклів інновацій ми погоджуємося з точкою зору Петренко Л.А., що доцільно здійснювати поділ ознак життєвого циклу інновацій на основні (моменти початку і закінчення циклу) та супровідні (тривалість, ризикованість, величина інвестицій на початку та протягом циклу, потенційна доходність тощо). При цьому основні закономірності життєвого циклу інновацій полягають зокрема у:

- зростанні затрат в момент початку циклу при одночасному зменшенні інвестиційних потреб протягом життєвого циклу інновацій при зміщенні його початку для конкретного учасника інноваційного процесу по ланцюжку «фундаментальні дослідження - … - збут продукції»;

- підвищенні рівня специфічності (унікальності) ресурсів, в першу чергу знань, що необхідні для успішної реалізації життєвого циклу інновацій, по мірі зміщення його початку в напрямку фундаментальних досліджень;

- зниженні ліквідності (підвищення рівня специфічності, що ускладнює процес реалізації) результатів життєвого циклу інновацій по мірі зміщення моменту його закінчення в напрямку фундаментальних досліджень.

Доведено, що обґрунтований вибір моментів початку (закінчення) життєвого циклу інновацій є управлінським інструментом регулювання ризикованості, окупності, організаційної складності реалізації інноваційних проектів. Здійснена диференціація життєвих циклів інновації в залежності від моментів їх початку та закінчення, в перспективі подальших розробок цієї теми, може бути покладена в основу розгорнутої класифікації життєвого циклу інновацій [18].

1.2 Інноваційні засади управління промисловим підприємством

Управління підприємством - процес планування, організації, мотивації, контролю й регулювання дій персоналу, постановки стратегічних цілей і тактичних завдань підприємства, ухвалення управлінських рішень і забезпечення їх виконання.

Сучасне виробниче підприємство - це складний комплекс, динамізм і злагодженість роботи якого забезпечуються механізмом управління, що встановлює внутрішні звязки і враховує діяльність усіх ланок та працівників підприємства - від робітника до директора. Група керівників і фахівців, на яку покладені відповідальність за вироблення і реалізацію управлінських рішень, становлять апарат управління, який розподіляється на категорії. Управління в прямому сенсі слова є дія на працівників з метою досягнення мети, яка стоїть перед підприємством і його колективом. Воно ґрунтується, з одного боку, на багатьох галузях знань, таких як економіка і політологія, соціологія й психологія, інженерні дисципліни і статистика, а з іншого - на узагальненні практичного досвіду управління різними підприємствами, організаціями й компаніями [19, с. 56].

Загальні принципи управління підприємством, що закріплені в Господарському кодексі:

1) Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника відносно господарського використання свого майна та принципів самоуправління трудового колективу.

2) Наймання (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника (власників) майна підприємства та реалізується безпосередньо або через уповноважені ним органи.

3) Рішення щодо соціально-економічних питань, які стосуються діяльності підприємства, виробляються та приймаються органами управління за участю трудового колективу та уповноважених ним органів.

4) Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори (конференція) власників майна. Виконавчі функції щодо управління підприємством здійснює правління [20 ; 21].

Систему управління діяльністю підприємства можна розглядати як сукупність наступних підсистем (рисунок 1.1):

- виробнича,

- фінансово-економічна,

- інноваційна,

- кадрова,

- маркетингова.

У кожну з наведених підсистем входять елементи управління діяльністю підприємства, згруповані в чотири групи - структура управління, методологія управління, процес управління, техніка і технологія управління.

Наведені підсистеми та елементи управління діяльністю підприємства формують внутрішнє середовище підприємства, що знаходиться у постійному взаємозвязку з зовнішнім середовищем. При зміні ситуації у зовнішньому середовищі для ефективної діяльності підприємства виникає необхідність пристосування системи управління діяльністю підприємства до нових умов та правил, що висуває зовнішнє оточення. Здібність системи управління діяльністю підприємства до адаптації перш за все залежить від рівня адаптації кожної з її підсистем управління та їх елементів, зокрема [22, с.67-69].

Перераховані підсистеми управління підприємством реалізують такі функції:

1) постановка цілей і завдань відповідно до прийнятої стратегії із специфікою підсистеми;

2) планування необхідних ресурсів для вирішення поставлених завдань;

3) організація і регулювання процесу виконання відповідно з метою і поставленими завданнями, які забезпечують обєднання зусиль і ресурсів у заданому напрямі;

4) стимулювання працівників, спрямоване на підвищення ефективності їх праці для досягнення поставленої мети;

5) контроль і коригування діяльності підсистеми і прийняття необхідних заходів для отримання результату [19, с. 59].

Система управління підприємством постійно змінюється, якщо навіть організаційний розвиток не оформлений на підприємстві у вигляді планомірної діяльності. Річ у тім, що деякі технології і процедури управління підприємством змушені змінюватися на виконання норм чинного законодавства. Система управління тим більше зазнає перетворень, якщо керівники підприємства свідомо розвивають його інноваційну функцію з метою підвищення конкурентоспроможності. З огляду на це, на сучасному етапі економічного розвитку суспільства, не аби якої актуальності набуває формування системи управління підприємством на інноваційних засадах або системи інноваційного управління підприємством.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.1 - Система управління діяльністю підприємства [22, с. 68]

На думку Василенка В.О., система інноваційного управління підприємством повинна бути спрямована на формування ефективної політики нововведень, що дозволяє йому функціонувати, уникаючи кризових ситуацій, і займати лідируючі позиції у своїй галузі [23, с. 240].

Таким чином, як відмічає Прохорова В.В., зміни, що відбуваються у зовнішньому середовищі бізнесу, закономірно викликають появу нових принципів управління. Чим інтенсивніше виявився вплив зовнішнього середовища, тим більше уваги керівництво підприємств мало приділяти вивченню процесів, що відбуваються в ринковій економіці, і розробці адекватних реакцій на можливі зовнішні впливи. Залежно від динаміки змін у зовнішньому середовищі і траєкторії розвитку підприємства має відбуватися включення механізмів інноваційного управління [24, с. 71].

Під терміном «управлінська інновація» розуміють нову систему організації і управління, або нову управлінську технологію, або новий бізнес-процес. У багатьох випадках нововведення створюється завдяки реформування (перепроектування, реінжиніринг) існуючих управлінських систем, технологій, процесів.

Європейська Комісія схожим чином визначає управлінську інновацію: оновлення або розширення товарів і послуг та повязаних з ними ринків; встановлення нових методів виробництва і розподілу (розповсюдження); впровадження змін в управлінні (менеджменті), організації роботи, робочих умовах (умовах праці) і навиків праці.

Управлінські нововведення можна розділити на вимушені та ініціативні. Першу категорію нововведень можна назвати нормативними, оскільки підприємства мають їх здійснювати відповідно до норм законодавства. Другу категорію нововведень можна назвати інноваційними. Якщо продовжити деталізацію названих категорій, то всю безліч можливих типів нововведень можна подати у вигляді класифікаційної схеми, наведеної на рисунку 1.2 [3, с. 265].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.2 - Класифікація управлінських інновацій [3, с. 266]

Отже, охарактеризуємо кожен тип нововведень і наведемо відповідні приклади. Для виконання цієї роботи доцільним буде сформулювати характерні властивості управлінських нововведень (таблиця 1.2).

Таблиця 1.2 - Властивості управлінських інновацій [3, с. 266]

Різні типи управлінських інновацій мають різні властивості (таблиця 1.3).

Таблиця 1.3 - Властивості управлінських інновацій різного типу [3, с. 270]