Управління персоналом у системі менеджменту організації

курсовая работа

1.1 Управління персоналом в системі сучасного менеджменту

Управління персоналом у єдності своїх різноманітних функцій, субєктів і методів виступає предметом науки “управління персоналом”.

Управління персоналом -- відносно молода наука, хоча велика кількість її ідей і теорій виникли ще на початку XX ст. і навіть раніше. Довгий час вона розвивалися у межах різних наук, повязаних з виробництвом і діяльністю комерційних, а також державних організацій, а процес виділення у самостійний науковий напрямок в рамках менеджменту завершився у 60-70-х роках XX ст.

У становленні кадрового менеджменту як професійної діяльності протягом XX століття виділялись періоди чітко виражених принципів, ідей, доктрин і підходів до управління персоналом. В період між першою і другою світовими війнами, опираючись на досвід країн Заходу, виділяли два основних підходи в роботі з персоналом: доктрина наукової організації праці; доктрина людських відносин.

Якщо перша доктрина акцентувала увагу на вдосконаленні технології, включаючи «Тейлорівський конвеєр» і зведення до мінімуму можливості вмішуватись людині в технології, зробити їх незалежними від кваліфікації та інших характеристик робочої сили, то друга -- акцентувала увагу на значенні морально-психологічних факторів впливу на персонал.

Представником першого підходу був відомий американський інженер Ф. Тейлор.

Представником другої -- соціолог Е. Мейо, який у 30-ті роки провів наукові дослідження на підприємстві «Вестерн електрик компані», яке працювало неефективно, незважаючи на впровадження тейлорівських методів. Суть його досліджень у зміні та чергуванні умов праці -- покращувалось чи погіршувалось освітлення, інтерєр виробничих цехів, включалась музика під час роботи, і як наслідок -- продуктивність праці не погіршувалась. Стимулом до праці було визнання цінності роботи працівників. Той факт, що повага до працівників, розвиток неформальних контактів більше вплинули на продуктивність праці, ніж удосконалення методів і умов, послужило основою для нового розуміння ролі поведінки людей в організації, яка мотивується не логікою або фактами, а почуттями, на основі чого сформувались моделі людських відносин. Ці теорії набули значного поширення в західних країнах Європи після закінчення другої світової війни. Впровадження цільового менеджменту персоналу, групового навчання, робочих нарад та інших форм залучення працівників до управління організацією бере початок із моделі або «школи людських відносин», автором якої, як уже зазначалось, був американський соціолог і психолог Е. Мейо.

Дослідження з питань організації праці і управління персоналом успішно вели П.М. Керженцев, П.О. Попов, О.А. Єрманський, О.Ф. Розмирович, М.А. Вітке та ін.

Одним з ініціаторів виділення управління персоналом в окрему науку був П.М. Керженцев (1881-1940). У своїх працях він пропагував основні ідеї організації праці, виклав положення про стандартизацію продукції, створення нормальних умов праці на кожному робочому місці, правильне використання матеріальних засобів і кадрів.

З 1939 року в Україні дослідження в галузі управління персоналом успішно велись у Харківському інституті праці. Колишній директор цього інституту Ю.А.Дайновський обґрунтував необхідність особливої науки управління. Він сформулював концепцію “адміністративної ємкості”, під якою розумів “здібність керівника безпосередньо працювати з певною кількістю осіб” [6, с. 75]. На його думку, “…адміністративна ємкість може значно варіювати залежно від обдарованості керівника, його особистих якостей” [6, с. 76].

Згорнута в кінці 30-х років науково-дослідна робота з проблем управління персоналом відновилася лише в 50-ті роки. Обсяг досліджень зростав з кожним роком. З 1950 р. проводяться роботи із створення автоматизованих систем збирання і обробки інформації для планування та управління персоналом. Значна заслуга в цьому належить академіку В.С. Немчинову.

Останнім часом опубліковано багато праць вітчизняних авторів з проблем теорії і методології управління, оптимізації галузевої структури підприємств і структури управління, раціоналізації апарату управління, теорії і практики прийняття управлінських рішень.

Помітний внесок у загальну теорію управління зробили вчені Росії - В.Г. Афанасьєв, Д.М. Гвішіані, О.А. Дейнеко, Г.X. Попов, М.М. Федоренко, В.О. Трапезников та України - В.М. Глушков, В.I. Терещенко та ін.

Саме з появою управління персоналом як спеціалізованої діяльності в системі сучасного менеджменту повязане становлення кадрового менеджменту, що поступово інтегрує і трансформує сформовані форми кадрової роботи. Важливим етапом цього процесу стали асиміляція ідей системного підходу, розробка різних моделей організації як системи - не тільки функціонуючої, але і такої, що розвивається, - на основі яких сформувався новий підхід у кадровому менеджменті - управління людськими ресурсами [2, с. 6].

Унікальне професійне ядро кадрового потенціалу -- це основна конкурентна перевага будь-якої організації, яка хоче закріпити свої позиції на глобальних ринках. У XXI столітті ця парадигма набула сили невідкладного закону для успішного підприємництва, оскільки пристосуватись до змін у ринковому середовищі може тільки високомобільний, зорієнтований на постійний розвиток персонал, ідо різко змінить всю кадрову роботу в організаціях і менеджменті.

Сучасні умови діяльності підприємств предявляють якісно нові вимоги до менеджерів з персоналу, обумовлюють необхідність більш високої інтенсивності їхньої праці, уміння цінувати час, володіти комплексом організаційних і психологічних якостей, забезпечувати творчий підхід до роботи. Разом з тим, в Україні склалася ситуація, коли управлінню персоналом не приділяється достатньо уваги, технологія розробки і прийняття кадрових рішень є недосконалою і науково необґрунтованою, у більшості випадків відсутня орієнтація на досягнення соціальної ефективності в управлінні персоналом. Це повязано з існуванням ряду проблем в області управління персоналом на підприємствах.

Сьогодні широке поширення одержали різні форми участі працівників у процесах організації праці на підприємстві. Людський фактор стає стратегічним фактором ефективного функціонування підприємства в сучасних нестабільних умовах. Головним елементом усієї системи управління є персонал, який одночасно може бути як обєктом, так і субєктом управління.

Управління персоналом являє собою процес планування, підбору, підготовки, оцінки, навчання та мотивації персоналу, спрямований на ефективне його використання та досягнення цілей підприємства і працівників.

Сутність управління персоналом розкривається за допомогою таких понять, як: трудові ресурси, трудовий колектив, персонал, кадри, людські ресурси, кадровий потенціал.

Трудові ресурси -- це фізично розвинута частина населення, що володіє розумовими здібностями і знаннями, які необхідні для роботи у народному господарстві [28, с. 23].

Кадровий потенціал підприємства -- це гранична величина можливої участі працівників підприємства у його діяльності з урахуванням їх компетентності, психофізичних особливостей, інтересів, мотивацій[13, с. 476].

Поняття “трудовий колектив” можна розглядати з двох боків, як:

* соціальну організацію (представлена адміністративно-правовою структурою);

* соціальну спільність (представлена спонтанно виникаючими міжособистими звязками, структурою малих груп, поділом персоналу підприємства на соціальні групи).

Персонал підприємства -- це сукупність його працівників (постійних і тимчасових, кваліфікованих і некваліфікованих), що працюють по найму та мають трудові відносини з роботодавцем [10, с. 478].

Кадри являють собою основний (штатний, постійний), як правило, кваліфікований склад працівників підприємства.

Людські ресурси підприємства -- це сукупність соціальних, психологічних і культурних якостей його працівників [10, с. 479].

З 80-х років став застосовуватися такий термін, як “трудовий потенціал працівника”. Трудовий потенціал працівника -- це сукупність фізичних і духовних якостей людини, що визначають можливість і межі її участі у трудовій діяльності, здатність досягати у визначених умовах певних результатів, а також удосконалюватися в процесі праці [10, с. 480].

Т.С. Кравченко визначає наступні елементи трудового потенціалу працівника:

1. особисті характеристики (мотиви поведінки, цінності, відносини до праці, творча активність і т. д.);

2. соціально-демографічні характеристики (стать, вік, національність і т. д.);

3. психофізіологічні характеристики (тип темпераменту, стан здоровя, схильність до певного роду діяльності, працездатність і т. д.);

4. кваліфікаційні характеристики (рівень освіти, практичний досвід, професіоналізм, творчі здібності і т. д.) [20, с. 15].

Управління персоналом здійснюється в процесі виконання певних цілеспрямованих дій і передбачає такі основні етапи і функції: визначення цілей і основних напрямків роботи з персоналом; визначення засобів, форм і методів досягнення цілей; організація роботи щодо виконання прийнятих рішень; контроль виконання запланованих заходів; координація розроблених заходів.

Система управління персоналом являє собою комплекс цілей, задач і основних напрямків діяльності, а також різних видів, методів і відповідного механізму управління, спрямованих на підвищення продуктивності праці і якості роботи. Основними цілями функціонування системи управління персоналом підприємства, на думку П.В. Журавель, є:

· підвищення конкурентоспроможності підприємства;

· підвищення ефективності діяльності підприємства, зокрема, досягнення максимального прибутку;

· забезпечення високої соціальної ефективності функціонування трудового колективу;

· формування позитивного іміджу підприємства на ринку[11, с. 33].

При формуванні системи управління персоналом підприємства слід враховувати як зовнішні, так і внутрішні чинники. Успішне виконання встановлених цілей вимагає рішення таких задач в сфері управління персоналом:

· забезпечення потреби підприємства в робочій силі у необхідних обсягах і необхідної кваліфікації;

· досягнення обґрунтованого співвідношення між організаційно-технічною структурою виробничого потенціалу і структурою трудового потенціалу;

· повне та ефективне використання потенціалу працівника і виробничого колективу в цілому;

· забезпечення умов для високопродуктивної праці, високого рівня її організації, мотивації, самодисципліни, вироблення у працівника звички до взаємодії і співробітництва;

· закріплення працівника на підприємстві, формування стабільного колективу;

· забезпечення реалізації бажань, потреб і інтересів працівників відносно змісту праці, умов праці, виду зайнятості, можливості професійно-кваліфікаційного і посадового просування і т. п.;

· узгодження виробничих і соціальних задач (балансування інтересів підприємства і інтересів працівників, економічної і соціальної ефективності);

· підвищення ефективності управління персоналом, досягнення цілей управління при скороченні витрат на робочу силу.

Система управління - це процес активної взаємодії двох індивідуальних субєктів, кожний з яких має властивості регуляції і саморегуляції [30, с. 14]. У кожній системі управління є субєкт - керуюча ланка (керуюча підсистема) і обєкт управління (керована підсистема). Субєкт управління - це структурно-позначені обєднання людей і керівники на персональному рівні, наділені управлінськими повноваженнями і здійснюючою управлінською діяльністю [30, с. 15]. Обєкт управління - це окремі люди або групи, на які спрямовані організовані, систематичні, планомірні впливи субєкта управління [30, с. 15]. Метою такого впливу є напрямок обєкта по визначеному шляху розвитку, надання йому стану організованості, відповідності визначеним вимогам.

Будучи субєктами, керівник і підлеглий здійснюють цілеспрямовану свідому діяльність, яка являє собою комплекс операцій:

збір і оцінка інформації. Оцінка поступаючої інформації здійснюється відповідно властивій субєкту мотивації, його фаховій підготовленості і досвіду управлінської діяльності;

постановка цілі, прийняття і розробка програм дії. На цій стадії формується уявлення випереджаючої цілі - уява бажаного результату;

практична дія по досягненню цілі, рішенню конкретних задач;

контроль виконання й оцінка результатів. Порівняння отриманих результатів із поставленими цілями.

Якщо отриманий результат збігається з уявленням цілі, то ціль признається досягнутою. При неузгодженні уяви дії з уявою бажаного результату задача признається не вирішеної, і вся система операцій повторюється з внесенням необхідних коректив.

Постановка цілі - позначення бажаного результату, що повинний бути отриманий після здійснення дій управління. Процес цілепокладання є визначальною умовою ефективності управлінської діяльності керівників і керівних структур [31, c. 71].

Ціль - це майбутній бажаний стан обєкта впливу, кінцевий очікуваний результат процесу управління, тобто основною метою управління є заздалегідь позначений, запрограмований стан системи, досягнення якого в процесі управління дозволяє вирішити потрібну проблему[31, c. 71].

Прийнято розрізняти два види цілей: стратегічні (віддалені), тобто спрямовані на якийсь більш загальний, соціально значимий кінцевий результат, і тактичні (більш близькі в часі), рішення яких дозволить поступово наблизитися до основної стратегічної цілі.

Отже, головним елементом організації є її співробітники. Ще більш важливо підкреслити, що саме персонал найбільшою мірою визначає відмінність між організаціями. Продуктивність праці в організації, яка ефективно використовує своїх співробітників, може перевищувати в десятки і більш раз продуктивність праці в організації, що не надає увагу ефективності використовування людських ресурсів.

В дослідженні самих процвітаючих американських компаній, проведеному Пітерсом і Уотерменом, одним з восьми чинників, загальних для всіх компаній, була ідея "підвищення продуктивності через турботу про людей" [33, с. 14]. Ці компанії не розглядають капіталовкладення у виробництво як основне джерело підвищення ефективності. Вони вважають власних співробітників найважливішим чинником, не дивлячись на те, що люди не можуть бути придбані, списані з рахунку або примножені так швидко і просто, як інші активи.

Однією з необхідних умов перетворення подібного відношення до персоналу і гарантії того, що до людей ставляться відповідно до декларованих організацією цінностей, є чітке формулювання кадрової політики організації. Вона утворює базис для формування системи роботи з людьми при розгляді різних аспектів управління людськими ресурсами і служить відправною крапкою для менеджерів при ухваленні конкретних рішень відносно співробітників.

Делись добром ;)