42.Особливості заходів електробезпеки на підприємствах галузі

Виділяють три системи засобів і заходів забезпечення електробезпеки:- система технічних засобів і заходів;- система електрозахисних засобів;- система організаційно-технічних заходів і засобів. Технічні засоби і заходи з електробезпеки реалізуються в конструкції електроустановок при їх розробці, виготовленні і монтажі відповідно до чинних нормативів. За своїми функціями технічні засоби і заходи забезпечення електробезпеки поділяються на дві групи:- технічні заходи і засоби забезпечення електробезпеки при нормальному режимі роботи електроустановок;- технічні заходи і засоби забезпечення електробезпеки при аварійних режимах роботи електроустановок. Основні технічні засоби і заходи забезпечення електробезпеки при нормальному режимі роботи електроустановок включають:- ізоляцію струмовідних частин;- недоступність струмовідних частин;- блоківки безпеки;- засоби орієнтації в електроустановках;- виконання електроустановок, ізольованих від землі;- захисне розділення електричних мереж;- компенсацію ємнісних струмів замикання на землю. Із метою підвищення рівня безпеки, залежно від призначення, умов експлуатації і конструкції, в електроустановках застосовується одночасно більшість з перерахованих технічних засобів і заходів. Ізоляція струмовідних частин. Забезпечує технічну працездатність електроустановок, зменшує вірогідність потраплянь людини під напругу, замикань на землю і на корпус електроустановок, зменшує струм через людину при доторканні до неізольованих струмо-відних частин в електроустановках, що живляться від ізольованої від землі мережі за умови відсутності фаз із пошкодженою ізоляцією. ГОСТ 12.1.009-76 розрізняє ізоляцію:- робочу — забезпечує нормальну роботу електроустановок і захист від ураження електричним струмом;- додаткову — забезпечує захист від ураження електричним струмом на випадок пошкодження робочої ізоляції;- подвійну — складається з робочої і додаткової;- підсилену — поліпшена робоча ізоляція, яка забезпечує такий рівень захисту як і подвійна. При розробці електроустановок опір ізоляції приймається в межах 1 кОм/В, якщо технічними умовами не передбачені більш жорсткі вимоги відповідно до чинних актів. З метою забезпечення працездатності електроустановок і безпечної їх експлуатації проводиться контроль стану ізоляції, який характеризується електричною міцністю ізоляції, її електричним опором і діелектричними втратами. В установках, напругою більше 1000 В, проводять всі види випробування ізоляції, а при напрузі до 1000 В — контролюється тільки електричний опір і електрична міцність. Виділяють приймально-здавальні випробування, післяремонтні (реконструкція і капітальний ремонт) і міжремонтні в терміни, встановлені чинними нормативами залежно від типу електроустановки і умов її експлуатації. Так, опір переносних світильників, що живляться від електромережі, електрифікованого ручного інструменту, контролюється кожні 6 місяців, зварювального обладнання -кожні 12 місяців. При цьому опір ізоляції має бути не менше 0,5 МОм, а для електрофікованого інструменту - 1 МОм. Забезпечення недоступності струмовідних частин. Статистичні дані щодо електротравматизму свідчать, що більшість електротравм пов'язані з дотиком до струмовідних частин електроустановок (близько 55%). Якщо в установках до 1000 В небезпека електротравм пов'язана, переважно, з дотиком до неізольованих струмовідних елементів електроустановок, то за напруги більше 1000 В електро-травми можливі і при дотику до ізольованих струмовідних частин. Основними заходами забезпечення недоступності струмовідних частин є застосування захисних огороджень, закритих комутаційних апаратів (пакетних вимикачів, комплектних пускових пристроїв, дистанційних електромагнітних приладів управління споживачами електроенергії тощо), розміщення неізольованих струмовідних частин на недосяжній для ненавмисного доторкання до них інструментом висоті, різного роду пристосуваннями тощо, обмеження доступу сторонніх осіб в електротехнічні приміщення.

43.Вимоги безпеки до виробничих і допоміжних приміщень.Утримання території підприємств галузі.Особливості охорни праці при ремонтних роботах під час вантажно-розвантажувальних робіт.Вимоги безпеки праці під час експлуатації системи опалення,вентиляції кондиціювання повітря.

При плануванні виробничих приміщень необхідно враховувати санітарну характеристику виробничих процесів, дотримуватись норм корисної площі для працюючих, а також нормативів площ для розташування устаткування і необхідної ширини проходів, що забезпечують безпечну роботу та зручне обслуговування устаткування. Об'єм виробничих приміщень на одного працівника згідно з санітарними нормами повинен складати не менше 15 м3, а площа приміщень — не менше 4,5 м2. Якщо в одній будові необхідно розмістити виробничі приміщення, до яких з точки зору промислової санітарії та пожежної профілактики висуваються різні вимоги, то необхідно їх групувати таким чином, щоб вони були ізольованими один від одного. Важливе значення для здорових та безпечних умов праці мають раціональне розташування основного та допоміжного устаткування, виробничих меблів, а також правильна організація робочих місць. Порядок розташування устаткування і відстань між машинами визначаються їхніми розмірами, технологічними вимогами і вимогами техніки безпеки. До складу будь-якого підприємства (залежно від масштабу) повинні входити допоміжні приміщення, які поділяються на п'ять груп:— санітарно-побутові (гардеробні, душові, умивальні, вбиральні, кімнати особистої гігієни жінок, відпочинку, паління та ін.);— медичні (медпункти, поліклініки, профілакторії);— громадського харчування (їдальні, буфети, кімнати для прийняття їжі);— культурного обслуговування (бібліотеки, зали засідань, спортзали);— адміністративні (заводоуправління, цехові контори) та конструкторські бюро. Експлуатація транспорту, як правило, супроводжується вантажно-розвантажувальними роботами (ВРР). На вантажно-розвантажувальних роботах типовими ситуаціями, при яких відбуваються нещасні випадки, є перевищення допустимої вантажопідйомності пристрою, застосування саморобних, без випробування на вантажопідйомність механізмів і машин, порушення правил при роботі механізмів в охоронній зоні повітряних ліній (ПЛ), правил стропування, укладання труб, лісу, проведення робіт вручну, робіт з тарою. Для організації безпечних ВРР передбачена класифікація вантажів не тільки за ступенем їх небезпеки, а й за масою. За ступенем небезпеки розрізняють дев'ять класів вантажів (ДСТ 19433-81); за масою - три категорії:І - вантажі (одне місце) масою менше 80 кг;П - вантажі масою від 80 до 500 кг,Ш - вантажі масою понад 500 кг. Чоловіку дозволяється виконувати ВРР при масі вантажу до 50 кг, жінці - до 7 кг, підліткам чоловічої статі - до 16 кг. Для безпечної експлуатації виробничої тари необхідно:• утримувати тару в справному стані;• переміщати її вантажопідіймальними кранами відповідно до вимог "Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів" і ПУЕ;• переміщати тару за допомогою інших засобів механізації відповідно до вимог ДСТу 12.3.010-82 і ПУЕ;• організовувати і проводити технічний огляд тари з веденням відповідного журналу;• вести контроль стану площадок для штабелювання тари;• призначати осіб, відповідальних за безпечну експлуатацію тари і забезпечення пожежної безпеки. При ВРР до управління вантажопідйомними механізмами (лебідками, домкратами, підйомниками і кранами) допускаються особи, старші 18 років, що мають відповідні документи та обов'язково виконують "Правила будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів" та "Інструкцію по безпечному проведенню робіт з переміщення вантажів стріловими і пересувними кранами й автонавантажувачами". Для створення безпечних умов роботи вантажопідйомних пристроїв і механізмів необхідно, насамперед, забезпечити міцне захоплення вантажу, що виключає його зісковзування і падіння. Для цього застосовують спеціальні гаки з запобіжними пристроями (замки, засувки, карабіни тощо). Для підйому і переміщення великогабаритних і довгомірних вантажів застосовують стропи і траверси. Для забезпечення безпечних умов при ВРР використовують єдину систему знакової сигналізації. Заходи щодо енергозбереження в системах опалення, вентиляції й кондиціювання повітря умовно можна поділити на чотири групи: Організація обліку й контролю з використання енергоносіїв; Об'ємно-планувальні, будівельно-конструктивні заходи щодо енергозбереження; Технічні заходи енергозбереження: удосконалювання інженерних систем та їхніх елементів (місцевого й центрального теплопостачання, водопостачання, опалення, гарячого водопостачання (ГВП), вентиляції, кондиціювання); Енергозбереження шляхом утилізації природної теплоти й холоду, використання вторинних енергоресурсів, зменшення теплових втрат. Організація приладового обліку теплової енергії й витрат теплоносія  дозволяє виявити фактичне споживання теплової енергії, що  може відрізнятися від проектного теплового навантаження будівель і споруд. Ця відмінність за даними, отриманими в результаті експлуатації систем теплопостачання, обладнаних вузлами обліку теплоспоживання, може становити до 30% від планових (проектних) показників. Об'ємно-планувальні, будівельно-конструктивні заходи щодо енергозбереження пов'язані зі зменшенням теплових втрат і теплопостачання. Конкретна їх реалізація може бути пов'язана з: вибором орієнтації будинку щодо сторін світу;вибором форми будинку в плані й по вертикалі, застосуванням сонцезахисних пристроїв;зменшенням витрат енергії на штучне освітлення;вибором ступеня й характеру засклення. Енергозбереження за допомогою вдосконалення інженерних систем і їхніх елементів. До цієї групи заходів з енергозбереження можна віднести, наприклад: уточнення розрахункових умов (вибір розрахункових температур зовнішнього й внутрішнього повітря, правильний вибір необхідної кількості свіжого повітря);зменшення інфільтрації (створення підпору, повітряних завіс і т.д.);зниження втрат (ізоляція трубопроводів і повітроводів, зменшення коефіцієнтів гідравлічних й аеродинамічних втрат, виключення витоків теплоносія, підвищення ККД устаткування);використання попереднього нагрівання й охолодження теплоносіїв;автоматизація процесів теплопостачання й підготовки повітря;якісне й кількісне регулювання.