1.2 Сутність стратегічного контролінгу

Стратегічний контролінг координує функції стратегічного планування, контролю і стратегічного інформаційного забезпечення.

Цільова задача стратегічного планування укладаєся у забезпеченні тривалого успішного функціонування організації. Для цього потрібно формулювати та впроваджувати стратегії пошуку, побудови і збереження потенціалу успіху (прибутковості). Слід розрізняти нові і наявні потенціали успіху.

Під наявними потенціалами успіху розуміють створені і використовувані на підприємстві потенціали. Якщо підприємство може забезпечити більш ефективне, ніж у конкурентів, вирішення наявних, змінюються або нових проблем клієнтів, то це означає його здатність генерувати нові потенціали успіху.

Потенціали успіху можна розділити також на зовнішні і внутрішні. Зовнішні потенціали залежать від успішної комбінації "продукт / ринок". Внутрішні потенціали можуть бути наступних видів: інформаційні, структурні, технічні, фінансові, кадрові та інших

Центральним пунктом стратегічного планування є розробка стратегій - можливих дій по досягненню цілей, що стоять перед підприємством.

У принципі стратегії можуть формулюватися і диференціюватися в рамках як усього підприємства, так і його функціональних підрозділів.

Процес стратегічного планування можна розбити на ряд фаз.

I. Пошук та формулювання стратегічної мети, яка виводиться із загальних цілей (місії) підприємства і конкретизується як потенціал успіху. Одночасно вводяться обмеження у вигляді фіксованих і незалежних змінних. Ці обмеження як екзогенного (зовнішнього), так і ендогенного (внутрішнього) характеру являють собою вихідні передумови процесу планування. Сформованою планові цілі й обмеження визначають процес пошуку альтернативних варіантів, а також оцінку їх реалізації.

2. Оформлення та оцінка стратегії - припускає фіксацію вихідної ситуації, потенціалів підприємства, що представляють собою різницю між можливими і реально досягнутими значеннями. Аналіз вихідної ситуації на підприємстві дозволяє виявити його сильні і слабкі місця. Крім того, можна встановити різницю між метою як планової величиною і вихідної ситуацією як фактичною величиною в даний момент часу. На цьому етапі розробки стратегії слід шукати і конкретизувати можливі альтернативні рішення, що дозволяють досягти поставлених цілей і усунути наявні люки. Необхідно розробляти якомога більша кількість альтернативних стратегій на базі пропозицій, очікувань та прогнозів з використанням відповідного інструментарію. Через неповної кількісної та якісної інформації, а також внаслідок відкритого (невизначеного) горизонту планування оцінка генеруються альтернатив у рамках стратегічного планування сильно утруднена.

3. Прийняття стратегічного рішення - остання фаза процесу планування, на якій відбувається усвідомлене встановлення цілеспрямованих дій. Оскільки оцінка включає в себе виявлення однозначних пріоритетів, то скорочується число найбільш важливих обраних альтернатив. Як правило, стратегічні рішення призводять до дій, які служать причиною еволюції, реструктурування або створення нової структури підприємства.

Завдання стратегічного контролю - супроводжувати і підтримувати стратегічний план щодо забезпечення його життєздатності. Супровід включає перевірку адекватності формулювання стратегії, її впровадження і реалізацію. Основне завдання стратегічного контролю полягає у підтримці досягнення стратегічної мети підприємства.

При формуванні концепції стратегічного контролю необхідно враховувати і вирішувати такі завдання:

* формування контрольованих величин для вимірювання та оцінки потенціалу успіху;

* встановлення нормативних величин, що діють в якості бази для порівняння;

* визначення фактичних (реальних) значень контрольованих величин;

* повторна перевірка реальних величин по відношенню до нормативних шляхом порівняння плану і факту (тобто за статистикою за минулий період) і порівняння плану з реально склалися (бажаними) контрольованими величинами, що характеризують актуальний потенціал успіху;

* фіксація відхилень і аналіз причин, відповідальних за відхилення;

* виявлення необхідних коригувальних заходів для управління відхиленнями від стратегічного курсу.

Процес стратегічного контролю складається з трьох фаз.

1. Формування контрольованих величин. В якості таких слід розглядати обєкти контролю. Обєктами контролю (контрольованими величинами) можуть бути цілі, стратегії, потенціали успіху, фактори успіху, сильні і слабкі сторони підприємства, шанси і ризики, припущення-сценарії, рубежі і наслідки.

2. Проведення контрольної оцінки. Ця фаза може розглядатися як власне контроль у вузькому сенсі. Тут визначаються і оцінюються ефективність поточного процесу і створеної структури, а також правильність поставленої мети. Зокрема, можуть проводитися порівняння, аналіз і оцінка відхилень, а також обґрунтування причин, що викликали виявлені відхилення.

3. Прийняття рішення за результатами стратегічного контролю. За даними аналізу відхилень між контрольованими величинами генеруються і реалізуються коригувальні заходи. Крім того, стимулюється проведення самих коригувань.

Реалізація стратегічного контролю повязана з великим числом проблем. Це, перш за все, проблеми вимірювання, організаційної структури і взаємин. Проблеми вимірювання повязані з невизначеним тимчасовим горизонтом та високим ступенем абстрактності стратегічного планування, що ускладнює дії з контрольованими величинами.

Система стратегічного інформаційного забезпечення націлена на раннє виявлення майбутніх тенденцій як поза підприємства (в навколишньому світі), так і всередині нього.

Зовнішні "індикатори" повинні інформувати про економічні, соціальних, політичних і технологічних тенденціях.

Внутрішні "індикатори", що представляють собою на практиці окремі показники та їх системи, покликані інформувати керівництво про поточний "здоровя" і "самопочуття" підприємства, а також прогнозувати кризові ситуації на підприємстві в цілому або в окремих сферах його діяльності.

У завдання контролінгу входить методична та консультативна допомога щодо створення системи раннього виявлення тенденцій і факторів, здатних принести при їх розвитку як вигоду, так і збиток, на основі зовнішніх і внутрішніх індикаторів.