5. Етика бізнесу: предмет та специфіка. Основні категорії бізнес-етики, її структурні елементи та функції.

У найбільш загальній формі етика бізнесу включає такі елементи: етика менеджменту; етика відносин із державою, діловими партнерами, споживачами, суспільством; етика міжособистісних стосунків, ділових переговорів; моральні засади й соціальна відповідальність бізнесу; особиста етика й ділова культура підприємця, етика самоутвердження; діловий етикет тощо. Економічна етика є особливим проявом професійної етики. Проблемам економічної етики на сьогодні приділяється багато уваги, хоча трактується вона неоднозначно. Часто поряд з поняттям «економічної етики» як ідентичні використовують поняття «ділова етика», «етика бізнесу», «підприємницька етика», «етика ринку» і т.д.

Основою бізнес-етики виступають моральні норми, які мають різні відтінки в залежності від сфер застосування. У різних народів, класів і суспільних прошарків, професійних груп виробляється своя етика, писані та неписані професійно-моральні кодекси. Найбільш показовими в цьому відношенні моральні норми медичної, військової, журналістської, ділової етики та ряду інших професій. Одним із різновидів професійної етики є ділова етика, яка пройшла довгу еволюцію в історії господарських відносин. Від античних часів до сучасного постіндустріального суспільства людство пройшло довгий шлях – від простого прагнення вижити до бажання «жити гідно, цікаво, не гірше за інших», а в ділових стосунках – від поборів та грабежів, потім обміну до принципу взаємної вигоди.

Ділова етика в широкому сенсі – це сукупність етичних принципів і норм, якими повинна керуватися організації та їх члени у сфері управління та підприємництва. Вона охоплює явища різного порядку: етичну оцінку як внутрішньої, так і зовнішньої політики організацій в цілому, моральні принципи членів організації, тобто професійна мораль, моральний клімат в організації, зразки моральної поведінки, норми ділового етикету – ритуалізовані зовнішні норми поведінки. Завдання ділової етики – моделювання діяльності компанії як етичних і соціально-відповідальних суб’єктів, доведення до їх свідомості можливості етичних наслідків управлінських рішень, допомогти їм оцінити моральні аспекти діяльності менеджера. Важливою складовою ділової етики є високий професіоналізм, який дозволяє професійно та кваліфіковано вести справу і уникати провалів через некомпетентність чи недосвідченість.

Узагальнюючи вказані елементи, можна виділити ділову етику як сукупність моральних вимог, які базуються на чесності, відкритості, вірності даному слову, здатності ефективно функціонувати на ринку у відповідності з діючим законодавством, встановленими правилами та традиціями. В середовищі більшості підприємців закріпилося розуміння того, що дотримання цих вимог – не лише схвальні, але й вигідні, оскільки закріплюють репутацію суб’єкта бізнесу і значно розширюють можливості його діяльності.

До структури етики-бізнесу традиційно відносять макро- та мікроетику, які ми детальніше розглянемо в наступній лекції.

Етика бізнесу сьогодні функціонує на трьох рівнях:

1. Світовий рівень (гіпернорми). Ці норми базуються на загальнолюдських цінностях і зафіксовані в «Принципах міжнародного бізнесу» - всесвітньому етичному кодексі, прийнятому в 1994 р. в Швейцарії представниками провідних компаній і консультантами із США, Західної Європи та Японії. В стислому вигляді вони зводяться до соціальної відповідальності бізнесу (створення суспільних благ, робочих місць, підвищення рівня життя клієнтів, службовців і акціонерів, а також населення в цілому); модернізація технології, методів виробництва, маркетингу і комунікацій, підвищення довіри до бізнесу; повага до правових норм і забезпечення рівних можливостей в конкуренції і т.д. Особливо виділяють моральні обов’язки компаній та підприємців по відношенню до: покупців, робітників, інвесторів, постачальників, конкурентів, місцевого населення.

2. Макрорівень в масштабі галузі чи національної економіки. Це гіпернорми і близькі до них етичні постулати, які реалізуються в галузевих чи національних кодексах етики бізнесу. Мова йде про повагу до приватної власності і ринкової конкуренції, достовірності інформації, відсутність несправедливої дискримінації на ринку праці.

3. Мікрорівень в масштабі окремої фірми та її клієнтів. Це принципи довіри і відсутність дискримінації у відносинах між постачальниками і покупцями, персоналом та адміністрацією, менеджерами та акціонерами. Їх порушення призводять до втрати чи зростання накладних витрат, конфліктних ситуацій і тому подібного. На даному рівні вирішуються приватні етичні проблеми, які виникають у сфері управління людьми.

Дані принципи доволі таки важко втілювати в реальному житті. Оскільки часто менеджери, які звикли до кількісних критеріїв ефективності і відчуваючи нестачу часу, часто нехтують етичним вирішенням проблем. Непросто також оперувати різними рівнями етичних норм. Гіпернорми можуть суперечити мікрорівневим нормам і іншим конкретним завданням бізнесу. Допомогти тут можуть стандартні прийоми і деякі нові рекомендації спеціалістів по введенню етичних рішень у практиці управління. Ідеальних управлінські рішень звісно не існує. Оволодіння стандартними прийомами дозволяє менеджеру висловити своє рішення зацікавленими сторонами, а останнім – оцінювати якість моральних аргументів.

8.Бізнес-етика. Історія та сучасність. Зв’язок етики бізнесу з іншими етико-філософськими дисциплінами.Етика як самостійна галузь знань виділилась у кінці XVIII ст. Це обумовлено і складністю її предмета, і складністю моралі як соціального явища. У реальному житті мораль не існує автономно, ізольовано, а пронизує усі види діяльності й відносин людини. Мораль як елемент суспільного буття і свідомості, а також моральне виховання як соціальна потреба і завдання, є об'єктом дослідження не лише етики, а й інших наук. Філософія, загальна соціологічна теорія, соціологія моралі, соціологія особи, загальна і соціальна психологія, психологія особи, антропологія, педагогіка, історична наука, етнографія, правознавство та інші науки знаходять свої аспекти вивчення моралі. Знання про мораль формуються й накопичуються в результаті діяльності етиків й істориків, соціологів і психологів, юристів і педагогів, а також представників інших наук, які вивчають людину.   Якщо заглибитись у віки, то в східній і античній філософії етика спочатку злита воєдино з філософією і правом, мала характер переважно практичної моралі, що викладає тілесну і психічну гігієну життя. Положення етики виводилося безпосередньо з природи будови світу, всього живого, в тому числі людини, що пов'язано з космо-логічністю східної і античної філософії. В особливу галузь знань етика виділена Аристотелем, який вважає етику вченням про душу (психологією) і вченням про державу (політикою); базуючись на психології, вважає етику основою вчення про державу, оскільки її мета — формування добродійного громадянина держави. Від стоїків іде традиційний поділ філософії на три галузі: логіку, фізику (в тому числі метафізику) і етику. Поділ проходить Середньовіччя, сприймається філософією Відродження і XVII ст. Філософ Іммануїл Кант обґрунтовує поділ як розмежування вчень про метод, природу і свободу (моральність). Проте аж до XVII — XVIII ст. етику часто розуміли як науку про природу людини, причини і мету її дій взагалі. Етика, по суті, співпадала з філософською антропологією (у французьких просвітників, англійського філософа Девіда Юма) або навіть зливалася з натурфілософією (Жан-Батіста Робіне, Бенедикта Спінози — їх вчення про субстанції і модуси). Таке розширення предмета етики випливало з трактування її завдань. Етика мала навчити людину правильному життю, виходячи з її ж власної (природної або божественної) природи. Тому-то етика суміщала теорію буття людини, вивчення її пристрастей і афектів психіки (душі) і вчення про досягнення благого життя (загальної користі, щастя, порятунку). Філософ Іммануїл Кант піддав критиці поєднання в етиці натуралістичних і етичних аспектів. Етика — наука лише про належне, а не про те, що є і причино обумовлене, повинна шукати основи не в сущому, природі або суспільному бутті людини, а в чистих позаемпіричних постулатах розуму. Спроба Іммануїла Канта виділити специфічний предмет етики (сфера належного) привела до усунення з неї проблем походження і суспільної обумовленості моралі. Разом з тим практична філософія (якою Іммануїл Кант вважав етику) виявилася нездатною вирішити питання про практичну можливість здійснення принципів, що обґрунтовуються нею в реальній історії. Кантівське переусвідомлення предмета етики набрало широкого поширення в етиці XX ст., причому якщо позитивісти виключають нормативну етику зі сфери науково-філософського дослідження, то етики — ірраціоналісти заперечують її можливості як загальної теорії, відносячи розв'язання етичних проблем до прерогатив особистої моральної свідомості, діючої в межах неповторної життєвої ситуації.   Чому етика не є частиною філософії і чому філософія не є етикою? Візьміть будь-який підручник з філософії або звичайний філософський словник. Там можна прочитати, що філософія наука про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. Якщо звернутися до інших філософських шкіл XX ст., то можна констатувати, що екзистенціалізм учення, яке робить можливим людське життя і яке, крім того, стверджує, що всяка істина і всяка дія передбачає деяке середовище і людську суб'єктивність. Герменевтика, за твердженням філософа Ханс-Георг Гадамера, є універсальною філософією сучасності, покликана дати відповідь на основне філософське питання: як можливо розуміти навколишній світ і як в розумінні втілюється істина буття? Таких прикладів різних поглядів на філософію можна навести багато.   А чим займається етика? Етика — наука про суть і роль моралі. Мораль або моральність, є одне з численних суспільних явищ. Це одна з форм суспільної свідомості, мораль покликана регулювати поведінку людей майже у всіх сферах їх діяльності. У визначенні моралі може бути і дійсно є певна відмінність. Одні філософи, психологи вважають, що мораль — не тільки форма суспільної свідомості, але й частина суспільного буття або аспект суспільних відносин. Інші ж дотримуються класичної концепції, що мораль, насамперед, одна з форм суспільної свідомості, що виявляється в поведінці людей. Але ніхто з філософів досі не стверджував, що предметом етики є самі загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення або, що етика має пояснити розуміння навколишнього світу, як втілюється істина буття. Тоді на якій основі стверджується, що етика — це частина філософії і філософська галузь знань? Посилатися лише на ту обставину, що досі її проблеми формувалися філософами, — справа несерйозна.   Відомо, що в минулому філософи займалися математикою, астрономією, природознавством і іншими галузями знань, але ніхто не говорить, що ці науки є філософськими або частиною філософії. Потрібно додати, що і філософія не потребує таких наук, як етика і естетика, щоб бути філософською наукою. Сучасна філософія — це не зібрання філософських і частково наукових проблем, не конгломерат наук. Для з'ясування специфіки етики, змісту її предмета доцільно зіставити з іншими галузями наукових знань. Етика історично склалася і розвивалася в лоні філософії як галузь філософського знання поряд з онтологією (вчення про буття) і гносеологією (вчення про пізнання). Відомий філософ Микола Бердяев розглядав етику як завершальну частину філософії духу. Етика, спираючись на філософську методологію, сприймалася як практична  філософія (Аристотель) або моральна філософія (Володимир Соловйов). Природа, походження, суть моралі, взаємозв'язок суспільного буття людей і їх моральної свідомості, моральних фактів та їх відображення в моральних уявленнях, ідеалах, переконаннях, взаємодії необхідності, свободи і відповідальності в моралі, проблеми сенсу життя й інші не можуть бути вирішені без філософських знань.   Етика частково суспільствознавча наука, покликана дослідити причини існування і зміни етичної свідомості, поведінки і вчинків людей, соціальну суть і роль моралі, її норми, принципи і поняття, історичний розвиток етичних теорій і їх роль, і функціональне значення моралі в житті людей. Як наука, етика органічно пов'язана з іншими соціально-гуманітарними галузями знань. Існування і розвиток етики нерозривно пов'язані зі світоглядом. Філософія виступає певною методологічною основою етики. Єдність етики і філософії виражається ще і в тому, що для вирішення основних етичних проблем необхідна теоретична допомога філософії. Етичні проблеми пов'язані, наприклад, з питанням про те, як людина розуміє своє місце в світі і в чому вбачає значення свого життя. А це означає: від того, як відповідаємо на основне питання тієї або іншої школи філософії, залежить правильна реалізація етичних проблем.   Етичні проблеми органічно пов'язані з проблемами соціології. Досить лише згадати, що мораль як суспільне явище не може існувати поза суспільною системою. Розкриття структури і структурної закономірності суспільства — передумова для правильного розуміння етичних явищ. А це є завданням і предметом соціології. Єдність етика має і з політологією. Розкриваючи закони виникнення і розвитку політичних систем, політологія озброює етику точним критерієм для визначення етичного прогресу, допомагає правильно сформулювати завдання етичного виховання. Етика постійно розвивається, використовує досягнення і багатьох інших наук: психології, педагогіки, історії, кібернетики, екології, естетики, етнографії тощо. Зв'язок етики з психологією є надто істотним і багатоманітним. Досить сказати, що предмет етики — моральність — можливий завдяки існуванню свідомості, вольової поведінки, чиї закономірності вивчаються психологією. А воля людини не відчужена від інших сторін свідомості, від розуму і почуттів. Етичні риси вдачі особи: доброчесність і порок, існують не тільки у формі норм і ідей, але й як почуття, схильності, звички людини. Усе це предмет психології. Якщо в моральній оцінці поведінки основним і істотним є мотив, то етика займається, насамперед, оцінкою мотиву. Причини виникнення мотивів, закономірності їх зміни, такі необхідні для етичних узагальнень, вивчаються психологією. Якщо певна система мотивів оцінюється етикою позитивно або негативно, то психологія має пояснити причини виникнення таких мотивів і вказати на можливості їх свідомої і спрямованої зміни.   Педагогіка, як відомо, досліджує принципи, форми і методи виховання. Однією з найважливіших форм виховного процесу є етичне виховання. Але щоб успішно здійснити етичне виховання, необхідно добре пізнати закономірності самої моральності. Етика у певному значенні є теоретична основа педагогіки. Вивчення закономірностей виховного процесу — це одна з умов вивчення етичних явищ і особливо формування етичної свідомості індивіда. Отже, між етикою і педагогікою є тісний зв'язок, єдність і відмінність.   Взаємодіє етика з кібернетикою. Кібернетичний підхід до дійсності розкриває нову взаємозалежність у структурі складних динамічних систем, допомагає точніше провести розмежування між керівниками і керованими системами, розкрити ще краще механізми соціальної саморегуляції і принципи гомеостатичного функціонування суспільного життя. Кібернетика дає можливість розглядати мораль як своєрідний керівний механізм у системі суспільства. У сучасних умовах у зв'язку з глобальним характером впливу діяльності людини на навколишнє середовище виявилася взаємодія етики і екології. Етичний аспект виявляє не взагалі вивчення зв'язку організмів із середовищем, а глобальна екологія, що розглядає великомасштабні антропогенні зміни біосфери, а також шляхи її збереження і поліпшення в інтересах людського суспільства. Розв'язання глобальних екологічних проблем, крім усього іншого, залежить від вихідних соціально-моральних позицій. Так екологія підводить людину до етики. Історично етика раніше мала справу з обов'язками людини вставленні до суспільства, до інших людей і до самої себе. Обов'язки ставлення до природи залишалися поза її зором. Однак у сучасних умовах мета та інтереси суспільної людини вимагають мобілізації етично-емоційного фактора як одного з важливих умов відтворення здорового середовища життя. Адже без природного базису неможливо самоутвердження людини як всебічно розвиненої, цілісної особистості. І тому етика вбирає екологічний аспект, але об'єктом моральної оцінки і регулювання стає не природа сама собою, а ставлення людини до природи, що, по суті, є суспільним ставленням. Отже, мораль не стає моментом універсуму, а була, є і залишається історичним явищем. Обґрунтовуючи обов'язки людини у ставленні до природи, етика розглядає їх як подовження соціальних обов'язків людини. Тільки принципово гуманістична орієнтація в етиці створює таку моральну атмосферу, яка дозволяє долати екологічні труднощі на шляху поступального розвитку суспільства.