Методологія критичних систем

Розвиток теорії "м'яких" систем в роботах Черчмена, Акоффа і Чекленда відбувалося в напрямку все більшого звільнення від обмежень жорсткого системного аналізу. Викладені вище підходи дозволяли знайти задовільні рішення проблем у ситуації, коли окремі частини системи могли мати неспівпадаючі цілі, але згоду, вироблення спільної позиції можливі. Однак розглянуті раніше методології не працюють в ситуації глибокого конфлікту між частинами системи або коли в соціальній системі велика роль примусу. Саме проблема примусу стає центральною в методології швейцарського вченого В. Ульріха [24].

В. Ульріх в розробці своєї методології спирається на ідеї Ю. Хабермаса, приділяючи особливо велику увагу концепції системного насильства. Не менш важливу роль відіграє концепція "критичних" систем, де критичність означає вимогу до тих, хто проектує нову або модернізує існуючу соціальну систему (далі проектувальники), усвідомити свої нормативні цінності, включаючи релігійні, етичні, ідеологічні і політичні установки, і самокритично оцінити їх можливий вплив на процес планування.

Методологія Ульріха складається з двох етапів. На першому етапі проектувальники заповнюють анкету, що складається з 12 питань. У відповідях на питання повинні бути відображені як позиції проектувальників, так і погляди представників всіх інших зацікавлених сторін. Відповідь на кожне питання є "граничним твердженням" термін Ульріха, що підкреслює, що увага відповідає концентрується на визначенні кордону системи і середовища. Саме так, вважає Ульріх, краще проявляється і найбільш рельєфно підкреслюється розбіжність поглядів різних груп, залучених у досліджувану проблему.

На другому етапі реалізації даного підходу організується обговорення висунутих проектувальниками пропозицій. Створені на першому етапі анкети допомагають організувати "компетентні комунікації" діалог між двома типами мислення: експертного, системного і практичного, повсякденного. Такого роду обговорення повинні забезпечити системну цілісність проекту, всебічність його розгляду і, головне, наявність необхідного рівня взаєморозуміння зацікавлених сторін, без якого недосяжні практичні цілі реалізації проекту.

Нагадаємо, що за класифікацією Флада та Джексона дану методологію доцільно застосовувати для простих систем, що складаються з невеликого числа елементів або, вірніше, типів елементів. У методології Ульріха розглядаються чотири типи учасників:

1. замовники, джерела мотивацій і базові цінності яких необхідно виявити;

2. особи, що приймають рішення, для яких визначаються розподіл владних повноважень, засоби контролю і джерела інформації;

3. власне проектувальники;

4. "свідки" групи, зацікавлені у вирішенні проблем і визначають у кінцевому рахунку легітимність перетворень.

Для кожного типу учасників формулюються три питання.

Останнє питання зобов'язує проектувальників враховувати інтереси тих, хто опинився в положенні домінуючих або тих кого примушують. У даному прикладі до примушений відносяться ті, хто є атакуючої, нападаючої стороною. Саме їхні проблеми найчастіше ігноруються в традиційних підходах.

Анкета повинна заповнюватися в двох варіантах. У першому випадку описується, якою повинна бути система з точки зору більшості, а в другому з точки зору примушують. Далі обидва варіанти зводяться в одну таблицю, де кожна клітинка належить до одного питання і містить два варіанти відповіді на нього, а також аналіз поглядів учасників дискусій.

При проведенні дискусій Ульріх рекомендує:

1. брати до уваги точки зору всіх зацікавлених сторін;

2. прагнути лікувати не симптоми соціальних недуг, а їх причини;

3. враховувати наслідки змін та можливі побічні ефекти;

4. позбавляти експертів від зайвого догматизму, цинізму і упередженості.

Для методології Ульріха характерний відмови від статичного аналізу соціальних явищ. Увага розробників концентрується на динаміці процесу зміни стану системи, прогнозуванні можливих наслідків.

Викладені методології "м'яких" систем призначені для аналізу соціуму на мікрорівні. Однак гнучкість пропонованого інструментарію дозволяє використовувати основні ідеї і принципи цього підходу для вирішення прикладних задач на макрорівні. В залежності від специфіки досліджуваного об'єкта можна змінювати число етапів в методології Чекленда. Очевидно, що можна варіювати число запитань в анкеті Ульріха. Легко модифікувати існуючі методології, але це не гарантує досягнення головної мети успішного впровадження результатів системного аналізу.