8.2.Типологія історичного розвитку мистецтва.

Мистецтво, як і кожне соціальне явище, має свою історію, яка започаткована наскальними зображеннями тварин, ритуальними танцями і співами, кам’яними ідолами тощо. Триває і збагачується вона й понині, коли поряд з живописом і музикою, театром і архітектурою існують кіно і телебачення, дизайн і балет на льоду. Як народжувались і змінювались протягом тисячоліть художня творчість і естетична діяльність людини? Чи можна говорити про висхідний характер розвитку мистецтва, чи кожний його історичний етап є самоцінним і самодостатнім? Що мається на увазі, коли йдеться про історичність змін мистецтва? Незаперечним є те, що певні періоди розвитку мистецтва не збігаються із загальним розвитком суспільства, причому це стосується як окремих видів мистецтва так і художнього виробничого процесу в цілому. Найвища складність полягає у тому, що твори мистецтва минулих епох дають нам справжню естетичну насолоду і певною мірою виступають як норма. Розвиток мистецтва полягає саме у безперервному відкритті нових сфер досвіду і нових структур їх художнього опанування. Історична типологія мистецтва використовує цілий ряд понять, за якими стоять особливі принципи поділу історії художнього процесу: художня епоха, художній напрям, художній метод і художній стиль.

Художня епоха - це визначення конкретно-історичного етапу розвитку мистецтва, що збігається з культурно – історичною епохою, в основі якої лежить певний спосіб виробництва, що вказує на цілісність матеріальної і духовної практики.

Художній напрям – це визначення конкретно-історичного етапу розвитку мистецтва, пов’язаного з певним напрямом суспільного духовного руху, основу якого становить певна концепція світу і людини. Це сукупність творів, що стають близькими один до одного за рядом суттєвих ідейно-естетичних ознак, художній метод матеріалізується у художньому напрямові. Він охоплює епохи і системи мистецтва. Напрям поділяється на художні течії і художні школи.

Художня течія – такі художній рух, який утворюється за певних національних та історичних умов і об’єднує гурти художників, що базуються на естетичних принципах одного художнього методу в межах одного виду мистецтва з метою вирішення конкретних завдань (мистецтво передвижників, рух “нової хвилі ” в кінематографі у Франції).

Художні школи – це національні та провінціальні гілки художнього напряму (наприклад, Італійська школа за епохи Ренесансу, Новгородська школа російського середньовіччя).

Художній метод – історично обумовлений спосіб створення художніх творів, побудований на певній системі принципів і прийомів відбору та узагальнення життєвого матеріалу, оцінки його з позицій естетичного ідеалу. Це спосіб пізнання дійсності та її художнє моделювання.

Художній стиль - стійка система художньо-образних засобів і прийомів художньої творчості, характерна для певного історичного періоду.

Основні етапи еволюції мистецтва:

Мистецтво первісної людини, ,Мистецтво стародавнього світу, Античне мистецтво, Мистецтво середньовіч, Мистецтво епохи Відродження, Мистецтво Нового часу

Бароко – художній напрям, який сформувався в Італії у 80 – 90-ті роки XVI ст., а пізніше поширився в інших європейських країнах. Термін бароко у перекладі з португальської мови – перлина неправильної форми. В основі цього художнього напряму лежать контрасти земного та небесного, реального та нереального, дійсного та вигаданого, багатства та злидарства, влади та безвладдя і т. п.

Класицизм - художній напрям, який виник у Франції у XVII ст. Мистецтву класицизму притаманні громадянський пафос, віра у силу розуму, чіткість, якість, велич, певний поетичний стиль мови, віршований розмір. Художній напрям “класицизм” відтворився у художньому стилі “академізм”.

Просвітницький реалізм – Сентименталізм –Романтизм –Критичний реалізм –

Мистецтво XX століття (індустріальної епохи)

Соціалістичний реалізм –Модернізм –Експресіонізм –Абстракціонізм –Сюрреалізм –

Гіперреалізм, мінімальне мистецтво, постмодернізм.