2. Естетика у системі наук.

Проблема місця, ролі і специфіки естетики у структурі міжпредметних зв’язків має давню і складну історію. Роль філософії як науки, що об’єднувала в собі всі сфери людського знання полягає в тому, що основні ідеї естетики, яка теж була включена в предмет філософії, розвивалися в межах загальнофілософського знання.

Взаємозв’язок естетики і філософії полягав у тому, що теоретичні принципи і науковий метод естетики залежать від світоглядних позицій, методології, філософської концепції конкретного філософа або певного філософського напряму. Саме своєрідністю методологічних основ (діалектичний чи метафізичний підхід у пізнанні дійсності) визначається своєрідність естетичних концепцій. Якщо філософія розкриває найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення людини, то естетика вивчає найбільш загальні закони розвитку мистецтва та різноманіття естетичного відношення до світу. Перетворившись у самостійну науку (з другої половини XVIII ст.), естетика продовжує використовувати основні методологічні положення філософії. Вона застосовує весь категоріальний апарат філософії, запозичує такі поняття як буття, свідомість, діяльність, об'єктивне та суб'єктивне, часткове й загальне, зміст, форма, сутність і явище, причина і наслідок; використовує філософські закони та ін. Естетика не перестає черпати нові філософські ідеї, вплива­ючи одночасно на неї радикалізмом своїх теорій, що пробивають собі дорогу в життя крізь несприйняття їх різноманітними соціальними системами.

Естетика тісно поєднується з етикою. Моральний момент входить в саму сутність естетичного ставлення людини до дійсності. Взаємовідносини людей – це основа будь-якого художнього твору (наприклад творчість В. Бикова, Ч. Айтматова, Є. Євтушенка, Е. Рязанова та ін.). Свої моральні правила поведінки, наприклад, у героїв У. Шекспіра, М. Булгакова і А. Камю. Будь-яке суспільне явище, вчинок чи мотив людської діяльності мають одночасно етичне та естетичне ціннісне значення і можуть бути оцінені, з одного боку як прекрасне чи потворне, з іншого боку, як добро чи зло. При цьому віддавна в суспільній чи індивідуальній свідомості моральне і прекрасне мисляться як деяка органічна єдність, що фіксується навіть словесно давньогрецьким поняттям калокагатія, що одночасно означає і “добре” і “прекрасне”, тобто це єдність краси і добра, а поняття “прекрасне” в народному епосі і казках використовується для позначення фізичної досконалості, душевної сили і моральної чистоти. Таке взаємопроникнення двох відносно самостійних понять відображає важливу ціннісну установку, що була вироблена в ході історичного розвитку суспільної свідомості: з гуманістичної точки зору прекрасним є те, що моральне, що возвеличує і облагороджує людину, а моральне не може бути визнане морально-добрим, якщо воно внутрішньо не пов’язане з прекрасним. Своєрідним аспектом взаємодії естетики і етики є і аналіз структури естетичного почуття, яке формується на органічній єдності так званих зовнішніх і внутрішніх почуттів людини. Формування зовнішніх почуттів – зору, слуху, дотику – це результат тривалої біологічної еволюції світу. Внутрішні почуття – любов, ненависть, дружба, колективізм – це почуття морально – етичні, що є свідченням певного рівня олюдненості і культури.. Естетичне почуття, як складний сплав зовнішніх і внутрішніх, несе в собі морально – етичне навантаження.

Між есте­тикою та психологією складні та багатогранні зв'язки пояснюються тим, що естетичне сприйняття дійсності має чуттєво-емоційний характер, а емоції і почуття вивчає психологія. Свого часу деякі теоретики (приміром, Г. Фехнер) навіть намагалися замінити в естетиці філософ­ський метод на психологічний, це їм так і не вдалося, позаяк природу різноманітних естетичних властивостей і явищ можна з'ясувати лише на основі синтезу тих підходів, які характерні для філософії та психології разом.

Як же і в чому проявляється зв'язок естетики та психо­логії? Приходячи в світ, людина сприймає його як безпо­середньо, так і опосередковано - через набуті знання та влас­ний досвід. Проникнення людини в таємниці життя, природи, суспільства та самої себе приносить людині особливу радість, насолоду. Ця радість, як своєрідне почуття, зумовлена, перед­усім, задоволенням певних потреб.

Відтак, осягнення фізичних, біологічних і соціальних потреб здійснюється завдяки розумовим здібностям людини, де основну роль відіграють її інтелект і воля. Однак у довколишній дійсності, у царині предметів і речей, є такі властивості, зв'язки та процеси, пізнати сутність яких неможливо без переживання тих почуттів, які вони викликають і які належать до естетичної сфери.

Через переживання естетичних почуттів, що задовольняють естетичні потреби людей, здійснюється оцінка явищ і висловлюються судження щодо їх сутності.

Та це не означає, що в згаданому процесі жодної ваги не мають інтелект, воля людини, її знання та погляди, смаки й ідеали. Саме вони і спрацьовують через естетичні почуття у процесі оцінювання й утвердження естетичних цінностей.

Варто нагадати, що, аби усвідомити естетичні почуття, потрібно визначити психологічний аспект почуттів.

Оскільки естетика не може обійтись без з'ясування сутності ціннісного ставлення людини до дійсності, тобто до проблеми визначення цінності предметів, речей, процесів з погляду естетичного ідеалу, інтересів та потреб людини, з огляду на ті почуття, що виникають у неї при взаємодії зі світом речей, вона не може без психології, її понять і законів.

Теоретичні інтереси цих наук є загальними також у тому колі питань, які пов’язані із з’ясуванням специфіки процесу творчості, становлення художньої обдарованості, талановитості, геніальності.

Пізнання прекрасного, трагічного та комічного, психології художньої творчості й співтворчості, природи художнього таланту й естетичного компонента свідомості неможливе без використан­им системи понять психології, зокрема: "відчуття", "сприйняття","пам'ять", "уявлення", "мислення", "увага", "потреби", "інтереси", "емоції", "здібності", "темперамент", "характер" тощо.

Естетика органічно пов'язана з мистецтвом, а саме: з теоріями певних видів мистецтв (літератури, кіно, живопису, музики, театру та ін.), історією їхнього розвитку та художньою критикою. Естетика виступає методологією для мистецтвознавчих (літературознавство, театрознавство, кінознавство тощо) наук, історії мистецтва, теорії мистецтва, художньої критики, так як на відміну від інших створюваних людиною предметів, в яких краса може бути бажаною, але не обов’язковою, твори мистецтва неодмінно мають мати художню цінність. Адже якщо фільм, чи книга не приносять нам естетичної насолоди, ми взагалі не визнаємо їх художніми творіннями. Якщо коротко, то мистецтвознавство є сукупністю трьох частин – історії мистецтва, теорії мистецтва і художньої критики. Естетика ж виступає як загальна теорія мистецтва.

Крім того, естетика взаємодіє з педагогікою, соціологією, історією, логікою кібернетикою, соціологією, фізіологією та іншими науками.

Оскільки естетичні якості властиві самій дійсності і вони знаходять своє відображення у різноманітних формах пізнання, естетика виступає теорією та методологією для природознавчих та технічних наук, зокрема таких як технічна естетика, естетика побуту, естетика поведінки.