46. Джерела фінансування інноваційної діяльності

1) самофінансування (включає накопичений прибуток, накопичений амортизаційний фонд і поточні амортизаційні відрахування, резервний фонд, власний капітал у вигляді статутного фонду);

2) позикові кошти (банківські кредити, комерційні кредити, лізинг, кошти, що отримуються під-вом від розміщення на фондових ринках облігацій під-ва);

3) залучені кошти (кошти отримані від реалізації акцій серед акціонерів, кошти від додаткового другого випуску акцій);

4) кошти урядових регіональних фондів і програм (кошти державного Інн.ного фонду, кошти, що виділяються на державні та галузеві науково-технічні програми, кошти фонду фундаментальних досліджень та науково-технічних програм, кошти міжнародних фондів).

5) кошти що перебувають у централізованому володінні об’єднань підприємств.

6) кошти іноземних інвесторів

Інвестиції для фінансування інноваційних програм по­діляють на три групи: прямі, супутні, фінансування нау­ково-дослідних робіт.

Прямі інвестиції. Використовуються безпосередньо для реалізації інноваційного проекту- основні засоби (матеріальні та нематеріальні ак­тиви) і в оборотні кошти.

Супутні інвестиції. вкладення в об'єкти, які пов'язані територіально і функціонально з інноваційним об'єктом і які необхідні для його нормальної експлуатації (під'їзні колії, лінії електропередач, каналізація тощо), а також вкладення невиробничого характеру (охорона нав­колишнього середовища, соціальна інфраструктура).

Інвестиції в НДР. Вони забезпечують і супроводжу­ють проект. Це насамперед матеріальні засоби (устатку­вання, стенди, комп'ютери і різноманітні прилади), необ­хідні для проведення передпроектних досліджень, а також оборотні кошти, наприклад, для забезпечення поточної ді­яльності НДІ чи вищого навчального закладу на замовлен­ня підприємства.

47. Механізм венчурного фінансування інноваційної діяльності Венчурне фінансування здійснюється в двох основних формах – шляхом придбання акцій нових фірм або за допомогою надання кредиту різного виду, звичайно з правом конверсії в акції. Венчурний капітал – являє собою джерело довгострокових інвестицій у сфери з підвищеним ступенем ризику, у новий що розширюється чи перетерплює різкі зміни бізнес. Він надається на декілька (3,5,7 років) без гарантії або забезпечення. Венчурному капіталу притаманні такі риси: 1. Пайова участь інвестора в капіталі компанії в прямій чи опосередкованій формі. 2. Надання засобів на тривалий термін. 3. Активна роль інвестора в керуванні фінансованою фірмою. Специфіка ризикового підприємництва полягає насамперед у тому, що засоби надаються на безповоротній, безпроцентній основі. Передані в розпорядження венчурній фірмі ресурси не підлягають вилученню протягом усього терміну дії договору. Повернення вкладених коштів і реалізація прибутку відбувається в момент виходу цінних паперів фірми на відкритий ринок. Величина прибутку визначається різницею між курсовою вартістю приналежною ризиковому інвестору частки акцій фірми-новатора і сумою вкладених їм у проект засобів. Ця частка обмовляється в укладеному контракті і може доходити до 80%. Власне кажучи, фінансова установа стає співвласником фірми-новатора, а надані засоби - внеском у статутний фонд під-ва , частиною власних засобів останнього. Головним стимулом для венчурних вкладень є їхня висока прибутковість у випадку удачі.