9. Сутність (особливість) державної інноваційної політики.

Державна інноваційна політика – сукупінсть науково-технічних, виробничих, управлінських, фінансово-збутових та ін заходів, пов’язаних з просуванням нової чи поліпгеної продукції на ринок. Пов’язана з вибором пріоритетів у науці та техніці. Поєднує науку, техніку, п-во, економіку та управління, охпоплює виробницво, банки, науково-технічні кадри.

4 типи інноваційної політики:

1. Інноваційна політиика „технологічного поштовху” Визначення державою пріоритетних напрямків розвитку науки та техніки

2. Інноваційна політика ринкової орієнтації. Використання ринкового мехінаізму розподілення ресурсів і вибору напрямків розвитку науки та техніки. При цій політиці обмежена роль держави в стимулюванні інноваційної діяльності.

3. Політика соц орієнтації – соціальне регулювання наслідків НТП, а процес прийняття рішень базується на соціально-політичних рішенням. Ця політика ніколи не користувалась самостійно, але окремі її елементи відображені в розвитку різних країн.

4. Інноваційна політика, яка націлена на зміни економічної структури господарського механізму. Вплив передової технології на вирішення соціально-економічних проблем, на зміни галузевої структури, на рівень життя.

Механізм створення Інн. політики передбачає 3 складових :

1 система державної підтримки фундаментальних та пошукових досліджень;

2 різноманітні форми та джерела фін-ня і непрямого фін-ня досліджень;

3 максимальне фін-ня Інн-го підприємництва та його підтримка.

Методи та засоби державної Інн. політики включають такі заходи :

1. Вплив держави має бути спрямований на макс. підтримку власного Інн-го потенціалу провідних наукових і конструкторських центрів;

2. Забезпечення незалежності країни від монополій виробників -імпортерів;

3. Стимулювати розвиток тех-х наукових та проектно-технологічних організацій, діяльність яких спрямована на перехід від традиційних до принципово нових технологічних процесів;

4.Підтримувати удосконалення інфраструктури наук-тех-го потенціалу, в тому числі у міжгалузевому і міжрегіональному аспектах створення відповідних Інн-х структур;

5.Може впливати на розвиток як держ. так і приватного сектору Інн. діяльності;

6.Регулювання фін. і законодавчих стимулів для підтримки Інн. підприємництва.

10. Інструменти державної підтримки інноваційної діяльності Інструменти ДІП – акти нормативно-правового або директивного характеру, які регулюють окремі аспекти іннов. діял.

• національні науково-технічні програми (є одним із методів планування науково-технічного розвитку. Вони мають індикативний характер, включають планові завдання державним установам, замовлення приватним науково-дослідним і проектним організаціям, а також прогнози розвитку наукових досліджень і проектних робіт у приватному секторі економіки);

• державне замовлення в науково-технічній сфері (забезпечує економічно вигідні умови для участі наукових, дослідних і проектних організацій у розвитку фундаментальних досліджень, розробленні та освоєнні принципово нових технологій і видів продукції)

• державна науково-технічна експертиза (проводиться з метою забезпечення наукової обґрунтованості структури та змісту пріоритетних напрямів і програм розвитку науки і техніки, визначення соціально-економічних та екологічних наслідків науково-технічної діяльності, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу, визначення якісного рівня досліджень та їх результатів. Висновки державної експертизи також використовуються для обґрунтування доцільності надання податкових і кредитних пільг)

• бюджетне фінансування інноваційних процесів (як правило, фундаментальних досліджень і розробок, пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, прикладних науково-технічних розробок, результати яких мають загальнодержавне значення; науково-технічних досліджень і робіт, пов'язаних із науково-технічним співробітництвом за міжнародними угодами)

• патентно-ліцензійна діяльність (Державна політика у сфері патентів і ліцензій спрямована на регулювання відносин, пов'язаних з набуттям і використанням прав на об'єкти інтелектуальної власності. Автори інтелектуальної власності отримують частину доходів від використання їхнього продукту у бізнесі. Необхідною умовою практичного використання науково-технічних досягнень є державний захист права інтелектуальної власності на науково-технічну продукцію. Результати науково-технічної діяльності є об'єктом власності створювачів (розробників) науково-технічної продукції, якщо інше не передбачено законом або договором)

• стандартизація та сертифікація продукції (Сучасні умови господарювання змушують кожне підприємство запровадити дійовий комплексний механізм управління якістю продукції та суворо дотримуватись його вимог. Визначальними елементами цього специфічного менеджменту, що справляють найбільш істотний вплив на процес постійного забезпечення виробництва й постачання на ринок конкурентоспроможної продукції є стандартизація та сертифікація виробів.)

• формування кадрів (Держава забезпечує підготовку та перепідготовку науково-технічних кадрів у державних наукових установах і навчальних закладах, виділяє необхідні для цього бюджетні асигнування та матеріальні ресурси, законодавче надає рівні правові умови для функціонування організаційних структур різних форм власності, які здійснюють навчання і підвищення кваліфікації кадрів. Держава встановлює нормативний мінімум науково-технічних знань для кожного рівня освіти.)

• створення системи науково-технічної інформації (це організаційно-правова структура, за допомогою якої формується державна інформаційна політика, а також здійснюється координація робіт по створенню, користуванню, зберіганню та поширенню національних ресурсів науково-технічної інформації з урахуванням інтересів національної безпеки).