Форми професійного навчання персоналу організації
Навчання безпосередньо на робочому місці | Навчання поза робочим місцем |
Інструктаж | Лекція |
Учнівство (копіювання) | Розгляд практичних ситуацій (кейсів) |
Ротація | Ділові ігри |
Наставництво | Моделювання |
Метод ускладнених завдань | Тренінг сензитивності |
| Рольові ігри |
| Самостійне навчання |
| Відкрите навчання та ін. |
Навчання на робочому місці характеризується безпосередньою взаємодією учня або слухача з роботою у звичайній виробничій ситуації. Характерною ознакою такої підготовки є те, що вона організовується спеціально для даної організації та лише для її персоналу. Навчання у межах організації може здійснюватися викладачами навчальних закладів.
Інструктаж — це роз’яснення і демонстрування прийомів роботи безпосередньо на робочому місці. Він може проводитися як працівником, котрий кваліфіковано виконує дані функції, так і інструктором виробничого навчання. Для інструктажу характерний нетривалий термін навчання, він спрямований на оволодіння конкретних операцій чи прийомів, що входять до професійних обов’язків учня або слухача.
Учнівство (копіювання) — це традиційна форма професійного навчання працівників, які, працюючи поряд з майстром, кваліфікованим фахівцем, опановують професію за допомогою копіювання дій. Ця форма застосовується і нині, причому не тільки для підготовки робітників, а й фахівців (лікарів, управлінців тощо).
Ротація — це форма самостійного навчання, за якого працівник тимчасово переводиться на нову роботу або посаду з метою оволодіння новими знаннями, уміннями та навичками, розширення кругозору. Для ротації характерний нетривалий термін навчання, вона використовується для підготовки працівників широкого профілю, які володіють кількома професіями.
Наставництво — це заняття досвідченого працівника з молодим робітником або фахівцем у процесі щоденної роботи. Наставник допомагає своїм вихованцям оволодівати секретами професійної майстерності, передовими методами праці, залучає молодь до технічної творчості. На Україні традиції наставництва невиправдано забуті за період економічної кризи 1990—1999 рр. Водночас, наприклад, американські багатонаціональні компанії назначають наставників випускникам бізнес-шкіл з числа вищих керівників. Це сприяє підготовці висококваліфікованих кадрів.
Ускладнені завдання — це спеціальна програма робочих дій, що побудована за ступенем їх важливості, розширення обсягів завдань і підвищення їх складності. На завершальній стадії навчання учень чи слухач здатні вже самостійно виконувати виробниче завдання.
Професійне навчання на виробництві більш ефективне для формування знань, умінь і навичок, необхідних для виконання поточних виробничих завдань, коли зміст навчання може бути пристосований до потреб підприємства. Економічно виправданим навчання на виробництві є й тоді, коли організація має достатню кількість працівників з однаковими потребами у підготовці, кваліфікованих викладачів, майстрів чи інструкторів виробничого навчання.
Однак навчання безпосередньо на робочому місці в багатьох випадках неефективне для розвитку принципово нових знань, оскільки воно не дає можливості працівникові абстрагуватися від поточної ситуації на робочому місці та вийти за межі сталої трудової поведінки. Крім того, навчання поза робочим місцем може здійснюватися на навчальному методичному забезпеченні, котрого немає на підприємстві, висококваліфікованими викладачами, які є лише у навчальному закладі. За таких умов більш придатні форми навчання поза робочим місцем.
Лекція — це традиційна форма навчання, в процесі якої відбувається монолог між викладачем і аудиторією, що сприймає навчальний матеріал на слух. У сучасних умовах лекція може бути записана на відео та показана багатьом групам слухачів. Це дає змогу зменшити витрати і підвищити ефективність навчального процесу. Лекція є ефективним засобом викладання великого обсягу теоретичного навчального матеріалу за відносно короткий термін навчання. Вона дає можливість сформулювати і запропонувати протягом одного заняття декілька нових ідей, зробити акценти на актуальних проблемах.
Разом з тим лекції мають обмежені можливості внаслідок того, що слухачі на ній є пасивними учасниками навчального процесу. Лекція не передбачає активних дій з боку слухачів, їх роль обмежується головним чином сприйняттям і самостійним оволодінням навчального матеріалу. Тому лекції притаманна відсутність ефективного зворотного зв’язку між викладачем та аудиторією. Це знижує рівень засвоєності навчального матеріалу, не дає можливості лектору своєчасно вносити корективи у навчальний процес. Проведення проблемних лекцій і розгляд практичних ситуацій певною мірою дають змогу подолати слабкі сторони лекційного викладання навчального матеріалу.
Розгляд практичних ситуацій — це форма навчання, у процесі якої відбувається аналіз та групове обговорення конкретних виробничих ситуацій, що можуть бути виражені у вигляді опису, відеофільму тощо. Під час розгляду практичних ситуацій відбувається дискусія чи групове обговорення виробничої проблеми, в якій слухачі відіграють активну роль, а викладач регулює і контролює навчальний процес. Розгляд практичних ситуацій дає можливість слухачам ознайомитися з досвідом роботи інших організацій (зміст конкретної ситуації), а також сформувати уміння та практичні навички прийняття управлінських рішень, розроблення стратегії управління тощо.
Ефективне використання методу розгляду практичних ситуацій вимагає у слухачів певного рівня професіоналізму і теоретичних знань. Вони мають бути розвинуті на робочому місці або за допомогою інших методів навчання [13].
Ділові ігри — це колективна гра з використанням комп’ютерів, що передбачає розбір навчального матеріалу. У процесі навчання учасники гри одержують ролі у діловій ситуації та розглядають наслідки прийнятих управлінських рішень. Зазначений метод навчання найбільш наближений до реальної виробничої діяльності слухачів.
Перевага ділових ігор полягає в тому, що вони є моделлю реальної організації, дають змогу значно скоротити операційний цикл і тим самим продемонструвати слухачам, які кінцеві результати можуть мати їхні рішення та дії. Серед ділових ігор виділяють як глобальні (управління організацією), так і локальні (проведення ділових переговорів, підготовка бізнес-плану). Вони ефективні з погляду формування умінь та практичних навичок (розроблення планів, організація нарад, переговорів тощо), а також при закріпленні таких поведінкових навичок, як задоволення потреб клієнтів, орієнтація на співробітництво [13].
Разом з тим ділові ігри менш ефективні у тих випадках, коли слухачам необхідно опановувати теоретичні знання або оволодівати новими спеціальностями. Ділові ігри вимагають витрат великих коштів на розроблення, значного обсягу навчального часу для проведення самої гри. Результативне здійснення ділової гри вимагає й наявності спеціально підготовлених для цих цілей викладачів.
Моделювання — це форма навчання, що передбачає відтворення реальних умов на робочому місці з допомогою тренажерів, макетів і т. п.
Тренінг сензитивності — це форма навчання, що обумовлює участь слухача у групі з метою підвищення людської сприйнятливості та вдосконалення умінь взаємодії з іншими людьми. Заняття за вказаною формою навчання проводиться за участі практичного психолога, профконсультанта.
Рольові ігри (моделювання рольової поведінки) передбачають, що слухач ставить себе на чиє-небудь місце з метою одержання практичного досвіду роботи (здебільшого у міжособистісному спілкуванні) й одержує підтвердження щодо правильності своєї поведінки (як правило, через фільми) [10].
Самостійне навчання є найбільш доступним методом навчання для персоналу організації. Для його здійснення не потрібні ні викладачі, ні навчальні приміщення, ні визначений час навчання, оскільки слухач вчиться там і тоді, коли йому зручно. Між тим підприємства можуть одержати суттєву користь від самостійного навчання персоналу за умови розроблення та надання слухачам сучасних навчальних засобів: аудіо- і відеокасет, підручників, навчальних посібників тощо.
Перспективними формами навчання персоналу організації є підготовка за модульною системою та відкрите навчання.
Упровадження модульної системи навчання передбачає таку форму підготовки, яка не має чіткої регламентації щодо тривалості навчання і може розглядатися як заняття-блок. Це заняття містить такі етапи: самостійне вивчення слухачем навчального матеріалу відповідно до його індивідуального плану; самостійне відпрацювання професійних умінь та навичок відповідно до письмового інструктивного матеріалу; тестування, що забезпечує перевірку рівня засвоєних теоретичних знань, умінь і оволодіння практичними навичками.
Відкрите навчання — це форма навчання, за якого слухач і викладач-консультант (тьютор) розділені у часі та просторі, двосторонні навчальні контакти здійснюються з переважним використанням інформаційно-комунікативних систем. Вони надають можливість слухачеві оволодіти навчальною програмою в результаті самоосвіти, незалежно від віку, місця проживання, термінів та періоду навчання. Головними компонентами пізнавальної діяльності слухачів є їх самостійність у визначенні змісту, форм, методів і режиму занять. Перспективним видом відкритого навчання для персоналу організацій є дистанційне навчання.
Дистанційне навчання — найбільш динамічно розвинутий вид професійного навчання. Це навчання на відстані з використанням ефективних інформаційно-комунікативних засобів доставки до слухачів навчального матеріалу. Воно вирізняється характером пізнавальної діяльності слухачів, здійснюється на основі самонавчання. Дистанційне навчання зорієнтоване на забезпечення максимальної доступності і зручності, проводиться з урахуванням інтересів слухачів. Його розвиток дає змогу слухачам мати доступ до міжнародних професійних та кваліфікаційних стандартів.
Основними методами теоретичного навчання персоналу на виробництві є:
-
словесні методи (усне викладання, розповідь-пояснення, бесіда), робота учнів та слухачів з книгою тощо;
-
практичні методи (вправи, пошукова діяльність, лабораторні і практичні роботи);
-
наочні методи (використання натуральних засобів наочності, використання образних засобів наочності).
Найбільш поширеними методами виробничого навчання на підприємстві є: показ прийомів трудових дій, самостійне спостереження учнів та слухачів, вправи, письмовий інструктаж, методи навчання високопродуктивним прийомам і способам роботи та ін.
- Передмова
- Розділ 1 конкурентоспроможність персоналу як об’єкт стратегічного управління організації
- 1.1. Предмет і мета навчальної дисципліни управління розвитком персоналу
- 1.2. Сутність розвитку персоналу та його роль у забезпеченні конкурентоспроможності працівників і організації
- 1.3. Взаємозв’язок стратегії розвитку персоналу та стратегії управління організації
- 1.4. Складові конкурентоспроможності персоналу організації
- 1.5. Управління конкурентоспроможністю персоналу
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 2 управління проектом розвитку персоналу в організації
- 2.1. Сутність та складові проекту розвитку персоналу організації
- 2.2. Управління проектом розвитку персоналу в організації, прогнозування його результатів і потенційної ефективності
- Характеристики адаптації системи розвитку персоналу
- Види проектів розвитку персоналу організації
- 2.3. Організація системи розвитку персоналу, особливості професійного навчання на великих, середніх та малих підприємствах
- 2.4. Визначення потреби у підготовці персоналу, цілей навчання, розроблення навчальних планів і програм
- 2.5. Форми професійного навчання персоналу та обґрунтування їх вибору в організації
- Форми професійного навчання персоналу організації
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 3 маркетинг персоналу. Джерела інформації та нормативно-правові акти з розвитку персоналу
- 3.1. Маркетинг персоналу в умовах ринкової економіки
- 3.2. Зовнішні і внутрішні фактори, що визначають напрями маркетингу персоналу
- Зовнішні фактори, що визначають напрями маркетингу персоналу організації
- Внутрішні фактори, що визначають напрями маркетингу персоналу організації
- 3.3. Джерела інформації з розвитку персоналу
- 3.4. Законодавчі та нормативні акти з розвитку персоналу
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 4 економічні аспекти розвитку персоналу
- 4.1. Інвестиції в персонал як основа розроблення виробничих і соціальних показників розвитку організації
- 4.2. Класифікація витрат на розвиток персоналу
- 4.3. Аналіз та планування витрат організації на професійне навчання персоналу
- Приклад розрахунку контингенту учнів [5]
- 4.4. Методологічні підходи до визначення ефективності професійного навчання персоналу
- 4.5. Система показників і оцінка економічної ефективності професійного навчання персоналу
- Приклад розрахунку
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 5 прогнозування і планування розвитку персоналу
- 5.1. Визначення потреби організації у персоналі як основа для прогнозування і планування його розвитку
- 5.2. Методи визначення професійного та кваліфікаційного складу робітників в організації
- 5.3. Розрахунок структури фахівців у розрізах спеціальностей і рівнів кваліфікації
- 5.4. Балансові розрахунки додаткової потреби у робітниках і фахівцях та джерел її забезпечення
- 5.5. Визначення обсягів професійного навчання у професійно-технічних і вищих навчальних закладах
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 6 системи освіти та професійної підготовки персоналу
- 6.1. Система багаторівневої освіти
- 6.2. Управління системою загальної середньої освіти
- 6.3. Організація професійно-технічної освіти, участь підприємств у здійсненні цієї освіти
- 6.4. Управління вищою освітою, підготовка фахівців з вищою освітою
- 6.5. Ступеневість професійно-технічної та вищої освіти, освітньо-професійна післядипломна підготовка
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 7 маркетинг освітніх послуг. Підготовка та працевлаштування випускників навчальних закладів
- 7.1. Сутність та складові маркетингу освітніх послуг
- 7.2. Кадрові агентства при навчальних закладах
- 7.3. Механізм формування державного замовлення на підготовку фахівців і робітників
- 7.4. Податкова, кредитна та фінансова політика щодо надання освітніх послуг
- 7.5. Державні гарантії надання молоді першого робочого місця
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 8 регламентація посадових обов’язків і визначення вимог до персоналу, його виробнича адаптація
- 8.1. Посадові інструкції, кваліфікаційні карти, карти компетенції, професіограми працівників
- 8.2. Поняття та завдання ділової оцінки персоналу
- 8.3. Використання результатів ділової оцінки персоналу у плануванні та організації його розвитку
- Показники оціНювання результатів виРоБничої адаптації молодих робітників на підприємстві
- 8.4. Форми та види адаптації працівників організації до умов середовища
- 8.5. Управління виробничою адаптацією молодих робітників і фахівців
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 9 атестація персоналу як метод його оціНювання та розвитку
- 9.1. Атестація як особливий метод оцінювання персоналу
- 9.2. Сучасні форми атестації персоналу організації
- Індивідуальний план розвитку
- 9.3. Процедура проведення атестації персоналу
- 9.4. Використання результатів атестації в управлінні розвитком персоналу організації
- Шкала зміни оплати праці працівника з урахуванням результатів атестації
- 9.5. Зарубіжний досвід проведення атестації, нетрадиційні підходи в атестації персоналу організації
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 10 планування й організація професійного навчання робітників організації
- 10.1. Типи, види, форми та мета професійного навчання робітників
- 10.2. Роль держави й організацій у підготовці кадрів на виробництві
- 10.3. Організація підготовки робітників на виробництві
- 10.4. Специфіка професійної перепідготовки робітників в організації
- 10.5. Планування підвищення рівня кваліфікації робітників в організації
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 11 планування й організація підвищення кваліфікації та перепідготовки керівників і фахівців
- 11.1. Організація системи підвищення кваліфікації і перепідготовки керівників та фахівців
- 11.2. Самостійне навчання керівників і фахівців в організації
- 11.3. Короткострокове підвищення кваліфікації керівників та фахівців. Університети організацій
- 11.4. Спеціалізація, довгострокове підвищення кваліфікації та перепідготовка керівників і фахівців
- 11.5. Планування підвищення кваліфікації та перепідготовки керівників і фахівців в організації
- П’ятирічний план довгострокового підвищення кваліфікації керівників і фахівців організації
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 12 планування трудової кар’єри і робота з кадровим резервом
- 12.1. Трудова кар’єра та її планування в організації
- Етапи кар’єри і пріоритетні потреби працівника
- 12.2. Організація професійно-кваліфікаційного просування робітників і планування їхньої трудової кар’єри
- 12.3. Планування та розвиток кар’єри фахівців і керівників організації
- 12.4. Формування резерву керівників
- 12.5. Підготовка резерву керівників та оцінювання її ефективності
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 13 планування та організація соціального розвитку персоналу
- 13.1. Роль і місце соціального управління в плануванні та організації розвитку персоналу
- 13.2. Прогнозування і планування соціального розвитку персоналу в організації та поза виробництвом
- 13.3. Удосконалення соціальної структури і професійно-кваліфікаційного складу працівників
- 13.4. Задоволення потреби менш соціально захищених груп персоналу організації в їх професійному розвитку
- 13.5. Соціальне проектування персоналу нового та реконструйованого підприємства
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 14 стимулювання розвитку персоналу
- 14.1. Матеріальне стимулювання розвитку персоналу
- Розміри надбавок робітникам за професійну майстерність залежно від кваліфікації та освоєння суміжних професій або операцій, % до тарифної ставки
- 14.2. Методи нематеріального стимулювання розвитку персоналу в умовах ринкової економіки
- 14.3. Стимулювання роботодавців щодо розвитку персоналу організацій
- 14.4. Зарубіжний досвід стимулювання розвитку персоналу
- Основні типи угод між урядами країн світу і роботодавцями щодо фінансування професійного навчання персоналу
- Питання для самоконтролю
- Література
- Додатки