11.3. Короткострокове підвищення кваліфікації керівників та фахівців. Університети організацій
Короткострокове підвищення кваліфікації керівних працівників і фахівців здійснюється з метою поглибленого ви- вчення ними певного напряму виробничої діяльності, зокрема в разі модернізації, перепрофілювання чи структурної перебудови підприємства, значних змін у нормативно-правовій базі, що регулює його діяльність, з питань економіки, ділового мовлення тощо [8].
Тривалість короткострокового підвищення кваліфікації керівників і фахівців установлюється організацією залежно від мети і змісту навчальної програми, але не більше 72 год. Навчально-програмна документація для короткотермінового підвищення кваліфікації розробляється та затверджується підприємством. У разі організації навчання керівників і фахівців на договірних умовах програма затверджується організацією (закладом післядипломної освіти), що здійснюватиме навчальний процес з підвищення кваліфікації, та погоджується із замовником.
Періодичність короткострокового підвищення кваліфікації керівників і фахівців установлюється організацією залежно від виробничої потреби. Але бажано, щоб ця періодичність була не рідше одного разу на рік.
Режим, форми та методи навчання керівників і фахівців визначаються організацією (навчальним закладом), яка здійснює навчальний процес з підвищення кваліфікації, відповідно до вимог нормативно-правових актів з питань освіти. Навчання проводиться, як правило, з відривом від роботи, чисельність групи рекомендується встановлювати від 10 до 30 осіб (у закладах післядипломної освіти — 25—30 осіб). Навчальні групи комплектуються з працівників однакових спеціальностей чи посадових категорій залежно від цілей підвищення кваліфікації.
Форми підсумкового контролю за короткострокового підвищення кваліфікації керівників і фахівців визначаються навчальними планами та програмами. Це може бути складання заліку, іспит, підготовка та захист реферату. Складання іспиту може передбачатися, зокрема, у разі освоєння нової складної техніки або технології. За результатами короткострокового підвищення кваліфікації керівникам і фахівцям видається посвідчення або довідка.
Виділяють такі форми короткострокового підвищення кваліфікації керівників і фахівців на виробництві (рис. 11.2).
Рис. 11.2. Форми короткострокового підвищення кваліфікації керівників і фахівців на виробництві
Курсове підвищення кваліфікації керівників і фахівців проводиться в закладах післядипломної освіти, в організаціях як за цільовим професійним спрямуванням, так і за бажанням громадян для задоволення різноманітних потреб особистості. Його тривалість визначається окремими планами.
Виробничі семінари, семінари-практикуми, семінари-наради, круглі столи організовуються для комплексного вивчення питань ринкової економіки, управління трудовими колективами, нової техніки та технології, маркетингу, права, передового досвіду роботи й інших питань, що спрямовані на вирішення певних виробничих та економічних аспектів діяльності організації, удосконалення роботи структурних підрозділів, у яких працюють слухачі.
Для державних службовців тематичні постійно діючі семінари проводяться за програмами та планами, що розробляються на- вчальними закладами і затверджуються органами, на які поширюється чинність Закону України «Про державну службу» [3].
Термін підвищення кваліфікації державних службовців визначається програмою семінару. Тематичні постійно діючі семінари закінчуються складанням заліків або підготовкою та захистом слухачами рефератів. У разі потреби організуються тематичні короткотермінові семінари з вивчення актуальних проблем державного управління, нових актів законодавства, передового вітчизняного і зарубіжного досвіду управлінської діяльності тощо. Термін підвищення кваліфікації державних службовців на тематичних семінарах визначається навчальною програмою, але не повинен перевищувати п’яти днів.
Короткостроковість підвищення кваліфікації керівників і фахівців на виробничих і тематичних семінарах обумовлюють специфічні особливості та вимоги до розроблення навчальних програм. Так, у навчальних програмах, що проводяться в пансіонатах та будинках відпочинку, необхідно приділяти увагу оздоровчим, спортивним і культурно-масовим заходам. Вони можуть тривати до двох годин на день за межами навчального часу.
Це зумовлено такими обставинами. По-перше, значна частина керівників і фахівців систематично не займаються фізкультурою і оздоровчими заходами. Тому підвищення кваліфікації сприятиме не тільки оновленню знань слухачів, а й збереженню їх трудового потенціалу. По-друге, інформаційне та емоційне навантаження в процесі навчання дуже велике, і необхідно дати можливість для їх зняття через послідовну зміну видів діяльності [6].
Великі компанії, фірми у разі необхідності можуть організовувати підвищення кваліфікації для керівників і фахівців в університетах техніко-економічних знань. Такі університети можуть також створюватися за територіальним чи галузевим принципом асоціаціями роботодавців тощо. Підвищення кваліфікації керівників і фахівців в університетах техніко-економічних знань проводиться за навчальними планами і програмами, що розробляються компанією або за сприяння асоціацій підприємств з професійного навчання кадрів.
Останнім часом, наслідуючи приклад великих американських компаній, кілька найбільш відомих французьких фірм заснували університети організацій. Їх поява зумовлена процесом удосконалення й оновлення форм і методів управління виробництвом. Крім підвищення рівня професійних знань (це завдання здійснюють на фірмах центри підготовки кадрів), університети покликані надати менеджерам і фахівцям способи й можливості інтеграції одержаних знань з новими завданнями та роллю, які вони будуть виконувати під час технічних і технологічних змін [12].
Відмінність університетів від центрів підготовки кадрів організації полягає в тому, що організація їх діяльності відповідає традиціям широкої університетської освіти, яка спрямована насамперед на виховання особистості, а не на навчання вузькій спеціальності. З цього погляду французькі університети організацій схожі з приватними американськими університетами, наприклад з Університетом Дж. Ф. Кеннеді в Сан-Франциско.
Університети організацій мають стратегічну спрямованість, оскільки при їх створенні генеральні дирекції передбачають розроблення планів подальшого розвитку власних компаній. Генеральні директори та їх представники беруть активну участь у підготовці програм університетів, зустрічах зі стажистами і в дискусіях. Директор університету безпосередньо підпорядкований генеральній дирекції чи раді директорів компанії, на відміну від директора центру підготовки кадрів, який підпорядкований керівникові служби управління персоналом.
Програмами навчання керівників і фахівців в університетах організацій передбачається:
-
підготовка персоналу до очікуваних чи здійснюваних змін в організації;
-
навчання керівників для виконання майбутніх функцій управління;
-
розвиток здібностей і потенційних можливостей слухачів.
Навчальні програми передусім призначені для молодих інженерів і керівників, які повинні найближчим часом приступити до виконання нових обов’язків, що вимагають високого рівня компетенції, творчих здібностей, ініціативи.
Перевагами університетів перед центрами підготовки кадрів є:
-
переважання цілей виховання особистості над цілями на- вчання професійним знанням;
-
заохочення вільного мислення керівників і фахівців;
-
вищий рівень підвищення кваліфікації персоналу за рахунок поєднання викладацької та науково-дослідної роботи.
Ефективне функціонування системи підвищення кваліфікації керівників і фахівців передбачає дотримання таких принципів:
-
забезпечення всебічного розвитку слухачів, післядипломний заклад освіти має сприяти розвитку працівника в тих сферах трудової діяльності, де він недостатньо підготовлений, з метою більш повного використання його трудового потенціалу;
-
здійснення інтенсивної підготовки керівників і фахівців на підставі широкого набору навчальних модулів, що дає змогу слухачам засвоїти нові знання протягом відносно короткого терміну, поєднати навчання з активним відпочинком;
-
використання активних методів навчання слухачів, доведення їх питомої ваги залежно від цілей навчальної програми до 50—75 % від загального фонду навчального часу з метою закріплення одержаних нових теоретичних знань, формування практичних навичок;
-
залучення до навчального процесу підвищення кваліфікації керівників і фахівців висококваліфікованих працівників органів виконавчої влади, керівників передових підприємств галузей економіки, провідних учених науково-дослідних інститутів для прискорення реалізації нових наукових, технічних і економічних ідей у практику діяльності організацій, післядипломних закладів освіти;
-
підтримка зворотного зв’язку зі слухачами як у процесі підвищення кваліфікації в навчальному закладі, так і після закінчення навчання з метою наближення змісту навчальних програм до вимог слухачів, удосконалення форм і методів навчання;
-
проведення вхідного і вихідного контролю рівня професійної підготовки керівників і фахівців, оцінювання їх здібностей у закладах післядипломної освіти з подальшим використанням одержаної інформації для удосконалення планування трудової кар’єри персоналу;
-
застосування в процесі навчання індивідуально-групового методу підготовки слухачів з метою раціонального використання потенціалу окремої особистості та групи слухачів, поєднання традиційних і активних форм та методів навчання;
-
упровадження нових педагогічних технологій, сучасних технічних засобів навчання, зокрема персональних комп’ютерів, на- вчального телебачення, кодоскопів, аудіовізуальних технічних засобів, відеокамер і відеомагнітофонів, засобів програмованого навчання для підвищення ефективності навчання слухачів.
- Передмова
- Розділ 1 конкурентоспроможність персоналу як об’єкт стратегічного управління організації
- 1.1. Предмет і мета навчальної дисципліни управління розвитком персоналу
- 1.2. Сутність розвитку персоналу та його роль у забезпеченні конкурентоспроможності працівників і організації
- 1.3. Взаємозв’язок стратегії розвитку персоналу та стратегії управління організації
- 1.4. Складові конкурентоспроможності персоналу організації
- 1.5. Управління конкурентоспроможністю персоналу
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 2 управління проектом розвитку персоналу в організації
- 2.1. Сутність та складові проекту розвитку персоналу організації
- 2.2. Управління проектом розвитку персоналу в організації, прогнозування його результатів і потенційної ефективності
- Характеристики адаптації системи розвитку персоналу
- Види проектів розвитку персоналу організації
- 2.3. Організація системи розвитку персоналу, особливості професійного навчання на великих, середніх та малих підприємствах
- 2.4. Визначення потреби у підготовці персоналу, цілей навчання, розроблення навчальних планів і програм
- 2.5. Форми професійного навчання персоналу та обґрунтування їх вибору в організації
- Форми професійного навчання персоналу організації
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 3 маркетинг персоналу. Джерела інформації та нормативно-правові акти з розвитку персоналу
- 3.1. Маркетинг персоналу в умовах ринкової економіки
- 3.2. Зовнішні і внутрішні фактори, що визначають напрями маркетингу персоналу
- Зовнішні фактори, що визначають напрями маркетингу персоналу організації
- Внутрішні фактори, що визначають напрями маркетингу персоналу організації
- 3.3. Джерела інформації з розвитку персоналу
- 3.4. Законодавчі та нормативні акти з розвитку персоналу
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 4 економічні аспекти розвитку персоналу
- 4.1. Інвестиції в персонал як основа розроблення виробничих і соціальних показників розвитку організації
- 4.2. Класифікація витрат на розвиток персоналу
- 4.3. Аналіз та планування витрат організації на професійне навчання персоналу
- Приклад розрахунку контингенту учнів [5]
- 4.4. Методологічні підходи до визначення ефективності професійного навчання персоналу
- 4.5. Система показників і оцінка економічної ефективності професійного навчання персоналу
- Приклад розрахунку
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 5 прогнозування і планування розвитку персоналу
- 5.1. Визначення потреби організації у персоналі як основа для прогнозування і планування його розвитку
- 5.2. Методи визначення професійного та кваліфікаційного складу робітників в організації
- 5.3. Розрахунок структури фахівців у розрізах спеціальностей і рівнів кваліфікації
- 5.4. Балансові розрахунки додаткової потреби у робітниках і фахівцях та джерел її забезпечення
- 5.5. Визначення обсягів професійного навчання у професійно-технічних і вищих навчальних закладах
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 6 системи освіти та професійної підготовки персоналу
- 6.1. Система багаторівневої освіти
- 6.2. Управління системою загальної середньої освіти
- 6.3. Організація професійно-технічної освіти, участь підприємств у здійсненні цієї освіти
- 6.4. Управління вищою освітою, підготовка фахівців з вищою освітою
- 6.5. Ступеневість професійно-технічної та вищої освіти, освітньо-професійна післядипломна підготовка
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 7 маркетинг освітніх послуг. Підготовка та працевлаштування випускників навчальних закладів
- 7.1. Сутність та складові маркетингу освітніх послуг
- 7.2. Кадрові агентства при навчальних закладах
- 7.3. Механізм формування державного замовлення на підготовку фахівців і робітників
- 7.4. Податкова, кредитна та фінансова політика щодо надання освітніх послуг
- 7.5. Державні гарантії надання молоді першого робочого місця
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 8 регламентація посадових обов’язків і визначення вимог до персоналу, його виробнича адаптація
- 8.1. Посадові інструкції, кваліфікаційні карти, карти компетенції, професіограми працівників
- 8.2. Поняття та завдання ділової оцінки персоналу
- 8.3. Використання результатів ділової оцінки персоналу у плануванні та організації його розвитку
- Показники оціНювання результатів виРоБничої адаптації молодих робітників на підприємстві
- 8.4. Форми та види адаптації працівників організації до умов середовища
- 8.5. Управління виробничою адаптацією молодих робітників і фахівців
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 9 атестація персоналу як метод його оціНювання та розвитку
- 9.1. Атестація як особливий метод оцінювання персоналу
- 9.2. Сучасні форми атестації персоналу організації
- Індивідуальний план розвитку
- 9.3. Процедура проведення атестації персоналу
- 9.4. Використання результатів атестації в управлінні розвитком персоналу організації
- Шкала зміни оплати праці працівника з урахуванням результатів атестації
- 9.5. Зарубіжний досвід проведення атестації, нетрадиційні підходи в атестації персоналу організації
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 10 планування й організація професійного навчання робітників організації
- 10.1. Типи, види, форми та мета професійного навчання робітників
- 10.2. Роль держави й організацій у підготовці кадрів на виробництві
- 10.3. Організація підготовки робітників на виробництві
- 10.4. Специфіка професійної перепідготовки робітників в організації
- 10.5. Планування підвищення рівня кваліфікації робітників в організації
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 11 планування й організація підвищення кваліфікації та перепідготовки керівників і фахівців
- 11.1. Організація системи підвищення кваліфікації і перепідготовки керівників та фахівців
- 11.2. Самостійне навчання керівників і фахівців в організації
- 11.3. Короткострокове підвищення кваліфікації керівників та фахівців. Університети організацій
- 11.4. Спеціалізація, довгострокове підвищення кваліфікації та перепідготовка керівників і фахівців
- 11.5. Планування підвищення кваліфікації та перепідготовки керівників і фахівців в організації
- П’ятирічний план довгострокового підвищення кваліфікації керівників і фахівців організації
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 12 планування трудової кар’єри і робота з кадровим резервом
- 12.1. Трудова кар’єра та її планування в організації
- Етапи кар’єри і пріоритетні потреби працівника
- 12.2. Організація професійно-кваліфікаційного просування робітників і планування їхньої трудової кар’єри
- 12.3. Планування та розвиток кар’єри фахівців і керівників організації
- 12.4. Формування резерву керівників
- 12.5. Підготовка резерву керівників та оцінювання її ефективності
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 13 планування та організація соціального розвитку персоналу
- 13.1. Роль і місце соціального управління в плануванні та організації розвитку персоналу
- 13.2. Прогнозування і планування соціального розвитку персоналу в організації та поза виробництвом
- 13.3. Удосконалення соціальної структури і професійно-кваліфікаційного складу працівників
- 13.4. Задоволення потреби менш соціально захищених груп персоналу організації в їх професійному розвитку
- 13.5. Соціальне проектування персоналу нового та реконструйованого підприємства
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 14 стимулювання розвитку персоналу
- 14.1. Матеріальне стимулювання розвитку персоналу
- Розміри надбавок робітникам за професійну майстерність залежно від кваліфікації та освоєння суміжних професій або операцій, % до тарифної ставки
- 14.2. Методи нематеріального стимулювання розвитку персоналу в умовах ринкової економіки
- 14.3. Стимулювання роботодавців щодо розвитку персоналу організацій
- 14.4. Зарубіжний досвід стимулювання розвитку персоналу
- Основні типи угод між урядами країн світу і роботодавцями щодо фінансування професійного навчання персоналу
- Питання для самоконтролю
- Література
- Додатки