6.5. Ступеневість професійно-технічної та вищої освіти, освітньо-професійна післядипломна підготовка
Відповідно до статті 30 Закону України «Про освіту» підготовка кваліфікованих робітників, а також молодших спеціалістів, бакалаврів, спеціалістів та магістрів здійснюється за освітньо-кваліфікаційними рівнями (ступеневою освітою) згідно з відповідними освітньо-професійними програмами. Підвищення кваліфікації, перепідготовки кваліфікованих робітників і фахівців з вищою освітою проводиться за відповідними освітньо-професійними програмами післядипломної підготовки [7].
Освітньо-професійні програми підготовки кваліфікованих робітників та фахівців з вищою освітою відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів — це державні документи, що визначають зміст і нормативний термін навчання та передбачають відповідні форми контролю та державної атестації.
Освітньо-кваліфікаційні характеристики фахівців з вищою освітою відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів — це державні документи, що визначають цілі освіти у вигляді системи виробничих функцій, типових завдань діяльності та умінь, необхідних для вирішення цих завдань. Зміст навчання — це науково обґрунтований методичний і навчальний матеріал, засвоєння якого забезпечує здобуття освіти і кваліфікації згідно з освітньо-кваліфікаційним рівнем.
Кваліфікований робітник — це освітньо-кваліфікаційний рівень робітника, який на основі повної або базової загальної середньої освіти здобув спеціальні уміння та знання, має відповідний досвід їх застосування для вирішення професійних завдань у певній галузі економіки.
Професійно-технічна освіта має три ступені. Кожний ступінь навчання визначається теоретичною та практичною завершеністю і підтверджується присвоєнням випускникам робітничої кваліфікації згідно з набутими професійними знаннями, уміннями та навичками. Навчальні плани і навчальні програми кожного ступеня професійно-технічної освіти складаються у такий спосіб, щоб випускники першого ступеня мали можливість продовжувати навчання на другому ступені, а випускники другого ступеня — на третьому. Відповідно до ступенів професійно-технічної освіти встановлюється три атестаційні рівні професійно-технічних навчальних закладів [9].
На першому ступені професійно-технічної освіти забезпечується формування відповідного рівня кваліфікації з технологічно нескладних, простих за своїми виробничими діями й операціями професій, що дає змогу робітникові вільно працювати з раніше вивченими предметами, об’єктами, виконувати конкретні дії, виробничі операції та роботи під контролем робітника з більшим досвідом й вищим рівнем кваліфікації.
Навчання здійснюється завдяки прискореному формуванню необхідних умінь і навичок в учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів першого атестаційного рівня та індивідуальному чи груповому навчанню на виробництві, у сфері послуг. Воно не вимагає від учнів, слухачів базової чи повної загальної середньої освіти і здійснюється за навчальними планами та навчальними програмами, що затверджуються відповідним місцевим органом управління професійно-технічною освітою.
Нормативний термін навчання визначається навчальними планами і навчальними програмами, але не повинен перевищувати одного року. Навчання на першому ступені завершується кваліфікаційною атестацією. Особам, які успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії) та видається свідоцтво.
На другому ступені професійно-технічної освіти забезпечується формування відповідного рівня кваліфікації з масових робітничих професій середньої технологічної складності у різних галузях економіки, що дає змогу робітникові виконувати самостійно чи за допомогою технологічних карт, інструкцій, креслень або іншої документації типові дії, виробничі операції, роботи за встановленими нормами часу і забезпечувати необхідну якість. Навчання здійснюється в професійно-технічних навчальних закладах другого атестаційного рівня та вимагає, як правило, від учнів, слухачів базової загальної середньої освіти.
Нормативний термін навчання визначається державними стандартами професійно-технічної освіти, але не повинен перевищувати:
а) для осіб, які мають повну загальну середню освіту, — 1,5 року;
б) для осіб, які мають базову загальну середню освіту і здобувають повну загальну середню освіту, — 4 роки;
в) для осіб, які мають базову загальну середню освіту або, як виняток, не мають її і поки що не здобувають повної загальної освіти, — 2 роки.
Навчання на другому ступені завершується кваліфікаційною атестацією. Особам, які успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії) та видається диплом.
На третьому ступені професійно-технічної освіти забезпечується формування високого рівня кваліфікації з технологічно складних, наукоємних професій і спеціальностей у різних галузях економіки, що дає змогу робітникові чи службовцю на основі отриманих знань та вивчених раніше типових дій самостійно виконувати складні виробничі операції, продуктивні дії, створювати алгоритми діяльності в нетипових ситуаціях. Навчання здійснюється у професійно-технічних навчальних закладах третього атестаційного рівня і вимагає від учнів, слухачів повної загальної середньої освіти.
Нормативний термін навчання визначається державними стандартами професійно-технічної освіти, але не повинен перевищувати два роки. Навчання завершується кваліфікаційною атестацією. Особам, які успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії) та, за умови закінчення відповідного курсу навчання в акредитованому професійно-технічному навчальному закладі, кваліфікація молодшого спеціаліста і видаються дипломи.
Молодший спеціаліст — це освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, передбачених для первинних посад у певному виді економічної діяльності [6].
Освітньо-професійна програма підготовки молодшого спеціаліста забезпечує одночасне здобуття неповної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації молодшого спеціаліста на базі повної загальної середньої освіти або на базі базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобувати повну загальну середню освіту. Зазначена програма складається з навчальних дисциплін фахового спрямування та з різних видів практичної підготовки і може включати окремі дисципліни освітньо-професійної програми підготовки бакалавра.
Освітньо-професійна програма підготовки молодшого спеціаліста реалізується, як правило, вищими навчальними закладами І рівня акредитації. Вищий навчальний заклад більш високого рівня акредитації може здійснювати підготовку молодших спеціалістів, якщо в його складі є вищий навчальний заклад І рівня акредитації або відповідний структурний підрозділ.
Нормативний термін навчання не може перевищувати на базі повної загальної освіти трьох років, а базової загальної середньої освіти — чотирьох років. Для осіб, що мають повну загальну освіту та освітньо-кваліфікаційний рівень кваліфікованого робітника за спорідненою професією, термін навчання зменшується на один рік.
Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття неповної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації молодшого спеціаліста.
Бакалавр — це освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об’єкта праці (діяльності), достатні для виконання обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
Освітньо-професійна програма підготовки бакалавра забезпечує одночасне здобуття базової вищої освіти за напрямом підготовки та кваліфікації бакалавра на базі повної загальної середньої освіти. Ця програма підготовки бакалавра реалізується вищими навчальними закладами ІІ—ІV рівнів акредитації.
Нормативний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати чотирьох років. Нормативний термін навчання осіб, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за відповідною напряму підготовки спеціальністю, зменшується на один-два роки.
Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття базової вищої освіти за відповідним напрямом підготовки та кваліфікації бакалавра. У вищих навчальних закладах ІІ—ІV рівнів акредитації в період навчання за освітньо-професійною програмою підготовки бакалавра у разі припинення подальшого навчання студент може за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста.
Спеціаліст — це освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні вміння та знання, достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, передбачені для первинних посад, у певному виді економічної діяльності.
Освітньо-професійна програма підготовки спеціаліста забезпечує одночасне здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації спеціаліста на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки бакалавра. Ця програма підготовки спеціаліста реалізується вищими навчальними закладами ІІІ і ІV рівнів акредитації. Нормативний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати одного року (для окремих спеціальностей може бути встановлено термін півтора року).
Освітньо-професійна програма підготовки спеціаліста медичного, ветеринарно-медичного, мистецького, а також юридичного спрямування в разі цільової підготовки на замовлення правоохоронних органів може забезпечувати одночасне здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації спеціаліста на базі повної загальної середньої освіти. У цьому разі нормативний термін навчання визначається відповідним міністерством за погодженням з Міністерством освіти і науки України.
Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації спеціаліста.
Магістр — це освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні вміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
Освітньо-професійна програма підготовки магістра забезпечує одночасне здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації магістра на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки бакалавра (нормативний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати одного року, а для окремих спеціальностей може бути встановлено термін півтора року). Здобуття кваліфікації магістра може здійснюватися на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки спеціаліста (нормативний термін навчання визначається індивідуальною програмою з урахуванням академічної різниці між освітньо-професійною програмою спеціаліста та магістра, але не може перевищувати одного року).
Вищий навчальний заклад реалізує освітньо-професійні програми підготовки магістрів за спеціальностями ІV рівня акредитації.
Освітньо-професійна програма підготовки магістра медичного і ветеринарно-медичного спрямування може забезпечувати здобуття кваліфікації магістра на базі освітньо-професійної програми післядипломної підготовки (клінічної ординатури, інтернатури тощо). Освітньо-професійна програма підготовки магістра юридичного спрямування в разі цільової підготовки за замовленням правоохоронних органів може забезпечувати здобуття кваліфікації магістра на базі повної загальної середньої освіти.
Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації магістра.
Освітньо-професійна програма післядипломної підготовки забезпечує післядипломну освіту (підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів, стажування, клінічну ординатуру, інтернатуру тощо) на базі освітньо-професійної програми підготовки кваліфікованого робітника, молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста чи магістра. Зазначена програма післядипломної підготовки розробляється і контролюється професійно-технічними та вищими навчальними закладами відповідного рівня акредитації.
Післядипломна освіта є системою фахового удосконалення громадян, що забезпечує поглиблення, розширення й оновлення професійних знань, умінь та навичок, одержання нової кваліфікації, нової професії й спеціальності на основі здобутого раніше рівня освітньої і професійної підготовки та набутого практичного досвіду роботи.
Метою системи післядипломної освіти є створення умов безперервності, єдності і наступності освіти громадян, здобуття ними вищого рівня кваліфікації чи одержання нової професії або спеціальності в навчальних закладах.
Післядипломна освіта населення спрямована на задоволення потреб та інтересів громадян у постійному підвищенні професійного рівня, запобігає втратам трудового потенціалу суспільства засобами оновлення і корекції професійної підготовленості робітників та фахівців до змінюваних умов духовно-інтелектуального середовища, сфери виробництва і послуг, попиту ринку праці. Вона є одним із засобів соціального захисту населення та забезпечує потреби суспільства і ринкової економіки у висококваліфікованих, конкурентоспроможних робітниках і фахівцях.
- Передмова
- Розділ 1 конкурентоспроможність персоналу як об’єкт стратегічного управління організації
- 1.1. Предмет і мета навчальної дисципліни управління розвитком персоналу
- 1.2. Сутність розвитку персоналу та його роль у забезпеченні конкурентоспроможності працівників і організації
- 1.3. Взаємозв’язок стратегії розвитку персоналу та стратегії управління організації
- 1.4. Складові конкурентоспроможності персоналу організації
- 1.5. Управління конкурентоспроможністю персоналу
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 2 управління проектом розвитку персоналу в організації
- 2.1. Сутність та складові проекту розвитку персоналу організації
- 2.2. Управління проектом розвитку персоналу в організації, прогнозування його результатів і потенційної ефективності
- Характеристики адаптації системи розвитку персоналу
- Види проектів розвитку персоналу організації
- 2.3. Організація системи розвитку персоналу, особливості професійного навчання на великих, середніх та малих підприємствах
- 2.4. Визначення потреби у підготовці персоналу, цілей навчання, розроблення навчальних планів і програм
- 2.5. Форми професійного навчання персоналу та обґрунтування їх вибору в організації
- Форми професійного навчання персоналу організації
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 3 маркетинг персоналу. Джерела інформації та нормативно-правові акти з розвитку персоналу
- 3.1. Маркетинг персоналу в умовах ринкової економіки
- 3.2. Зовнішні і внутрішні фактори, що визначають напрями маркетингу персоналу
- Зовнішні фактори, що визначають напрями маркетингу персоналу організації
- Внутрішні фактори, що визначають напрями маркетингу персоналу організації
- 3.3. Джерела інформації з розвитку персоналу
- 3.4. Законодавчі та нормативні акти з розвитку персоналу
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 4 економічні аспекти розвитку персоналу
- 4.1. Інвестиції в персонал як основа розроблення виробничих і соціальних показників розвитку організації
- 4.2. Класифікація витрат на розвиток персоналу
- 4.3. Аналіз та планування витрат організації на професійне навчання персоналу
- Приклад розрахунку контингенту учнів [5]
- 4.4. Методологічні підходи до визначення ефективності професійного навчання персоналу
- 4.5. Система показників і оцінка економічної ефективності професійного навчання персоналу
- Приклад розрахунку
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 5 прогнозування і планування розвитку персоналу
- 5.1. Визначення потреби організації у персоналі як основа для прогнозування і планування його розвитку
- 5.2. Методи визначення професійного та кваліфікаційного складу робітників в організації
- 5.3. Розрахунок структури фахівців у розрізах спеціальностей і рівнів кваліфікації
- 5.4. Балансові розрахунки додаткової потреби у робітниках і фахівцях та джерел її забезпечення
- 5.5. Визначення обсягів професійного навчання у професійно-технічних і вищих навчальних закладах
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 6 системи освіти та професійної підготовки персоналу
- 6.1. Система багаторівневої освіти
- 6.2. Управління системою загальної середньої освіти
- 6.3. Організація професійно-технічної освіти, участь підприємств у здійсненні цієї освіти
- 6.4. Управління вищою освітою, підготовка фахівців з вищою освітою
- 6.5. Ступеневість професійно-технічної та вищої освіти, освітньо-професійна післядипломна підготовка
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 7 маркетинг освітніх послуг. Підготовка та працевлаштування випускників навчальних закладів
- 7.1. Сутність та складові маркетингу освітніх послуг
- 7.2. Кадрові агентства при навчальних закладах
- 7.3. Механізм формування державного замовлення на підготовку фахівців і робітників
- 7.4. Податкова, кредитна та фінансова політика щодо надання освітніх послуг
- 7.5. Державні гарантії надання молоді першого робочого місця
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 8 регламентація посадових обов’язків і визначення вимог до персоналу, його виробнича адаптація
- 8.1. Посадові інструкції, кваліфікаційні карти, карти компетенції, професіограми працівників
- 8.2. Поняття та завдання ділової оцінки персоналу
- 8.3. Використання результатів ділової оцінки персоналу у плануванні та організації його розвитку
- Показники оціНювання результатів виРоБничої адаптації молодих робітників на підприємстві
- 8.4. Форми та види адаптації працівників організації до умов середовища
- 8.5. Управління виробничою адаптацією молодих робітників і фахівців
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 9 атестація персоналу як метод його оціНювання та розвитку
- 9.1. Атестація як особливий метод оцінювання персоналу
- 9.2. Сучасні форми атестації персоналу організації
- Індивідуальний план розвитку
- 9.3. Процедура проведення атестації персоналу
- 9.4. Використання результатів атестації в управлінні розвитком персоналу організації
- Шкала зміни оплати праці працівника з урахуванням результатів атестації
- 9.5. Зарубіжний досвід проведення атестації, нетрадиційні підходи в атестації персоналу організації
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 10 планування й організація професійного навчання робітників організації
- 10.1. Типи, види, форми та мета професійного навчання робітників
- 10.2. Роль держави й організацій у підготовці кадрів на виробництві
- 10.3. Організація підготовки робітників на виробництві
- 10.4. Специфіка професійної перепідготовки робітників в організації
- 10.5. Планування підвищення рівня кваліфікації робітників в організації
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 11 планування й організація підвищення кваліфікації та перепідготовки керівників і фахівців
- 11.1. Організація системи підвищення кваліфікації і перепідготовки керівників та фахівців
- 11.2. Самостійне навчання керівників і фахівців в організації
- 11.3. Короткострокове підвищення кваліфікації керівників та фахівців. Університети організацій
- 11.4. Спеціалізація, довгострокове підвищення кваліфікації та перепідготовка керівників і фахівців
- 11.5. Планування підвищення кваліфікації та перепідготовки керівників і фахівців в організації
- П’ятирічний план довгострокового підвищення кваліфікації керівників і фахівців організації
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 12 планування трудової кар’єри і робота з кадровим резервом
- 12.1. Трудова кар’єра та її планування в організації
- Етапи кар’єри і пріоритетні потреби працівника
- 12.2. Організація професійно-кваліфікаційного просування робітників і планування їхньої трудової кар’єри
- 12.3. Планування та розвиток кар’єри фахівців і керівників організації
- 12.4. Формування резерву керівників
- 12.5. Підготовка резерву керівників та оцінювання її ефективності
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 13 планування та організація соціального розвитку персоналу
- 13.1. Роль і місце соціального управління в плануванні та організації розвитку персоналу
- 13.2. Прогнозування і планування соціального розвитку персоналу в організації та поза виробництвом
- 13.3. Удосконалення соціальної структури і професійно-кваліфікаційного складу працівників
- 13.4. Задоволення потреби менш соціально захищених груп персоналу організації в їх професійному розвитку
- 13.5. Соціальне проектування персоналу нового та реконструйованого підприємства
- Питання для самоконтролю
- Література
- Розділ 14 стимулювання розвитку персоналу
- 14.1. Матеріальне стимулювання розвитку персоналу
- Розміри надбавок робітникам за професійну майстерність залежно від кваліфікації та освоєння суміжних професій або операцій, % до тарифної ставки
- 14.2. Методи нематеріального стимулювання розвитку персоналу в умовах ринкової економіки
- 14.3. Стимулювання роботодавців щодо розвитку персоналу організацій
- 14.4. Зарубіжний досвід стимулювання розвитку персоналу
- Основні типи угод між урядами країн світу і роботодавцями щодо фінансування професійного навчання персоналу
- Питання для самоконтролю
- Література
- Додатки