Перелік питань із спеціального курсу «Проблеми теорії та практики публічного управління»

1. Формування науки публічного управління.

Формування теорії управління як галузі науки, визначення відправних теоретичних засад його розвитку на сучасному етапі, передбачає вивчення теоретичних підходів, що сформувалися протягом тривалого періоду і знайшли підтвердження в рамках загальносистемних, теоретико-інформаційних, кібернетичних, економічних, правових, соціологічних досліджень.

Для того, щоб дослiдити формування науки управлiння необхiдно розглянути підходи до теорії управління. Видiляють:

1. Школу наукового управлiння (1885-1920) найчастіше пов'язують з роботами Ф. Тейлора, Френка і Лілії Гілбрет і Генрі Гантта. Родоначальником науки управління, можна назвати американського інженера і дослідника Фредеріка У.Тейлора (1856-1915). В опублікованих ним книгах "Керування підприємством"(1903) і "Принципи наукового керування"(1911) знайшли відображення основні теоретичні положення його системи, що одержала назву "тейлоризм". В основі цієї системи лежить положення про те, що управляти можна "науково", спираючись на економічний, технічний і соціальний експеримент, а також на науковий аналіз явищ і фактів управлінського процесу і їхнє узагальнення.

Весь трудовий процес поелементно піддають твердій регламентації і контролю. Працівники власне кажучи є продовженням і придатком машин. Система дозволила підвищити продуктивність праці в кілька разів.

Система наукової організації праці Тейлора була побудована на п'ятьох основних принципах:

1.Науковий добір робітника. Ефективність вимагала підбору до кожного виду роботи відповідного робітника, що мав для цього якісь здібності. Для перевірки здібностей працівників виконувати визначені види діяльності розроблялися різні тести.

2.Наукове вивчення і навчання робітника.

3.Спеціалізація роботи. Виробництво було розділено на складові частини і всі робітники стали фахівцями у своїх видах робіт.

4.Важливість спонукальних мотивів заробітної плати. Робітники одержують оплату за те, що вони зробили і преміюються, якщо вони перевищили встановлену норму.

5.Справедливий розподіл відповідальності між робітниками і керівниками. Найефективніше використання персоналу і ресурсів вимагає дружньої кооперації між працею і керуванням.

2.Класична школа управління Метою прихильників адміністративного підходу було створення універсальних принципів керування. Представники адміністративної школи управлiння – А.Файоль, Л.Урвік, Дж.Муні.

Родоначальником системного управлiння організацією по праву вважається А.Файоль (1841-1925). Він уперше представив у структурованій формі діяльність підприємства. Всі операції, що здійснюються на підприємстві, він звів до шести видів: 1. виробничі (виробництво конкретних видів продукції, робіт і послуг);

2. фінансові (залучення засобів і розпорядження ними);

3. комерційні (купівля, продаж, обмін);

4. страхові (страхування, охорона майна й осіб, гарантування стабільності і росту);

5. облікові (бухгалтерія, калькуляція, облік, статистика);

6. управлінські (вироблення загальної програми підприємства, підбір кадрів, координування зусиль, гармонізація дій).При цьому головна роль приділялася управлінській діяльності.

Він також сформулював свої знамениті і донині актуальні 14 принципiв управлiння: 1. поділ праці, 2. повноваження та вiдповiдалiнiсть,3. дисципліна, 4. Єдиноначальнiсть, 5. підпорядкування дрібних інтересів загальному, 6. Єдність напряму,7. винагорода персоналу, 8. централізація, 9. ієрархія, 10. порядок, 11. справедливість, 12. сталість складу персоналу, 13. ініціатива, 14. корпоративний дух.

Приблизно одночасно з Файолем німецький соціолог Макс Вебер (1864-1920) сформулював свої ідеї про ідеальний управлінський підхід для великих організацій. На його погляд, без розгалудженого бюрократичного апарату велике капіталістичне виробництво взагалі не взмозі правильно функціонувати.

Суть його ідей виражена в сімох основних характеристиках ідеально формалізованої організації:

1.Поділ праці, при якому влада і відповідальність чітко визначені для кожного працівника й узаконені як офіційні обов'язки.

2.Бюрократична система ієрархiчна, тобто кожна вища посадова особа керує нижчими і у свою чергу підлегла більш високопоставленому чиновникові.

3.Усі члени організації підбираються на основі технічної кваліфікації за допомогою формальних іспитів або шляхом навчання.

4.Посадові особи призначаються, а не обираються.

5.Адміністративні посадові особи працюють за фіксовану плату і є “кур’єрними” службовцями.

6.Адміністративні посадові особи не є власниками компанії, де вони служать.

7.Адміністративні чиновники мають право регулювати діяльність своїх підлеглих. Ці правила повинні бути безособовими і застосовуватися в усіх випадках.

Однак бюрократична модель керування несла в собі і досить вагомі вади соціального характеру: вона формувала тенденцію нівелювання людей (приведення до одного рівня). У цих умовах робітникам практично не потрібно займатися розв’язанням постійно виникаючих виробничих, технологічних і інших проблем, нема чого прибігати до будь-якого роду творчих пошуків, оскільки більшість рішень по різних питаннях життя приймаються в управлінському центрі і доводяться до працівників по скалярному ланцюзі розпорядження у формі директив, що підлягають неухильному виконанню. Така модель більш за все підходить до армійських умов.

3.Школа психології і людських відносин Рух за людські відносини зародився у відповідь на нездатність з боку представників наукового керування і школи адміністративного керування цілком усвідомити людський фактор як основний елемент ефективної організації.

Одним з її основоположників був американський соціолог і психолог Елтен Мейо (1880-1949). Він спробував експериментально спростувати тейлорістскую концепцію про домінування матеріальної зацікавленості працівників. Е. Мейо зазначав, що чітко розроблені робітничі операції і гарна зарплата не завжди вели до підвищення продуктивності праці як вважали представники школи наукового керування. В окремих випадках вирішальний вплив на ріст продуктивності праці робітника роблять головним чином психологічні і соціальні фактори. Наприклад, іноді працівники реагували набагато сильніше на тиск з боку колег по групі, чим на бажання керівництва і на матеріальні стимули.

Е.Мейо було підмічено, що погіршення соціального клімату на підприємствах негативно відбивається на економічних показниках їхньої діяльності. Тому, на його думку всі проблеми виробництва повинні розглядатися з позицій людських відносин.

Е. Мейо і його послідовники були переконані, що конфлікт між людиною й організацією можна цілком вирішити, якщо задовольнити соціальні і психологічні потреби, причому підприємці тільки виграють, тому що різко зростає продуктивність праці.

4.Школа науки управління Становлення школи науки управління пов'язано з розвитком математики, статистики, інженерних наук і інших суміжних з ними областей знань. Найбільш відомими представниками цієї школи є Р. Акофф, Л. Берталанфі, С. Бір, А. Гольдбергер.

Ключовою характеристикою школи кількісних методів або науки управління є заміна словесних міркувань і описового аналізу моделями, символами і кількісними значеннями. Найбільший поштовх до застосування кількісних методів у керуванні дав розвиток комп'ютерів. Для школи кількісних методів характерне зосередження основної уваги на ухваленні рішення і плануванні, активне використання математичного моделювання і комп'ютерів. На основі моделей здійснюються рішення таких управлінських проблем як розподіл ресурсів, керування запасами, масове обслуговування, вибір стратегії розвитку і т.д.

У той же час варто відмітити, що вплив школи кількісних методів на практику керування поки є значно меншим, ніж поведінкового підходу. Це пов'язано насамперед з тим, що набагато більше число керівників щодня зіштовхуються з проблемами людських відносин, людської поведінки, ніж із проблемами, що є предметом дослідження операцій.

Сучасний етап розвитку управлінської думки На сучасному етапі розвитку управлінської думки йде пошук більш досконалої моделі управління, спрямованої на пристосування до мінливих умов зовнішнього середовища. Загальна тенденція в розвитку управління така, що автократична й економічна моделі управління, застосовувані в чистому виді, усе частіше дають збої, а то і просто не діють. Ці моделі витісняються більш прогресивними моделями управління, заснованими на людиноцентристській ідеології. Концепцію переходу від твердої моделі до більш ефективної м'якої моделі запропонована У.Оучі й описана в його книзі, що в оригіналі називається "Теорія Z".

Багато керівників уже почали розуміти, що соціальні й економічні процеси далеко не завжди йдуть по лінійному, строго прогнозованому шляху. Також далеко не завжди, особливо на початку процесу, можна зіставити значимість фактора впливу на систему, ступінь його впливу і масштаби можливих наслідків. Тому за останні роки сформувався і розвивається новий напрямок наукового пошуку, що спирається на "теорію хаосу".

По "теорії хаосу", деякі навіть дрібні зміни можуть привести до радикальних змін у стані і призвести до якісної трансформації системи. Завдання керівника полягає в тому, щоб "прораховувати" такі зміни-"збудники" і знаходити прийнятний спосіб направляти розвиток процесу в потрібне русло. Отже, правильно обраний напрямок прогнозування може істотно знизити ризик помилки при ухваленні управлінського рішення.

Прихильники кожної з шкіл управлiння вважали, що їм вда­лося знайти ключ до найефективнішого управління. Од­нак пізніші дослідження та невдалі спроби застосувати теоретичні розробки на практиці показали, що багато відповідей з проблем управління були лише частково правильними в певних ситуаціях. Однак кожна з цих шкіл внесла значний і відчутний внесок у науку управлiння. Отже, можа визачити управлiння ,як керівництво, координування й контроль, які здійснюються над багатьма людьми для досягнення певної мети. Це динамічна дiяльнiсть, яка за допомогою людських і фізичних ресурсів, наявних у системі управління, сприяє досягненню певної поставленої мети.

Ця дiяльнiсть пронизує всі рівні організації, зв'язуючи між собою багато професій та спеціальностей.