14.3. Характеристика теорій лідерства

Важливим у менеджменті є питання про те, які засоби впливу та стилі поведінки показали себе найбільш ефективними та зосередженими на досягненні цілей організації. Світовий досвід виділяє слідуючі теорії лідерства:

1.Підхід з позицій особистих якостей базується на виявленні властивостей та особистісних характеристик “ефективних” керівників. Згідно з так званою теорією великих людей, найкращі керівники мають особисті якості, які є загальними для всіх: чесність, рівень інтелекту, знання, вражаюча зовнішність, ініціативність, дисциплінованість, освіта економічна і соціальна, впевненість в собі, здоровий глузд, мудрість тощо.

Спроби визначити особистий набір рис характеру і розумових здібностей ідеального керівника мали обмежений успіх. Велика кількість досліджень у цьому напрямку дозволила визначити наступне твердження: індивідуальні риси особистості керівника майже не впливають на успіх загальної справи, а отже, вони не повинні ставати критеріями при доборі керівників.

Дійсно, в різних ситуаціях керівники виявляють різні особисті якості. Більше того, людина не стає керівником лише завдяки тому, що володіє деяким набором особистих якостей. Цей висновок вчених - біхевіористів часто наводиться як доказ того, що ефективність керівництва має ситуаційний характер. Тобто, в різних ситуаціях необхідні різні здібності та якості. Причому структура особистих якостей керівника має співвідноситись з особистими якостями і діяльністю його підлеглих.

2. Поведінковий підхід. Згідно з цим підходом увагу слід зосереджувати на фактичній поведінці керівника, що прагне спонукати людей на досягнення цілей організації, а не на особистих його якостях. Проте основний недолік цього підходу полягає в тенденції виходити з припущення, що існує якийсь оптимальний стиль керівництва. Результати досліджень вчених - біхевіористів свідчать, що не існує такого „оптимального” стилю єдиного для будь-яких ситуацій і умов. Стиль лідерства змінюється в залежності від конкретної ситуації. Тому необхідний ситуаційний підхід до керівництва.

3.Ситуаційний підхід. В основі підходу є визначення стилів поведінки і особистих якостей, що найбільше відповідають конкретним ситуаціям. Слід вибирати різні способи керівництва залежно від характеру певної ситуації. Ситуаційні фактори включають: потреби і особисті якості підлеглих, характер завдання, вимоги і вплив середовища, інформацію, яку має керівник, тощо.

Сучасні вчені намагаються визначити, які стилі поведінки і особисті якості більше всього відповідають певним ситуаціям. Результати їх досліджень свідчать, що аналогічно тому, як різні ситуації вимагають різних організаційних структур, так мають визначатись і різні способи керівництва - в залежності від характеру конкретної ситуації. Це означає, що керівник (лідер) повинен вміти вести себе по-різному в різних ситуаціях.