2.2.Розвиток управління до початку XX століття на території Російської імперії

Розвиток менеджменту в Російській імперії йшов зверху до низу, а на заході – знизу до верху.

На кінець XVII століття в Російській імперії з’являються великі промислові підприємства, що змусило царя Петра I проводити реформування структур влади, для управління державою було засновано Сенат. Одним з найважливіших управлінських перетворень Петра було створення регулярної армії з відповідною структурою.

Приклад. Петро I (1672 – 1725) впровадив у Росії нове літочислення, яке стало здійснюватись не від створення світу, а від Різдва Христового. Новий рік став святкуватись 1 січня, як у Європі, замість 1 вересня.

Бажання Петра I ліквідувати економічну відсталість Росії змусило здійснити корінні перетворення в центральному і місцевому управлінні всіх сфер життя.

Основні постулати того часу:

• заставити всіх людей працювати з повною віддачею;

• рішуче боротися з непродуктивними втратами, здійснювати сувору економію у всьому, боротися з розкішшю.

У XVIII столітті з метою вдосконалення управління великими територіями Російської імперії Катерина II поділила державу на 50 губерній на чолі з губернатором. Кожна губернія ділилася на 10 – 15 уїздів.

В 1801 році за царя Олександра I було видано маніфест про створення міністерств, які заміняли діючу до цих пір систему петровських колегій. Для об’єднання діяльності міністерств створювався Комітет міністрів.

За пропозицією М. М. Сперанського державну владу було розділено на: законодавчу – Державна Дума; виконавчу – міністерства, підпорядковані Думі і судову – Сенат.

Законодавчу структуру утворювали думи – волостні, уїздні, губернські і державна. Виконавчою владою є управління місцевих дум, що вибираються місцевими громадами.

Відміна імператором Олександром II кріпосного права в 1861 р. привела до земської, судової і військової реформ. Впровадження земського управління сприяло розвитку органів самоуправління, що було кроком до розвитку соціально-економічного і культурного життя держави. Однак на території Правобережної України земства не впроваджувались.

До заслуг земської системи самоуправління відносяться розвиток системи освіти та охорони здоров’я.

Початок XX століття знаменний як “ера Вітте”, що був міністром шляхів сполучення, міністром фінансів, головою Кабінету міністрів.

Аграрна реформа, автором якої був П. А. Столипін – визначне соціально-економічне перетворення земельних відносин, яке зачепило також Україну на початку XX століття вплинуло на всі сторони соціального, економічного та політичного життя імперії і визначило її поступальний розвиток.

Після революції у 1917 році головним завданням Всеукраїнського центрального Виконавчого Комітету (ВЦВК) в галузі державного управління було планування (план ГОЕЛРО 1920р.), у зв’язку з чим створено державну комісію Держплан.

В. І. Ленін пропонував впроваджувати наукові основи організації і управління виробництвом. Він пропонував організувати в Росії вивчення і викладання системи Тейлора та пристосувати її до нових умов – державної власності.