Економічний зміст і призначення облікової політики

Розвиток ринкових відносин в Україні, наявність суб’єктів господарювання різних форм власності та розширення міжнародних економічних зв’язків сприяли впровадженню в облікову практику облікової політики, яку підприємство, установа чи організація визначає самостійно.

Раціональність ведення обліку в бюджетній установі залежить від рівня його організації. У свій час французький вчений Є. П. Леоте щодо організації обліку писав: «Колесо економіки рухається не тільки за допомогою праці і капіталу, а й завдяки «обліковому порядку».

Розробка ідеї облікової політики на підприємстві виникла в США. Для забезпечення можливості прогнозування в практиці бухгалтерського обліку, Конгрес США в 1934 р. доручив Комісії з цінних паперів і фондових бірж розробити положення про облікову політику для фірм, що котирують свої цінні папери.

Введення в те­орію і практику категорії «облікова політика» означає визнання ролі бухгалтера та облікових методів у формуванні прибутку підприємст­ва, показує відносність облікових даних, суттєво змінює статус бухгалтера і його роль в управлінській ієрархії.

За радянських часів умовним прототипом зазначених дій було вироблення плану організації бухгалтерського обліку бюджетних установ. Утім, оскільки організація вітчизняного бухгалтерського обліку не була регламентована такою самою мірою, як об’єкт її вивчення та опрацювання – бухгалтерський облік, поданий план мав загальну форму, а його зміст – рекомендаційний характер.

Розпочаті в останньому десятиріччі минулого сторіччя кроки щодо гармонізації вітчизняної системи бухгалтерського обліку зі світовою обліковою практикою привели до перегляду найважливіших моментів як облікової методики, так і методики організації бухгалтерського обліку. Йдеться про появу у вітчизняній обліковій термінології такого поняття, як «облікова політика», та наступну його адаптацію в межах практичної діяльності.

Якщо облікова політика інших підприємств може формуватися на рівні державних органів влади України та на рівні конкретного суб’єкта господарювання, то так звана облікова політика бюджетних установ визначається виключно на макрорівні . Це означає, що при організації і веденні бухгалтерського обліку діє правове регулювання спеціально дозволеного виду: дозволено те, що визначено нормативними документами.

Державна казначейська служба України розробляє нормативні документи, що регулюють організацію бухгалтерського обліку в бюджетних установах, обов’язково враховуючи положення нормативних актів Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України. Тобто, власної облікової політики бюджетні установи не мають, оскільки її визначає Державна казначейська служба України. Проте у зв’язку з існуванням можливості вибору форми ведення бухгалтерського обліку, рішення бюджетної установи щодо обраної форми ведення обліку необхідно закріпити відповідним розпорядженням керівника бюджетної установи – наказом про облікову політику.

Причинами появи облікової політики в ринкових умовах є:

• альтернативні варіанти щодо організації і ведення бухгалтерського обліку передбачені законодавчими документами;

• розширення видів діяльності та організаційно-правових форм суб’єктів господарювання;

• зміна ролі бухгалтера в господарському житті підприємств, установ від простого реєстратора господарських операцій до активного його учасника.

Поява в Україні облікової політики є результатом процесу реформування бухгалтерського обліку, орієнтиром якого обрані Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку.

Першоджерелом поняття «облікова політика» є Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку № 1 «Розкриття облікової політики». Відповідно до цього стандарту, «облікова політика охоплює принципи, основи, домовленості, правила та процедури, прийняті керівництвом при складанні та поданні фінансових звітів».

Вітчизняний варіант, викладений у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 3 П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» визначає, що облікова політика – це «сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання звітності». Основною її метою є забезпечення одержання достовірної інформації про результати фінансово-господарської діяльності, необхідної для користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних управлінських рішень.

На бюджетні установи не поширюється дія Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які підприємства інших організаційно правових форм та форм власності беруть за основу своєї облікової політики.

Однак бюджетні установи не можна повністю відокремлювати від інших підприємств, адже крім специфічних вимог, що висуваються до бухгалтерського обліку та звітності бюджетних установ, на них поширюються і загальні вимоги, встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для бухгалтерського обліку всіх інших підприємств.

Крім того, з 01.01.2013 р. наберає чинності Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі 101 «Подання фінансової звітності», яке визначає суть облікової політики як сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються суб’єктом державного сектору для складання та подання фінансової звітності.

Більшість вчених присвячує свої праці вивченню сутності поняття облікової політики. Тим не менш у навчально-методологічній літературі немає єдиного трактування цього терміна як видно із табл. 2.1

Таблиця 2.1

Трактування поняття облікової політики у роботах вітчизняних дослідників

Деякі вчені розглядають такі поняття як «облікова політика» і «політика обліку», та вважають, що до бюджетних установ доцільно застосувати термін «політика обліку».

У контексті окресленої проблеми виходячи з того, що слово «політика» означає сукупність дій, спрямованих на досягнення певної мети, треба розрізняти поняття «облікова політика», яке вказує на певну облікову спрямованість цих дій, обліковий характер методів і засобів, спосіб обліковування, та «політика обліку» – дефініцію дещо іншого, ширшого змісту, а саме мету, цілі обліку, якими може бути як складання фінансової звітності, так і маніпулювання бухгалтерською методологією для створення таких показників і їх величин, які вигідні учасникам господарських процесів.

Водночас політика обліку бюджетної установи має бути спрямована на інформаційно-аналітичне забезпечення системи управління державними фінансами, забезпечення системи стратегічного бюджетного планування, досягнення ефективності всієї діяльності установи – як фінансової, так і господарської.

Облікову політику можна розглядати, з одного боку, як сукупність прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється керівництво бухгалтерським обліком в Україні в особі уповноважених на те законодавчих та виконавчих органів влади, з іншого – як сукупність конкретних методів і способів організації та форм бухгалтерського обліку, прийнятих установою на підставі загальних правил і особливостей діяльності.

Завданням облікової політики є забезпечення одержання достовірної інформації про фінансовий стан установи, результати його діяльності, що необхідно для всіх користувачів бухгалтерської звітності для прийняття відповідних рішень.

Для будь-якої організації облікова політика – це основний методичний документ, котрим вона керується для ведення обліку в період своєї діяльності з дня державної реєстрації. Після Статуту цей внутрішній нормативний документ є основним.

Таким чином, облікова політика бюджетних установ – це не просто сукупність способів ведення обліку, обраних відповідно до умов господарювання, але і вибір методики обліку, яка надає можливість використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя в обліку. Іншими словами, облікову політику в широкому розумінні можна визначити як управління обліком, а у вузькому – як сукупність способів ведення обліку.

Однак при цьому не треба забувати, що вибір методологічних прийомів обмежений. Водночас не слід захоплюватися таким «креативним» обліком, який у разі потреби легко ототожнюється із незаконним. Я. Соколов радить зосереджуватися на «творчому реалізмі». Це стає можливим завдяки переоцінці значення облікової політики як об’єкта пізнання, причиною якої може бути як розвиток об’єкта (облікової політики), так і розвиток суб’єкта (користувача, дослідника). У нашому випадку закономірний розвиток вимог користувача інформації, підготовленої обліковою політикою, зумовлює розвиток об’єкта – облікової політики, необхідність пристосування інформації «на виході» із системи до вимог і потреб користувачів. Як стверджує М.Пушкар, «часто одні лише методологічні принципи не можуть бути визначальними для прийняття рішення під час наукової діяльності, а вимагають урахування тих цінностей, які вважаються корисними для суспільного прогресу в даний історичний момент».

Облікова політика це не просто вибір форми ведення обліку а й метод управління обліковим процесом а в більш широкому розумінні один із методів управління діяльністю суб’єкта господарювання.

На основі правильно обраної облікової політики бюджетною установою можна сформувати ефективну систему бухгалтерського обліку і, як результат, буде відображено всі операції, які пов’язані з виконанням кошторису й узагальненням даних обліку у звітності.

Облікова політика має бути спрямована на досягнення мети бухгалтерського обліку – надання користувачам повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів установи.

Для цього облікова політика має ґрунтуватись на основних принципах бухгалтерського обліку та на загальних організаційно управлінських принципах.

Основні завдання облікової політики в процесі організації бухгалтерського обліку бюджетних установ відображено на рис. 2.1

Основні завдання облікової політики бюджетних установ

Рис 2.1 Основні завдання облікової політики в процесі організації бухгалтерського обліку бюджетних установ

Ефективна облікова політика бюджетних установ повинна забезпечити:

• повне відображення в бухгалтерському обліку всіх фактів господарської діяльності, виходячи не лише з правових норм, а й з економічного змісту;

• незмінність протягом звітного року прийнятої методології відображення господарських операцій та оцінки активів;

• правильність відображення доходів та витрат у відповідному звітному періоді, розподіл видатків на поточні та капітальні;

• ідентичність даних аналітичного, синтетичного обліку, фінансової звітності;

• раціональне ведення бухгалтерського обліку, відповідно до умов діяльності та особливостей суб’єкта господарювання.