6.5. Brian організаційних систем контролю

У менеджменті, на думку В. С. Завадського, функціонують різні системи контролю, головними з яких є: фінансовий, бюджетний (кошторисний), контроль якості, товарно-матеріальних запасів, операційний менеджмент, інформаційні системи, які базуються на комп'ютерах.

У зв'язку з тим, що мета систем контролю - підвищити ймовірність досягнення організаційних цілей і стандартів, менеджери використовують системи контролю для того, щоб їх плани діяльності мали успіх. Наприклад, система фінансового контролю допомагає менеджерам слідкувати за фінансовою діяльністю підприємства, тобто з'ясувати, чи одержує воно прибуток і наскільки багато бере в борг. Системи бюджетного контролю допомагають менеджерам різних рівнів порівнювати доходи та витрати, пов'язані з різноманітною підприємницькою діяльністю, з тими, що були заплановані. Системи контролю якості забезпечують менеджерів інформацією для оцінки якості продукції (послуг) та визначення їх конкурентоспроможності. Системи контролю товарно-матеріальних запасів мають гарантувати, що необхідна кількість сировини є в наявності, коли потрібно, і в той же час витрати на зберігання зведені до мінімуму. Управління виробничими операціями включає операційний менеджмент, тобто контроль за фактичним виробництвом товарів чи послуг. Нарешті, комп'ютерно орієнтовані інформаційні системи, які використовують все більше, розвивають високу оперативність у здійсненні контролю і реагуванні менеджерів на ситуацію відповідно до одержаної інформації.

На практиці системи контролю мають тенденцію змінюватись залежно від ступеня використання їх на різних рівнях управління. Наприклад, системи фінансового контролю є первинним контрольним механізмом, який використовують менеджери найвищого рівня, тому що такі системи належать до загального фінансового «здоров'я» організації. Менеджери середнього рівня також зацікавлені в контролюванні фінансових справ, оскільки вони мають вплив на їх поле діяльності. З іншого боку, менеджери середнього і нижнього рівнів використовують в основному бюджетний контроль, оскільки їх робота полягає у тому, щоб управляти організаційною діяльністю так, щоб різні бюджети були виконані і не було перевитрат. Однак менеджери високого рівня мають можливість контролювати загальне дотримання і бюджету, а також те, як реальний бюджет відрізняється від запланованого, якщо це торкається якості. Хоча цей контроль переважно знаходиться в компетенції

232

>>>233>>>

менеджерів нижнього рівня, де безпосередньо виробляється продукція і де кожне їх рішення впливає на якість продукції та послуг. Менеджери середнього та вищого рівнів можуть також бути зацікавлені в одержанні інформації про те, у яких напрямах змінюється якість, хоча вони беруть меншу участь безпосередньо в управлінні процесом виробництва. Таким чином, контроль товарно-матеріальних запасів входить в обов'язки менеджерів нижчого та середнього рівнів, хоча вищий менеджер може використовувати деякі показники для оцінки витрат.

Кожна система контролю акцентує увагу на різних питаннях залежно від того, наскільки важливий контроль до, під час або після процесу виробництва продукції чи надання послуги. Фінансові системи контролю мають тенденцію проводити контроль після закінчення виробництва, тому що дані про фінансовий стан підприємства оцінюються і підсумовуються в кінці повного звітного періоду. Хоча це дуже пізно для того, щоб вносити зміни в певний процес, ці дані можуть бути корисними для корекції планів, які, в свою чергу, впливатимуть на результати діяльності майбутніх періодів. Навпаки, контроль бюджету частіше здійснюється під час процесу виробництва, тому що його використовують для регулювання робіт, які ще знаходяться в процесі виконання. Це необхідно для того, щоб запланований рівень бюджету було виконано. Якщо бюджет розглядають у кінці певного періоду року, бюджетний контроль стає більш схожим на контроль, який здійснюється після того, як виробничий процес завершився. А що стосується контролю якості, то він має бути поточним, оскільки проводиться під час фактичного виробництва для того, щоб визначити, чи задовольняє продукція або послуга вимоги стандартів якості. Якщо контроль не здійснено під час виробництва, коли матеріали можуть бути допущені до виробництва, або не допущені, якщо їх забраковано, він буде входити до категорії перевірок, які проводяться після завершення виробничого процесу. Контроль товарно-матеріальних запасів проводиться до початку виробничого процесу, тому він дає гарантію, що матеріали і продукція будуть наявні, коли виникне в них потреба.

У менеджменті найбільш вагоме значення має фінансовий контроль, який включає вивчення звітності, аналіз фінансових співвідношень, порівняльний фінансовий аналіз та фінансовий контроль (аудит).

Фінансовий звіт — це узагальнена інформація про фінансовий стан організації. Інформація, яка знаходиться в різноманітних фінансових звітах, є основою для проведення фінансового контролю організації. Основні види фінансової звітності, які зазвичай використовують організації, - це баланс і звіт про прибуток. Фінансова звітність готується в

233

>>>234>>>

кінці звітного періоду, поквартально або щорічно. Широке використання комп'ютерів дозволяє готувати звітність набагато частіше.

Баланс - це фінансовий звіт, що показує засоби організації та позики цих засобів на певну дату. Баланс підприємства може бути представлений як фінансовий звіт, що складається з двох головних частин. Верхня половина показує обігові засоби, а нижня половина визначає існуючі позики цих засобів.

Отже, засоби як ресурси контрольованої організації поділяються на дві головні категорії: обігові та основні. Обігові засоби - це готівка або інші засоби, які можуть бути конвертовані в готівку і використовуються протягом одного року (цінні папери, рахунки дебіторів, товарно-матеріальні запаси). Основні засоби — це засоби, які використовуються більше одного року (нерухомість, обладнання).

Нижня половина балансу фіксує позики, включаючи і зобов'язання, і акціонерний капітал. Зобов'язання - це позики кредиторів на засоби підприємства (інакше кажучи борг, який треба буде повернути, наприклад, банку). Зобов'язання також поділяються на два основні види - короткострокові та довгострокові. Короткострокові зобов'язання - це рахунки, які треба оплатити здебільшого в річний термін (наприклад, рахунки до оплати та короткострокові позики). Довгострокові зобов'язання - це борги, які потрібно оплатити за період, що перевищує один рік (наприклад, облігації).

Акціонерний капітал являє собою позики співвласників на засоби. Не важко здогадатися, що акціонерний капітал - це засоби без урахування зобов'язань. У балансі акціонерний капітал - це виручка від продажу акцій плюс накопичений нерозподілений прибуток, а виручка не обов'язково дорівнює вартості акцій, куплених на ринку. Вона складається з номінальної вартості акцій та накопиченого нерозподіленого прибутку.

Звіт про прибуток. У той час як баланс показує загальну вартість організації у даний момент, звіт про прибуток показує фінансові результати діяльності за певний період часу (квартал, рік). Доходи - це засоби, отримані в результаті продажу товарів і послуг. Витрати складаються із собівартості проданих товарів, операційних витрат, витрат по виплаті відсотка та податків. Різниця між доходами та витратами являє собою прибутки чи збитки за певний період часу і часто називається нижньою лінією.

Аналіз співвідношень. Оцінюючи важливість різноманітних фінансових даних, менеджери часто проводять аналіз співвідношень. Співвідношення — це показник, який вимірює одну змінну по відношенню до іншої і зазвичай вимірюється у відсотках.

234

>>>235>>>

Співвідношення мають зміст тільки тоді, коли порівнюються з іншою інформацією. Співвідношення часто порівнюється із середніми даними по галузі. Вони допомагають менеджерам зрозуміти становище їх компанії по відношенню до конкурентів і часто використовуються для вивчення результатів діяльності за певний період часу. Існує чотири типи співвідношень, які є особливо важливими для управлінського контролю ліквідності, управління запасами, управління боргами та прибутковості.

Співвідношення, які вимірюють ліквідність - це фінансові співвідношення, які визначають адекватність обігових засобів для того, щоб оплатити короткострокові зобов'язання. Це переважно поточне співвідношення, яке вимірює здатність підприємства задовольнити вимоги короткострокових кредиторів, використовуючи тільки обігові засоби.

Співвідношення, що характеризує управління запасами, визначає, наскільки ефективно організація управляє своїми засобами. Два найбільш поширених співвідношення - обіговість товарно-матеріальних запасів і середній період обігу. Обіговість товарно-матеріальних запасів саме допомагає визначити, як організація управляє своїми засобами. Низька обіговість вказує на надлишок чи застарілість товарно-матеріальних запасів, висока свідчить про їх ефективне використання. Більш високий рівень обіговості товарно-матеріальних запасів по відношенню до проданих товарів не бажаний, тому що гроші, вкладені у товарно-матеріальні запаси для продажу, не можна використати для інших цілей. Більше того, підприємство часто змушене позичати гроші, щоб покрити витрати на закупівлю великої кількості товарно-матеріальних запасів, що врешті-решт призводить до підвищення собівартості.

Співвідношення управління боргами є третьою категорією фінансових співвідношень, які визначають, чи часто підприємство бере в борг для фінансування інвестицій та чи може воно виконати свої довгострокові зобов'язання. Чим більше підприємство бере в борг (щоб фінансувати свої потреби), тим більше воно має виплатити, повертаючи суму боргу і відсотки. Якщо борги зростають, зростає і ризик, що організація не буде спроможна розплатитись з ними і стане банкрутом. Отже, це одне з найважливіших співвідношень, яке визначає відсоток засобів, профінансованих за рахунок боргів. Чим вище відсоток, тим більше засобів сплачено кредиторами, а не власниками,

Співвідношення прибутковості - це четверта категорія фінансових співвідношень, яка допомагає вимірювати спроможність менеджменту контролювати витрати та заробляти прибуток, використовуючи ресурси організації.

235

>>>236>>>

Три найбільш поширені співвідношення прибутковості - це прибуток на продаж, прибуток на інвестиції та прибуток на капітал.

Прибуток на продаж показує частину кожної гривні (долара) доходу (продажу), яка залишається після відрахування всіх витрат. Прибуток на інвестиції (прибуток на засоби) вимірює загальну ефективність менеджменту в отриманні прибутку за рахунок усіх засобів підприємства (усіх інвестицій в засоби). Прибуток на капітал вимірює ефективність менеджменту з точки зору заробленого прибутку на інвестиції акціонерів. Прибуток на капітал базується на всіх засобах. Високий прибуток на капітал розглядають як індикатор якісного менеджменту доти, доки організація не має великого боргу. Низький прибуток на капітал свідчить про неефективне управління, але також означає низьке фінансування і невеликий борг.

Один з найважливіших видів контролю — контроль якості включає аналіз дотримання вимог стандартів, технічних умов і технічних інструкцій під час виробництва та реалізації продукції.

Контролю підлягає технічний рівень вироблюваної продукції, якість товарно-матеріальних цінностей, які підприємство купує, стан і експлуатація контрольно-вимірювальної апаратури й обладнання, якість ремонту техніки, виконання всіх технологічних операцій, пов'язаних з виробництвом продукції чи наданням послуг.

Вибір конкретних показників контролю залежить від його мети й особливостей контрольованого об'єкта.

У підприємствах, що мають оперативну диспетчерську службу, через певний проміжок часу подають інформацію про контрольні показники окремих видів продукції.

З метою кількісної оцінки якості праці та ЇЇ стимулювання може проводитися контроль якості виконуваних робіт на основі стандартів (оціночних карт якості) підприємства. Оцінка якості робіт, а також виконання покладених обов'язків проводиться окремо по кожному працівнику, робиться відповідний запис в облікових документах поряд із відміткою обсягу виконаної роботи (чи відпрацьованого часу) і засвідчується підписом керівника чи спеціаліста, який прийняв роботу.

Оцінка роботи керівників і спеціалістів середнього рівня здійснюється бюро економічного аналізу щомісячно за поданням головних спеціалістів. Оцінка якості роботи головних спеціалістів і заступників керівника підприємства здійснює дирекція за матеріалами бюро економічного аналізу. При цьому враховують також думку певних підрозділів організації вищого рівня управління.

236

>>>237>>>

Контроль витрат товарно-матеріальних запасів має велике значення, оскільки, з одного боку, такий контроль може досить швидко виявити відхилення і дає можливість прийняти необхідні коригувальні рішення, з другого боку, він дозволяє врахувати ці зміни в планових розрахунках, які належать до затрат, і за необхідності здійснювати нові корективи.

Позиція менеджера залежить від характеру причиново-наслідкових зв'язків між виходом продукції і затратами. На практиці можна зіткнутися з однією із восьми ситуацій:

1) продукція зростає, а затрати знижуються;

2) продукція зростає швидше, ніж затрати;

3) виробництво продукції залишається без змін і в той же час затрати знижуються;

4) продукція зростає, затрати не змінюються;

5) продукція зростає і пропорційно зростають затрати;

6) виробництво продукції знижується повільніше, ніж затрати;

7) приблизно однаковими темпами знижується виробництво продукції і затрати;

8) продукція знижується, а затрати зростають.

Мабуть, остання ситуація є найбільш загрозливою для підприємства, а тому потребує пильної уваги менеджера. Тут не досить обмежитись констатацією самого факту відставання у виробництві продукції. Потрібна додаткова інформація і поглиблений аналіз причин, що зумовили, з одного боку, падіння виробництва (несприятливі погодні умови, нестача добрив, гербіцидів, кормів і т. ін.), а з другого - перевищення витрат порівняно зі встановленими нормами чи стандартами (перевитрати паливно-мастильних матеріалів, електроенергії, перевищення проти плану цін на ці та інші матеріали, падіння продуктивності праці тощо).

Тільки за цих умов можна розробляти і здійснювати заходи, спрямовані на усунення виявлених негативів у діяльності підприємства.

6.6. Характеристики проиесу контролю

Процес контролю - це діяльність об'єднаних у певну структуру суб'єктів контролю (органів контролю, керівників, контролерів, громадських організацій), спрямованих на досягнення найбільш ефективним способом поставлених цілей, вирішуючи для цього певні завдання і застосовуючи відповідні принципи, типи, методи, технічні засоби і технології контролю.

Схематично процес контролю зображено на рис. 6.1.

237

>>>238>>>

Визначення

сфери контролю

Установлення стандартів

Вимір

(оцінка)

виконання

Порівняння виконання зі стандартами

Відповідає стандартам чи перевищує їх

Не відповідає стандартам

V

Визначення виконання

\7

Пристосувати стандарти та виміри, якщо це необхідно

Рис. 6.1. Здійснення процесу контролю

Суть процесу контролю виражають такі його характеристики:

- організаційна,

- змістовно-технічна,

- узагальнювально-коригувальна.

Організаційна характеристика включає вибір об'єкта контролю, організаційно-методичну підготовку і відповідає на питання, хто і в якому порядку здійснює контроль.

Змістовно-технологічна характеристика - це розробка плану і вибір методу вивчення контрольованого об'єкта. Вона відповідає на питання, що і як робиться у процесі контролю.

Узагальнювально-коригувальна характеристика включає узагальнення, а за необхідності - обговорення в колективі результатів конт-

238

>>>239>>>

ролю, розробку рішень і оцінку їх виконання. Тобто ця характеристика повинна дати відповідь на питання, як реалізуються результати контролю.

Для оцінки стану справ, виявлення тенденцій і можливих відхилень від плану чи розробленої програми діяльності використовують певну кількість показників.

У зв'язку з переходом економіки України до ринкових відносин виникає потреба використовувати в процесі контролю нові відносні, вартісні та натуральні показники, що характеризують розвиток підприємств (фірм) і перспективи розширення їх діяльності: прибутковість з точки зору власників акціонерного капіталу, обсяг продажу, сума активів, обсяг інвестованого й акціонерного капіталу, прибутковість акцій, кількість сегментів ринку, частка ринку, конкурентні позиції та перспективи, зміцнення ринкових позицій, впровадження нової продукції, мінімізація фінансового ризику, зростання суми дивідендів, ліквідність підприємства, соціально-психологічний клімат у трудовому колективі тощо.

Для контролю за комерційною діяльністю підприємства можна скористатись такою системою показників:

1) асортимент товарної продукції (послуг): існуючий, можливий і перспективний;

2) ринки реалізації (обсяг продажу, ціна, прибуток, рівень рентабельності (з кожного ринку і виду продукції));

3) місткість ринків, їх перспектива;

4) кон'юнктура на кожному з ринків з основних видів продукції;

5) конкурентоспроможність кожного виду продукції підприємства;

6) виробничий потенціал (кількісні, якісні та вартісні показники) для одержання кожного виду продукції;

7) екологічні наслідки виробництва того чи іншого виду продукції; 8)рекламація на товари підприємства;

9) реклама продукції (характер, вартість, ефективність);

10) поради маркетингу щодо ефективності;

11) показники позиціювання товарів.

Етапи процесу контролю. Процес контролю можна розбити на певні етапи.

На першому етапі формулюють цілі, вибирають методи і форми контролю, розробляють програму і визначають коло контрольованих питань, безпосередніх виконавців контролю, строки його здійснення, форму звіту про проведену роботу.

239

>>>240>>>

На другому етапі вибирають точки контролю, збирають облікові дані, матеріали спостережень і вимірів, обробляють одержану інформацію, розраховують необхідні показники, групують дані, складають аналітичні таблиці, графіки та діаграми, які дозволяють розкрити суть справи, провести порівняння й оцінки, спрогнозувати можливі результати.

На третьому етапі визначають рівень досягнення бажаних результатів і їх оцінку, узагальнюють результати контролю, формують висновки та пропозиції щодо зміни стану контрольованого об'єкта і здійснення за необхідності коригувального впливу.

Сферою контролю в менеджменті є насамперед бізнесова діяльність, різні форми підприємництва: виробнича (поширюється в основному на виробництво і споживання товарів і послуг), комерційна (обмін, розподіл, реалізація), фінансова (діяльність на фондових біржах, в комерційних банках).

Специфічними сферами контролю можуть бути зовнішньоекономічна, соціально-культурна діяльність підприємства, діяльність, пов'язана із захистом земель, водних джерел і навколишнього середовища тощо.

Під час контролю роблять певні оцінки і залежно від мети і виду контролю враховують зовнішнє середовище (закони і державні органи, профспілки, конкуренти, постачальники трудових, матеріально-технічних і фінансових ресурсів, споживачі), внутрішнє середовище організації (місія і конкретні кінцеві цілі організації, її структура і завдання, технологія, ресурсне забезпечення) і середовище непрямого впливу (світові події та міжнародна кон'юнктура, політичні та'соціально-культурні чинники, стан економіки та науково-технічний прогрес).

Нині в промисловості, будівництві та інших галузях народного господарства широко застосовують стандарти. Для контролю підприємницької діяльності за стандарти можуть брати конкретні деталізовані цілі та критерії. Тут обмежимось зауваженням, що одночасно з критерієм слід розробляти, як правило, декілька показників, які в сукупності певною мірою відображають ситуацію про стан досліджуваного об'єкта, які існують недоробки і що слід зробити для іх усунення.

На практиці застосовують різні форми контролю. Чимало підприємств застосовують журнальну форму контролю виконання постанов, наказів, рішень, вказівок і розпоряджень. Але так досить складно виявляти справжні строки виконання і що саме зроблено виконавцями.

240

>>>241>>>

Для контролю чимало підприємств використовують ручні або механізовані картотеки та інші засоби збирання, оброблення та видачі інформації. Такий спосіб контролю більш продуктивний, він потребує правильної організації діловодства, що дозволяє забезпечити високу оперативність і надійність у роботі апарату управління. Для цього на кожному підприємстві система організації документаціиного процесу має відповідати вимогам єдиної державної системи діловодства, яка встановлює правила, нормативи і рекомендації щодо ведення діловодства, починаючи з моменту надходження або створення документа і до здачі його в архів.

На підприємствах і об'єднаннях розробляють перелік документів, що підлягають контролю. До них належать постанови і рішення державних і господарських установ, колективних і колегіальних органів підприємства, накази і письмові розпорядження керівника підприємства, критичні зауваження і пропозиції, що містяться в органах преси, пропозиції, заяви і скарги робітників та інші документи за вказівкою керівника підприємства.

На документах, що підлягають контролю, проставляють знак «К» або штамп «Контроль» і на кожен з них виписують картку. Ці картки поміщають у контрольну картотеку, де окремо зберігаються картки на невиконані і виконані документи.

Відповідальність за правильне ведення контрольної картотеки найчастіше доручають секретареві підприємства. На лицьовому боці контрольної картки вказують кореспондента, дату і номер документа, його стислий зміст і резолюцію керівника. Зворотний бік картки містить дату передачі документа для виконання, прізвище виконавця, кому доручено робити відмітку про виконання і зняття з контролю.

Якщо рішення виконано вчасно, контрольну картку «погашують», а якщо ні, то контролер погоджує з керівником і виконавцем новий строк, зазначаючи його на зворотному боці картки. Результати повторного контролю виконання рішення також зазначають у картці.

Контрольні картки можна використовувати також для контролю усних вказівок і розпоряджень керівника. З цією метою в них фіксують зміст найбільш важливих доручень і розпоряджень керівника, вказують виконавця і строки виконання.

На окремих промислових підприємствах і в об'єднаннях впроваджено і успішно функціонує універсальна автоматизована система контролю за виконанням і оцінкою якості роботи службовців на базі ЕОМ. Ця система, яку почали впроваджувати в СРСР у 80-х роках

241

>>>242>>>

минулого століття, являє собою комплекс взаємопов'язаних правил і положень, що визначають порядок видачі завдань підрозділам і працівникам підприємства, перевірки строків виконання і кількісної оцінки якості виконання цих завдань, автоматизованої переробки інформації, пов'язаної з контролем виконання та кількісної оцінки якості роботи колективів і окремих працівників, з їх моральним і матеріальним стимулюванням.

Технічною базою системи є центральний пункт системи, оснащений засобами прийому і передачі інформації, а також інформаційно-обчислювальний центр у тій частині, яка обслуговує цю систему.

Функціонування системи здійснюється за такою схемою. Усі завдання, що підлягають контролю, передаються на центральний пункт і після кодування пересилаються в інформаційно-обчислювальний центр для введення в ЕОМ. Регулярно до початку чергового місяця ЕОМ видає перелік завдань, які слід виконувати працівникам кожного підрозділу, а за 3-5 днів до закінчення строку виконання завдань ЕОМ видає нагадування. Виконавець повинен повідомити про виконану роботу свого керівника (куратора) й одночасно інформувати про це центральний пункт системи. Якщо повідомлення про виконання завдання не надійшло, ЕОМ починає відліковувати дні запізнення, починаючи з дня, наступного після завершення встановленого строку виконання. На підставі інформації про строки виконання завдань і оцінки їх якості ЕОМ щоденно розраховує показники кількісної роботи виконавців.

Використання сучасних комп'ютерних засобів для контролю виконання рішень дає значний соціально-економічний ефект: знижується кількість невиконаних завдань, кількість запізнень зі строками виконання, зростає виконавча і трудова дисципліна в колективі.

Контрольні питання

1. Визначення контролю.

2. Контроль як функція управління.

3. Види контролю.

4. Методи уникнення негативного впливу контролю за У. Ньюменом.

5. Вимоги ефективного контролю.

6. Тверде правило контролю.

7. Головні організаційні системи контролю.

8. Основні етапи процесу контролю.

>>>243>>>

7. Конфлікти, стреси в діяльності організації

7.1. Визначення конфлікту. Типологія конфліктів

Наше життя повне суперечностей. Конфлікти постійно виникають між членами родини, приватними особами та організаціями, між представниками різних державних, політичних, суспільних структур, між окремими регіонами всередині країни, державами тощо.

Це відзначали ще мислителі стародавності. Так, Геракліт (кінець VII — початок VI ст. до н. є.) вважав, що «все проходить через боротьбу...». «Всі знаходяться у стані війни з усіма як у суспільному, так і в приватному житті, і кожний із самим собою», - писав Платон (428-348дон. є.).

Конфліктів неможливо уникнути в жодній сфері діяльності - виробничій, управлінській, підприємницькій та ін. Тому діловій людині важливо знати, що являє собою конфлікт як соціально-психологічне явище, яка його природа, причини виникнення, якою має бути стратегія поведінки в конфліктній ситуації тощо.

В останнє десятиліття проблемами конфлікту активно займаються представники багатьох наукових дисциплін: військових, мистецтвознавства, історичних, математики, педагогіки, політичних, правознавства, психології, соціології, філософії. Лідирує серед них психологія.

У 50-60 роках XX ст. почала складатися нова міждисциплінарна сфера знань, що одержала назву «конфліктологія».

Конфліктологія - це наука про закономірності виникнення, розвитку, завершення конфліктів, а також про принципи, способи та прийоми їх конструктивного регулювання.

Що ж являє собою конфлікт? Слово «конфлікт» запозичено з латинської мови (conflictus - зіткнення). Під конфліктом розуміють зіткнення сторін, що мають протилежні цілі, інтереси, погляди; серйозні розбіжності, гостра суперечка, що призводить до боротьби.

Учені стверджують, що конфлікти можуть мати руйнівний і творчий характер. У результаті вирішення конфлікту можливі різні наслід-

243

>>>244>>>

ки: зіткнення всіх учасників конфлікту, їхня деградація, втрата основних позицій; перемога однієї сторони та знищення іншої; об'єднання учасників і на цій основі поява нової, більш адаптованої структури.

Один з основоположників конфліктології, американський соціолог Льюіс Козер, акцентував увагу на можливих позитивних функціях конфлікту (концепція позитивно-функціонального конфлікту). Завдання конфліктології вбачалася йому не в тому, щоб усунути конфлікти, а в тому, щоб знайти способи зменшення їхнього руйнівного ефекту, у використанні їхньої енергії в творчих цілях, для забезпечення суспільного порядку та стійкості системи соціальних відносин.

Назвемо деякі позитивні ефекти трансформації соціальної енергії конфлікту.

1. Збуджується інформаційна активність конфліктуючих сторін. Розгортається взаємопізнавальньїй процес. Накопичується інформація про ситуацію, опонентів, їхні можливості, ресурси, ціннісні орієнтації тощо.

2. Активізується раціоналізаторська, модернізаторська, інноваційна, науково-дослідна діяльність.

3. Підсилюються адаптаційні процеси, більш активно відбувається пристосування до нових соціально-економічних, суспільно-політичних, виробничо-технічних умов тощо.

У науковій, довідковій і методичній літературі описуються різноманітні класифікації конфліктів на основі їхніх істотних ознак. Однією з таких ознак є характер суб'єкта конфлікту. Суб'єктом може виступати окрема особа, двоє або декілька осіб, група осіб, організація, держава тощо. На цій основі виділяють конфлікти внутрішньоособистісні та соціальні. Ось як виглядає ця класифікація в підручнику [2] (рис. 7.1).

Розглянемо також класифікацію конфліктів на основі потреб суб'єктів взаємодії.

Спираючись на теорію А. Маслоу, згідно з якою можна виділити п'ять ієрархічно пов'язаних рівнів потреб (див. рис. 5.1), використовують більш узагальнену градацію блокованих потреб (матеріальні, соціальні, духовні) і пропонують розглядати три типи конфліктів: ресурсні, статус-но-рольові та конфлікти через ідеї, норми та принципи (рис. 7.2).

Конфлікти можуть бути конструктивними та деструктивними. Конструктивні конфлікти, як правило, торкаються принципових сторін життєдіяльності організації, їх розв'язання допомагає вивести організаційну структуру на новий, більш ефективний рівень розвитку. Конструктивний характер конфлікт буде мати тільки тоді, якщо опоненти не вийдуть за межі ділових відносин.

>>>245>>>

Між малими

соціальними

групами

Між великими

соціальними

групами

Між

особистістю та групою

Між

середніми та

соціальними

групами

Міждержавні

Між

окремими державами

Між

коаліціями держав

Рис. 7.1. Класифікація конфліктів

Статусно-рольовий конфлікт

Конфлікт через ідеї, норми, принципи

Статус у групі,

роль у

міжособистісних стосунках

Ідеал,

норми,

принципи

Соціальні

Духовні

Рис. 7.2. Класифікація конфліктів на основі потреб суб'єктів взаємодії

245

>>>246>>>

Деструктивні конфлікти виникають, коли сторони не дотримуються морально-етичних норм поведінки, прагнуть психологічно придушити партнера, дискредитують і принижують його в очах оточуючих, застосовують взаємні образи. Вирішення проблеми в такій ситуації стає неможливим.

За характером відносин підлеглості між учасниками розрізняють два основні типи конфліктів: «по вертикалі» (люди перебувають у підпорядкуванні одна до одної) і «по горизонталі» (люди не знаходятся в підпорядкуванні одна до одної; співробітники одного статусу). За цією ознакою деякі автори називають також змішані конфлікти, у яких представлені і ті, і ті відносини; конфлікти «по діагоналі» (опоненти знаходяться у відносинах непрямої підлеглості).

Залежно від часу протікання конфлікти поділяють на короткочасні, тривалі, затяжні.

Оскільки конфлікти відбуваються у різних сферах людської життєдіяльності, їх класифікують на сімейні, побутові, виробничі, трудові, політичні, соціальні та ін.

Коли люди думають про конфлікт, вони найчастіше асоціюють його з агресією, погрозами, суперечками, ворожістю, війною і т. ін. Отже, існує думка, що конфлікт - явище завжди небажане, що його необхідно по можливості уникати і вирішувати, як тільки він виникає. Така думка чітко сформульована в працях авторів, що належать до школи наукового управління, адміністративної школи, і тих авторів, які поділяють концепцію бюрократії М. Вебера. Ці підходи до ефективності організації значною мірою спиралися на визначення завдань, процедур, правил, взаємодій посадових осіб і розробку раціональної організаційної структури. Вони вважали, що такі механізми, в основному, усунуть умови, що сприяють появі конфлікту, і можуть бути використані для рішення проблем, що виникають.

Автори, що належать до школи людських стосунків, також були схильні вважати, що конфлікту можна і треба уникати. Вони визнавали можливість появи протиріч між цілями окремої особистості і цілями організації в цілому, між лінійним і штабним персоналом, між повноваженнями та можливостями однієї особи і між різними групами керівників. Однак вони зазвичай розглядали конфлікт як ознаку неефективної діяльності організації та поганого управління. На їхню думку, гарні взаємини в організації можуть запобігти виникненню конфлікту.

Сучасна точка зору полягає в тім, що навіть в організаціях з ефективним управлінням деякі конфлікти не тільки можливі, але навіть

246

>>>247>>>

можуть бути бажані. Звичайно, конфлікт не завжди має позитивний характер. У деяких випадках він може заважати задоволенню потреб окремої особистості та досягненню цілей організації у цілому. Наприклад, людина, яка на засіданні комітету сперечається тільки тому, що не сперечатися вона не може, імовірно, знизить ступінь задоволення потреби в належності та повазі і, можливо, зменшить здатність групи приймати ефективні рішення. Члени групи можуть прийняти точку зору сперечальника тільки для того, щоб уникнути конфлікту і всіх пов'язаних з ним неприємностей, навіть не будучи упевненими, що це правильно. Але в багатьох ситуаціях конфлікт допомагає виявити розмаїтість точок зору, подає додаткову інформацію, допомагає виявити більше альтернатив чи проблем тощо. Це робить процес групового прийняття рішень більш ефективним, а також дає людям можливість виразити свої думки і тим самим задовольнити особисті потреби в повазі та владі. Це також може привести до більш ефективного виконання планів, стратегій і проектів, оскільки обговорення різних точок зору щодо цих документів проходить до їхнього фактичного виконання.

Отже, конфлікт може бути функціональним і вести до підвищення ефективності організації. Чи він може бути дисфункціональним, і тоді буде знижено особисту задоволеність, групове співробітництво та ефективність організації. Роль конфлікту, в основному, залежить від того, наскільки ефективно ним управляють. Щоб це робити, необхідно розуміти причини виникнення конфліктної ситуації. Занадто вже часто керівники вважають, що основною причиною конфлікту є зіткнення особистостей. Однак аналіз показує, що «винні» інші чинники. Перед тим як перейти до обговорення методів управління конфліктною ситуацією, спочатку поговоримо про причини його виникнення та способи його вирішення.

Розглянемо такі типи конфлікту: внутрішньоособистісний, між-особистісний, між особистістю та групою, міжгруповий.

Внутрішньоособистісний конфлікт. Цей тип конфлікту не відповідає загальному визначенню поняття «конфлікт». Однак його потенційні дисфункціональні наслідки аналогічні наслідкам інших типів конфлікту. Він може приймати різні форми. Одна з найпоширеніших - рольовий конфлікт, коли до однієї людини висувають суперечливі вимоги з приводу того, яким має бути результат її роботи. Наприклад, завідувач секції чи відділу в універсальному магазині може зажадати, щоб продавець весь час знаходився у відділі і надавав покупцям інформацію та послуги. Пізніше завідувач може висловити невдоволення тим, що про-

247

>>>248>>>

давець витрачає занадто багато часу на покупців і приділяє мало уваги поповненню відділу товарами. А продавець сприймає вказівки щодо того, що робити і чого не робити, як несумісні. Аналогічна ситуація виникла б, якби керівнику виробничого підрозділу його безпосередній начальник дав вказівку нарощувати випуск продукції, а керівник з якості наполягав би на підвищенні якості продукції шляхом уповільнення виробничого процесу. Обидва приклади говорять про те, що одній людині керівники давали суперечливі завдання і від неї вимагали взаємовиключні результати. У першому випадку конфлікт виникав у результаті суперечливих вимог, пропонованих одній і тій самій людині. У другому випадку причиною конфлікту було порушення принципу єдиноначальності.

Внутрішньоособистісний конфлікт може також виникнути в результаті того, що виробничі вимоги не узгоджуються з особистими потребами чи цінностями виконавця. Наприклад, жінка-керівник давно планувала в суботу і неділю поїхати відпочити з чоловіком, тому що ЇЇ надмірна увага до роботи стала погано позначатися на сімейних стосунках. Але в п'ятницю до неї в кабінет вривається її начальник з якоюсь проблемою і наполягає, щоб вона зайнялася її вирішенням у вихідні дні. Наприклад, агент у справах продажу розглядає хабар як вкрай неетичний спосіб взаємодії, але начальство дає йому зрозуміти, що продаж має відбутися будь-що. Це особливо часто відбувається в родинах, де і чоловік, і дружина займають керівну посаду чи є фахівцями. Внутрішньоособистісний конфлікт може також бути реакцією на робоче перевантаження або недовантаження. Дослідження показують, що такий конфлікт пов'язаний з низьким ступенем задоволеності роботою, незначною впевненістю в собі та організації, а також із стресом.

Міжособистісний конфлікт. Цей тип конфлікту, можливо, найпоширеніший. В організаціях він виявляється по-різному. Найчастіше це боротьба керівників за обмежені ресурси, капітал чи робочу силу, час використання устаткування чи схвалення проекту. Кожний з них вважає, що оскільки ресурси обмежені, він повинен переконати вище керівництво виділити ці ресурси саме йому, а не іншому керівнику. Чи уявімо, що два художники працюють над однією і тією самою рекламою, але мають різні точки зору щодо способу її подачі. Кожний намагається переконати директора прийняти його варіант. Аналогічним, тільки більш тонким і тривалим, може бути конфлікт між двома кандидатами на підвищення за наявності однієї вакансії.

248

>>>249>>>

Міжособистісний конфлікт може також виявлятися і як зіткнення особистостей. Люди з різними рисами характеру, поглядами та цінностями іноді просто не в змозі жити в злагоді один з одним. Як правило, погляди та цілі таких людей розрізняються докорінно.

Конфлікт між особистістю і групою. Як показав хотторн-ський експеримент, виробничі групи встановлюють норми поведінки і виробітку. Кожний повинен їх дотримуватися, щоб бути прийнятим неформальною групою і тим самим задовольнити свої соціальні потреби. Однак якщо очікування групи суперечать очікуванням окремої особистості, може виникнути конфлікт. Наприклад, хтось захоче заробити більше, виконуючи роботу понад норми, а група розглядає таку «надмірну» старанність як негативну поведінку.

Між окремою особистістю і групою може виникнути конфлікт, якщо особистість займе позицію, що відрізняється від позиції групи. Наприклад, обговорюючи на зборах можливості збільшення обсягу продажу, більшість буде вважати, що цього можна досягти за рахунок зниження ціни. А хтось один переконаний, що така тактика зменшить прибуток і створить думку, що їхня продукція за якістю нижча, ніж продукція конкурентів. Хоча ця людина, думка якої відрізняється від думки групи, може перейматися інтересами компанії, все одно її можна розглядати як джерело конфлікту, тому що вона проти думки групи.

Аналогічний конфлікт може виникнути на ґрунті посадових обов'язків керівника: між необхідністю забезпечувати відповідну продуктивність і дотриманням правил і процедур організації. Керівник може бути змушений вживати дисциплінарних заходів, що можуть виявитися непопулярними в очах підлеглих. Тоді група може завдати відповідного удару — змінити ставлення до керівника і, можливо, знизити продуктивність праці.

Міжгруповий конфлікт. Організації складаються з багатьох груп, як формальних, так і неформальних. Навіть у найкращих організаціях між такими групами можуть виникати конфлікти. Неформальні групи, які вважають, що керівник ставиться до них несправедливо, можуть міцніше згуртуватися і спробувати «розрахуватися» з ним зниженням продуктивності. Під час експерименту, наприклад, було виявлено, що працівники разом вирішили працювати нижче норм, установлених керівництвом. Ще одним прикладом міжгрупового конфлікту може слугувати конфлікт, що не припиняється, між профспілкою та адміністрацією.

249

>>>250>>>

На жаль, частим прикладом міжгрупового конфлікту є розбіжності між лінійним і штабним персоналом. Штабний персонал зазвичай більш молодий та освіченіший, ніж лінійний, і у спілкуванні використовує технічний жаргон. Ці відмінності призводять до зіткнення між людьми та ускладненнями у спілкуванні. Лінійні керівники через це можуть відкидати рекомендацію штабних фахівців і виражати невдоволення з приводу своєї залежності від них в усьому, що пов'язано з інформацією. В екстремальних ситуаціях лінійні керівники можуть навмисно вибирати такий спосіб виконання пропозиції фахівців, щоб весь намір закінчувався провалом. І все це для того, щоб поставити фахівців «на своє місце». Штабний персонал, у свою чергу, може обурюватися, що його представникам не дають можливості самим втілити в життя свої рішення, і намагатися зберегти інформаційну залежність відних лінійного персоналу. Це яскраві приклади дисфункціонального конфлікту.

Часто через розходження цілей починають конфліктувати одна з одною функціональні групи всередині організації. Наприклад, відділ збуту, як правило, орієнтований на покупця, у той час як виробничий підрозділ більше піклується про співвідношення витрат і ефективності, а також про економію на масштабах. Економія на масштабах - це зниження витрат виробництва на одиницю продукції з одночасним збільшенням обсягу виробництва, тому що на кожен виріб буде припадати менша частка умовно-постійних і накладних витрат. Однак за занадто великих розмірів підприємства такого роду «економія на масштабах» часто перестає діяти через те, що тримати великі товарні запаси, щоб швидко виконувати замовлення, як вважає відділ збуту - означає збільшувати витрати, а це суперечить інтересам виробничих підрозділів. Чи, наприклад, денна зміна медичного персоналу може звинуватити нічну зміну в тому, що та погано доглядає за хворими. У великих організаціях один підрозділ може спробувати збільшити свою прибутковість, продаючи готову продукцію зовнішнім споживачам замість того, щоб задовольнити потреби інших підрозділів компанії у своїй продукції за більш низькою ціною.