8.3. Модель джерел влааи к. Хеплса

Відповідно до цієї теорії владу використовують для того, щоб розв'язати конфлікт інтересів на свою користь, тому індивід визнає владу і відповідно реагує.

304

>>>305>>>

К. Хейлс вважає, що концепція Дж. Френча і Б. Рейвена суперечлива, і пропонує модель, яка охоплює всі п'ять вищезгаданих форм влади, але відзначає відмінність особистих та інституційних джерел влади. «Ступінь доступу менеджерів до кожної із цих форм визначається їх положенням в організації» [5]. К. Хейлс виділяє чотири ресурси влади (табл. 8.1):

— фізичні, або можливість впливати на дії інших;

— економічні, або обмежені та бажані об'єкти чи засоби їх придбання (наприклад, гроші);

— знання, або обмежені та бажані знання і навики в контексті роботи, які можуть бути адміністративними (пов'язаними із способом роботи інституту) або технічними (пов'язаними із способом виконання завдання);

— нормативні, або обмежені та бажані ідеї, переконання, цінності та вплив.

305

>>>306>>>

Установлення законності джерел влади у сприйнятті тих, на кого керівник прагне вплинути, - прямий їх обов'язок, що може означати визнання взаємозалежності керівника та його підлеглих. Якщо основою легітимності є цілі та цінності, які сприймаються всіма співробітниками, підлеглі охоче підкоряються владі менеджера, а це означає, що сторони будуть прагнути до консенсусу, уникаючи будь-яких спроб тиску. Ця обставина сприяє розвитку складних інституційних структур, які стимулюють та підтримують таку поведінку відповідно до політичної природи організації.