2.4 Сучасні погляди на принципи менеджменту

Цей розділ посібника має виконати дещо застережувальну роль для практикуючих менеджерів. Річ у тім, що і в літературі щодо проблематики управлінської діяльності, і в підприємницькій практиці поняття "принципи менеджменту" використовуються у найрізноманітніших контекстах і значеннях. Тому категорія "принципи менеджменту" може кардинально змінювати своє обличчя не лише від автора до автора, від часу до часу, а й навіть в одній книзі від сторінки до сторінки.

Проблема принципів менеджменту має два аспекти. Перший з них полягає у спокусі знайти прості рішення. Справді, якби людству вдалося відкрити єдино правильні "золоті принципи" управлінської діяльності, своєрідні "золоті закони" продуктивної взаємодії ділових людей, то решта завдань була б пов'язана із втіленням цих принципів у життя. Але таких принципів не існує. Тому слід враховувати другий аспект: численність принципів менеджменту, що нерідко заважає продуктивному керівництву. Спроба запровадити всі відомі принципи менеджменту може означати приготування отруйної страви. Замість ефективної злагодженої діяльності в організації може виникнути розлад.

Однак сказане не означає, що поняття "принципи менеджменту" втратило своє значення для науки і практики. Це зовсім не так.

Поняття "принцип" належить до найпоширеніших у літературі з бізнесу чи політиці. Адже найчастіше воно означає ґрунтовні підвалини тієї чи іншої діяльності. А коли такі підвалини відсутні в діяльності будь-якого політика, або він їх порушує, то існує досить яскравий вираз – "безпринципний політик".

У загальному розумінні зміст поняття "принцип" пов'язується з певними загальновизнаними правилами тієї чи іншої діяльності. Вони можуть навіть бути закріплені в законодавчих актах, що регламентують певну галузь бізнесу або ж політики. Скажімо, в Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (стаття 2) закріплено такі шість принципів цієї діяльності: суверенність, свобода, юридична рівність і недискримінація, верховенство закону, захист інтересів суб'єктів такої діяльності, а також еквівалентність обміну і неприпустимість демпінгу. Зазначені принципи є результатом творчості вітчизняних законодавців, які на початку 1991 року узагальнили, таким чином, деякі загальновизнані міжнародні правила організації зовнішньоекономічної діяльності. І хоча наведені принципи стосуються зовнішньоекономічної діяльності, вони багато в чому впливають на менеджмент підприємств.

Але в більшості випадків формулювання принципів менеджменту має авторський відтінок. Тому розбіжності в уявленнях різних авторів про те, які саме правила управлінської діяльності мають бути загальновизнаними, і визначає набір тих чи інших правил.

Звичайно, правила ділової поведінки можна формулювати принаймні на трьох рівнях:

- індивідуальні правила для окремих менеджерів;

- групові правила, зокрема для певних підрозділів або ж цілих компаній;

- суспільні правила, яких дотримується переважна більшість ділових організацій. Відповідно можна вести мову і про різні типи принципів: індивідуальні, групові та суспільні.

Історичний розвиток науки менеджменту також свідчить про наявність різних підходів до поняття "принципи менеджменту". Скажімо, родоначальник науки Ф. Тейлор переважно ототожнював поняття "принципи" з поняттям "основи" або "система менеджменту". І в наші дні такий підхід широко використовується багатьма західними видавцями, що випускають навчальні посібники з назвою "Принципи менеджменту". Тут поняття принципу трактується широко.

Але історичний досвід дає інші розуміння принципів менеджменту. Широко відомими є, наприклад, 14 принципів адміністрування А. Файоля, про які вже йшлося у попередньому розділі. Вони витримали перевірку часом, і для середньої за розміром організації, що здійснює виробничо-торговельний бізнес, обґрунтовані А. Файолем принципи сприятимуть поліпшенню менеджменту (адмініструванню). Не менш відомі 12 принципів продуктивності Г. Емерсона, що перегукуються з принципами А. Файоля. І якщо мова йде про пошуки шляхів підвищення продуктивності в організації, то зіставлення існуючого менеджменту з принципами Емерсона буде зовсім не зайвим. Ці принципи старі (давно відомі людству), але зовсім не застарілі, оскільки і сьогодні можуть бути корисними.

У деяких випадках автори обґрунтовують лише один, але надзвичайно важливий принцип менеджменту. Скажімо, Майклу Лі-Бефу належить формула найважливішого принципу менеджменту, пов'язаного з мотивацією: "Ви отримуєте те, що заохочуєте" (Уоu get what you reward). Ідея цього справді важливого принципу полягає начебто у простому твердженні: поведінка, яка винагороджується, буде повторюватися. Але у згаданому стислому, майже віршованому, вигляді цей принцип було сформульовано лише в 1985 році. Не менш відомим для менеджерів є дещо жартівливий принцип Пітера (Тhе Реtег Ргіnсіріе), згідно з яким в організаційній ієрархії кожен працівник має тенденцію підніматися до того рівня, аж поки стане некомпетентним. А тому менеджери мають дбати про таке просування, за якого завдання, що постають перед працівником, не повинні перевищувати їхні можливості. Подібних принципів у менеджменті чимало, їх варто брати до уваги і використовувати відповідно до призначення.

Слід звернути увагу на ще один бік справи, а саме: на відмінність між принципами господарювання і власне принципами управління (менеджменту). Якщо принципи господарювання визначають поведінку організації, а також її функціонування як цілісної структури, то принципи менеджменту стосуються головним чином відносин між співробітниками. На цьому робить наголос німецька концепція менеджменту, яка пов'язує принципи управління саме з управлінськими стосунками, що виникають між керівниками і працівниками, їх ще називають стилем управління, який здійснюється в межах відповідної управлінської концепції.

Не можна обійти, звичайно, радянський період розвитку науки управління, яка надавала важливого значення обґрунтуванню принципів керівництва економікою. У перші роки радянської влади розроблення принципів управління підприємствами такими вченими, як П. Керженцев, О. Гастєв, О. Богданов та ін., здійснювалось у руслі світової думки менеджменту. Особливо відомою в ті роки була праця П. Керженцева "Принципи організації". Однак у подальшому, з посиленням централізації економіки, принципи управління стали розглядатися переважно на рівні народного господарства в цілому та були зафіксовані навіть у Конституції СРСР 1977 року. До цих принципів входили: єдність політичного і господарського підходів, науковість, партійне керівництво економікою, персональна відповідальність та ін. Про це слід нагадати сьогодні, оскільки існує державне керівництво народним господарством, яке все ще наслідує колишні принципи державного управління, які далеко не завжди поєднуються справжніми принципами менеджменту.

Існуючі сьогодні погляди на принципи менеджменту можна умовно розподілити на дві групи: універсальні та прикладні. До першої групи належать ті з них, які прагнуть узагальнити існуючу практику менеджменту і визначити найважливіші риси управлінської діяльності провідних корпорацій світу. Звичайно, сьогодні неможливо остаточно сказати, що така система принципів уже склалась. Однак певних результатів у цьому напрямі досягнуто. Найповніше зазначені принципи були викладені П. Друкером. Вони заслуговують на увагу. Це такі сім принципів.

1. Орієнтація менеджменту на людину. Головне для менеджерів полягає у тому, щоб налагодити ефективну співпрацю людей, подолати обмеження й вади окремих працівників і досягти найвищого внеску кожного з них.

2. Культурна природа менеджменту. Менеджмент є лише частиною загальної культури кожної з країн, хоч і випливає з суспільної праці та сучасного машинного виробництва. Як свідчить досвід Японії, менеджерам особливо важливо враховувати традицію свого народу, поєднувати загальносвітові тенденції з місцевими особливостями.

3. Інтегрування інтересів працівників організації навколо загальних цілей. Без такої орієнтації не тільки неможливо вийти в лідери, а й існує загроза втрати лідируючих позицій. Саме така загроза виникла, наприклад, перед всесвітньо відомою корпорацією "Ксерокс", яка ледве не була усунута з ринку п'ятнадцять років тому японськими компаніями. Висунення нових цілей, пов'язаних з новими стандартами якості і поверненням обличчя до споживачів, дало змогу корпорації в кінцевому підсумку відновити свої позиції на ринку. А для менеджерів інших організацій – це корисний досвід. Адже "Ксероксу" довелося вести півторадесятирічну виснажливу боротьбу не тільки з кількома японськими компаніями відразу, а й з урядовими органами США.

4. Розвиток здібностей усіх працівників організації та ефективне їх використання на всіх рівнях менеджменту. Наведений приклад із "Ксероксом" переконливо показав, що запобігти банкрутству компанії дали змогу не тільки правильні стратегічні рішення її нового керівництва, а й, насамперед, творча ініціатива персоналу всіх підрозділів. Найважчим виявилося саме створити атмосферу загального пошуку, прагнення вчитися новим методам діяльності.

5. Поєднання комунікацій між працівниками та їхньою індивідуальною відповідальністю. Оскільки кожне підприємство складається з працівників з різними навичками, знаннями та досвідом, головне джерело зростання пов'язане з використанням ефекту синергії.

6. Уникнення спрощених підходів до визначення ефективності менеджменту за допомогою показників продажу, прибутку тощо. Найголовнішими стають управлінські відносини згуртованості.

7. Результатів діяльності організація досягає лише за власними межами, в середовищі, з яким важливо будувати відносини співробітництва. У межах підприємства лише існують центри, які переробляють ресурси у такі продукти та послуги, що потрібні споживачам.

Інший підхід до принципів менеджменту є прикладним. Він полягає в тому, що такі принципи розробляються для потреб конкретної компанії і характеризують певною мірою її корпоративну культуру. Звичайно, оскільки компанії істотно відрізняються одна від одної своїм бізнесом, розмірами, історією, стилем керівництва, то подібних принципів менеджменту може бути безліч. Однак і їх число все ж таки обмежене, оскільки не всім компаніям вдається створити такі правила управлінської діяльності, які не тільки поділялися б більшістю працівників, а й забезпечували їй довгостроковий успіх. У такому разі сам успіх є критерієм доцільності прикладних (корпоративних) принципів менеджменту.

У вітчизняній економіці поступово формуються умови для суттєвого підвищення ефективності та прибутковості роботи підприємств, їх орієнтації на реального споживача.

Теорія і практика менеджменту демонструє два чітко і формованих підходи в управлінні – японську та американську моделі менеджменту. При збігу загальних, стратегічних напрямів боротьби за лідерство існують і особливості в підходах провідних японських та американських компаній до того, як забезпечити свої переваги в економічному суперництві на світовому ринку. Принциповою відмінністю двох названих моделей менеджменту є те, що японська побудована на колективізмі, а американська – на індивідуалізмі та конкуренції між людьми. Всі інші відмінності є похідними від названої вище (табл. 2.1).

Слід підкреслити, що сьогодні відбувається взаємне збагачення підходів (моделей) у менеджменті.

Для створення та реалізації «власної» моделі менеджменту, яка дасть можливість у конкретних умовах економічного розвитку України вивчати та узагальнювати прогресивну управлінську практику, розроблені основні напрями розвитку науки управління. Ці напрями об'єднані в так звану систему «нова управлінська парадигма»:

1. Висувається проблема гнучкості й адаптованості до постійних змін зовнішнього середовища.

2. Головні передумови успіху підприємства знаходяться у зовнішньому середовищі. Підприємство як система не самозабезпечується, а залежить від ресурсів, що надходять ззовні.

Таблиця 2.1 – Порівняльна характеристика японської та американської моделей менеджменту

3. Застосування до управління ситуаційного підходу, згідно з яким вся організація всередині підприємства є відповіддю на різні дії ззовні.

4. Визнання соціальної відповідальності менеджменту. Організація спільної роботи, в процесі якої кожна людина може максимально розкрити свої можливості.

5. Основними факторами є лідерство, стиль керівництва, кваліфікація і культура працюючих, мотивація поведінки.

Головним методом вирішення проблем бізнесу нині вважається розвиток лідерства. На відміну від менеджменту, що механічно маніпулює системами, структурами, людьми і показниками (у літературі цей тип управління одержав назву менеджеризму), основу лідерства складають гуманізм в управлінні спільною працею, створення творчої атмосфери і колективної зацікавленості у досягненні результатів. Робота в жорсткій відповідності з товстими зводами інструкцій і розпоряджень замінюється ініціативою кожного.

Науковці виділяють сім етапів розвитку управлінської науки за радянських часів.

І етап (жовтень 1917 р. – березень 1921 р.). Розроблено форми й методи державного централізованого управління виробництвом, обґрунтовано принципи централізованого управління виробництвом, центризму, організаційні методи управління, диктатури та державного регулювання.

II етап (1921-1928). Здійснювалося подальше удосконалення адміністративного управління виробництвом, зроблено спроби застосування так званого госпрозрахунку як основи економічних методів управління, з'явилися трести й синдикати, а також формально вивчалася можливість участі трудящих в управлінні.

ІІІ етап (1929-1945) пов'язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва і присвячувався удосконаленню структур управління, методів підбору та підготовки кадрів, плануванню й організації виробництва.

IV етап (1946-1965) характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної і територіально-галузевої системи управління, що врешті-решт призвело до поглиблення адміністрування.

V етап (1965-1975). Здійснено спробу господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління. Цей етап підтвердив неефективність економічних реформ у рамках адміністративно-командної системи.

VI етап (1975-1985) характеризується все глибшим усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командної системи. Він підтвердив необхідність радикальної зміни економічних відносин і корінних економічних реформ, проведення яких слід віднести до VII етапу.

В свою чергу, VII етап можна поділити на п'ять підетапів, започаткованих у 1985р.:

1-й підетап – робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою за нормативним розподілом прибутку.

2-й підетап – застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої за нормативним розподілом доходу, розвиток орендних відносин.

3-й підетап – впровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, збільшення економічної свободи.

4-й підетап – впровадження територіального госпрозрахунку на всіх рівнях управління.

5-й підетап – початок ринкових реформ. Реалізація цього підетапу здійснюється вже в умовах розвитку незалежної національної економіки України.

Управління господарським механізмом і суспільним виробництвом являє собою сукупність методів, форм ведення господарства, взаємопов'язаних та планомірно діючих структур, що забезпечують найбільш ефективний розвиток усього народногосподарського комплексу України, який сьогодні повинен об'єднувати державні та приватні формування.