1.4 Методи менеджменту

Різноманітність методів управління викликає необхідність упорядкування всієї сукупності шляхом класифікації за визначеними критеріями (рис. 1.7).

Рисунок 1.7 – Критерії класифікації методів управління

Одним із загальних підходів до класифікації є виділення груп загальнонаукових і специфічних (часток) методів за критерієм їх використання в галузях знань.

Загальнонаукові методи, як випливає з їх назви, представлені методичним інструментарієм, застосовуваним не тільки в науці управління, а й в інших галузях знань. Вони складають основу системи методів менеджменту, утворюють його загальнонаукову методологію.

Економіко-математичні методи формалізації процесів, суть, різновид математичного моделювання. Завдяки їм створюється можливість не тільки застосовувати в дослідженнях якісні оцінки явищ і процесів, але і користуватися кількісними вимірами, що забезпечують імовірність і об'єктивність аналізу. Економіко-математичні методи застосовують для вирішення завдань оптимізації планів, формування цін, розподілу ресурсів та ін. У зв'язку з цим широко використовують лінійне і динамічне програмування, теорію масового обслуговування, теорію ігор, методи множинної кореляції і дисперсійного аналізу.

Експериментування як загальнонауковий метод припускає проведення експериментів. На відміну від простого досвіду, експеримент – це науково поставлений дослід, проведений на базі методики, розробленої фахівцями з метою перевірки тих чи інших гіпотез, нововведень і змін у системі управління. При здійсненні експериментів використовуються такі найважливіші принципи, як цілеспрямованість, «чистота» і методична розробленість питань виділення і фіксування вихідних факторів; даються оцінки досягнутих результатів експерименту. Трьома можливими результатами управлінського експерименту можуть стати:

1) рішення про прийняття нововведення, що перевіряється, чи негативна його оцінка;

2) формулювання, наукове і практичне обґрунтування нових теоретичних і методичних положень науки управління;

3) розвиток системи методів наукового менеджменту, підвищення їх наукової обґрунтованості.

В сучасних умовах переходу до принципово нових економічних і управлінських відносин, роль експериментування незмінно зростає. Експериментальної перевірки вимагають багато управлінських нововведень, спрямованих на зміни політики управління, його структури, процесів, техніки й ін. За допомогою експериментів ведеться і сам пошук науково обґрунтованих нововведень, корисних для вирішення цілей і завдань організації. Таким чином, цінність управлінського експериментування не тільки в його практичній спрямованості на теоретичних положеннях, тобто дозволяє комплексно підійти до дослідження проблем теорії і практики управління.

За допомогою соціологічних досліджень вивчаються причини відхилення від запланованих цілей, визначаються напрямки дій і можливі мотиви поведінки людей. У соціологічних дослідженнях широко застосовуються такі методи, як анкетування, тестування, інтерв'юїрування, опитування, спостереження, аналіз документації. Результати ж можуть бути представлені у вигляді прогнозів реакції персоналу на визначені управлінські рішення, рекомендацій з формування соціально-психологічного клімату в організації і т.д.

На відміну від загальнонаукових методів другої згаданої групи методичний інструментарій розроблено і використано спеціально для вирішення проблем і завдань власне управлінської діяльності.

Специфічні методи, застосовані в управлінні, характеризуються великою різноманітністю, що відбиває множинність цілей, переслідуваних організацією. Під цим розуміється можливість різних підходів до визначення складу і вибору найбільш прийнятних для організації способів вирішення її проблем. Завдання полегшується проведенням класифікації всієї відомої сукупності методів менеджменту. В спеціальній літературі найчастіше використовуються такі критерії класифікації методів менеджменту, як їх зміст, мотивація, організаційні форми і сфера застосування.

За першим критерієм – зміст методів управління – виділяють групи організаційно-розпорядницьких, економічних, соціально-психологічних засобів впливу.

У групу організаційно-розпорядницьких методів включають всі засоби впливу на виконавців шляхом побудови й удосконалення структури управління, встановлення кола повноважень, прав і обов'язків працівників, а також такі, що носять методичний характер (адміністративні розпорядження, інструкції і керівні документи), необхідні для чіткої взаємодії в процесі управління.

Економічні методи представлені такими засобами управління, як господарський розрахунок, планування, економічне стимулювання, а також економічними інструментами у вигляді цін, фінансів, кредиту і т.п.

Групу соціально-психологічних методів складають засоби впливу на поведінку особистості, колективу і на стан усього суспільства шляхом активізації ініціативи трудящих і створення сприятливого клімату в організаціях. При цьому використовується такий інструментарій, як планування соціального розвитку, оприлюднення результатів соціологічних досліджень, підтримка традицій і національної культури, поширення передового досвіду та ін.

За мотиваційним критерієм виділяють методи:

а) матеріальної мотивації;

б) моральної мотивації;

в) владної, примусової мотивації.

Головна роль у цій класифікації приділяється підвищенню зацікавленості працівників у реалізації управлінських рішень.

За організаційними формами методи управління поділяються на одиничні, колегіальні і колективні.

За сферою застосування методи можуть бути загальними (відносно всієї системи) і локальними (застосованими в її окремих частинах).

В умовах становлення ринкової економіки організаціям можна рекомендувати використання при класифікації методів управління таких критеріїв: функції управління, процеси прийняття управлінських рішень, функціональні підсистеми і зміст управління (див. рис. 1.7).

Для реалізації функцій управління потрібна розробка і застосування різних засобів, прийомів, підходів до планування організації, координування, мотивації і контролю, що становлять зміст будь-якого процесу управління. Назвемо для прикладу методи, які використані при плануванні: прогнозування, програмно-цільові, балансові, нормативні, мережні і стрічкові графіки, дерево рішень, евристичні методи та ін.

Застосування кожного з них залежить від виду планування. Головною особливістю стратегічного планування в умовах ринкової економіки є відмова від посилання, відповідно до якого майбутнє повинно бути обов'язково краще минулого; першим кроком стратегічного планування стає аналіз перспектив і тенденцій, здатних істотно змінити ситуацію, що складається, чи моделювання передумов розвитку, що має бути. Другий крок – ретельний аналіз різних ситуацій і позицій організації в конкретній боротьбі, що прогнозується. Третій крок – порівняння перспектив різних видів діяльності, установлення пріоритетів і розподіл ресурсів, тобто вибір стратегії. Ключовою у стратегічному плануванні вважається стадія оцінки поточного стану і розподілу ресурсів.

Виходячи зі специфіки завдань стратегічного планування в процесі їх рішення використовуються такі основні методи: дослідження операцій; прогнозування (головним чином методи експертних оцінок – метод Дельфі, метод мозкової атаки); моделювання.

Основним завданням оперативно-тактичного планування є реалізація стратегічних програм. Вона припускає використання балансового і нормативного методів, стрічкових графіків, мережних моделей.

Виконання функції організації базується на методах, що враховують потреби і мотивацію працюючих в організації. Для її виконання використовуються організаційно-розпорядницькі, економічні і соціально-психологічні методи. Вони мають прямий і непрямий вплив на мотиви поведінки, інтереси і потреби людей.

Функція координації забезпечує безперервність і ефективність протікання всіх процесів в управлінні організацією шляхом використання таких методів, як міжособистісні комунікації, збирання, оброблення і передавання інформації.

При виконанні функції контролю використовують цілий «букет» аналітичних методів. У їх складі методи: функціонально-вартісного, дисперсійного, кореляційного, порівняльного, діагностичного, якісного аналізу та ін.

За етапами і стандартами процесу прийняття (і втілення) управлінського рішення методи управління можна поділити на ті, що застосовуються при діагностиці проблеми, формуванні обмежень і критеріїв ухвалення рішення, визначенні й оцінці альтернатив, виборі альтернатив, реалізації рішення, установленні зворотного зв'язку.

Методи управління функціональними підсистемами мають відповідний склад методичного інструментарію, необхідного фахівцям з виробництва, маркетингу, персоналу, інновацій, фінансів та ін.

Дуже важлива класифікація методів управління за критерієм змісту останнього. В ній можна виділити чотири основні групи методів керування: діяльність, люди, зв'язки поза організацією й організаційні зміни.

В умовах реформування економіки остання група методів управління особливо важлива. Як показує досвід підприємств, що активно адаптуються до ринкових умов, головна увага приділяється саме організаційним змінам.