4.1 Системна концепція

Системний підхід до процесів управління виробництвом розроблений з метою використання наукового аналізу в управлінні великими організаціями для:

а) розробки й управління оперативними системами;

б) побудови інформаційних систем, які використовуються для прийняття рішень. Основною концепцією системного підходу до організації й управління як процесу є взаємозв'язок частин і підсистем фірми. Такий підхід передбачає установлення цілей і зосередження уваги на побудову цілого і відмінного від побудови компонентів або підсистем. Головне значення має синергістична характеристика системного підходу. Організаційні системи будуються таким чином, щоб досягти синергізму – тобто одночасного функціонування окремих, але взаємозалежних частин, які забезпечують більш високу загальну ефективність, чим сумарна ефективність частин, взятих окремо.

Можна відзначити наступні характерні риси системного підходу:

1. Системний підхід як засіб організації. Системний підхід є засобом рішення складних і при цьому не чітко визначених проблем, коли необхідно організоване використання великого обсягу ресурсів.

2. Творчий характер роботи при використанні системного підходу. Незважаючи на наявність розроблених загальних процедур, системний підхід повинен бути підходом творчим, що забезпечує зосередження, насамперед, на цілях, а потім уже на методах. Ця вимога визначається наступними причинами:

а) розв'язувані проблеми складні і недостатньо чітко визначені, тому не існує будь-якого єдиного чи формулювання єдиного рішення;

б) значна частина наявних даних є неповними, невизначеними і двозначними, у зв'язку з чим для забезпечення теоретичної бази для вирішення проблеми необхідний високий рівень уяви;

в) для вирішення проблем стосовно різних підсистем повинні бути знайдені альтернативні рішення й вибрані ті з них, які забезпечують оптимальне наближення до рішень стосовно системи в цілому;

г) традиційні функціональні і галузеві бар'єри повинні бути підпорядковані інтересам синтезу рішення.

3. Теоретична основа системного підходу. В основі системного підходу лежать наукові методи. Наука створює теоретичну основу, на якій базується практичне вирішення проблем. Різні дані можуть забезпечити одержання різних рішень, за допомогою ж теорії визначається методологія рішення.

4. Експериментальний характер роботи при застосуванні системного підходу. Пошук емпіричних даних складає істотну частину системного підходу. Достовірні дані повинні бути відділені від недостовірних, так само як і відповідні розглянутій проблемі дані - від невідповідних їй.

5. Прагматичність системного підходу. При практичній побудові реальних систем найважливішою характерною рисою системного підходу є те, що він забезпечує одержання результатів стосовно відповідній конкретній діяльності системи. Створювана система повинна бути доступною, продуктивною і керованою.

Найважливішим елементом системного підходу є поняття "системи".

У найпростішому виді система може бути охарактеризована як сукупність елементів, об'єднаних в інтересах досягнення загальних цілей.

Системи значно відрізняються одна від одної своїми елементами, структурою, розмірами, характерними рисами і головними цілями.

Вивчення визначень, сформульованих багатьма вченими, дозволяє зробити наступне визначення.

Система являє собою сукупність елементів, які визначають вид діяльності чи технологічний процес в інтересах досягнення загальної мети (чи цілей) за допомогою обробки даних, використання енергії й (чи) обробки речовини – для видачі інформації, енергії і (чи) одержання матеріального продукту.

Можна назвати наступні загальні характеристики фірм як систем:

1. Будь-яка фірма являє собою систему, яка може бути підпорядкована аналізу, побудована і керована на основі загальних принципів побудови систем.

2. Подібні системи є більшою мірою динамічними, ніж статичними, у зв'язку з чим слід враховувати їхню природу, яка змінюється.

3. Елементи кожної системи функціонально об'єднані.

4. Будь-яка фірма видає вихідну продукцію, яка складає мету системи.

Усі системи поділяються на декілька типів. Наведемо найбільш важливі з загальноприйнятих видів класифікації, які застосовуються для вивчення виробничих систем.

1. Концептуальні й емпіричні системи. Концептуальні системи мають справу з теоретичними структурами. Типовими концептуальними системами є системи наук, такі, як економічна теорія, загальна теорія відносності чи теорія організації. Слід мати на увазі, що концептуальні системи складені з ідей, відрізняються від економічних організаційних систем, які складаються з людей.

Емпіричні системи являють собою конкретні оперативні системи, що складаються з людей, матеріалів, машин, енергетичних ресурсів та інших фізичних об'єктів. Емпіричні системи можуть, безумовно, мати джерелом чи базуватися на концептуальних системах і, таким чином, являти собою відображення концепцій на практиці.

2. Природні і штучні системи. Природні системи пов'язані з природою. Екологія життя в цілому являє собою природну систему; кожен живий організм є унікальною природною системою. Сонячна система теж є природною системою.

Штучні системи виникли тоді, коли люди вперше зібралися в групи, щоб жити і полювати разом. В даний час такі системи з'являються в навколишньому світі в нескінченно різноманітних варіантах – від виробничої системи до системи дослідження космосу. Їхні цілі змінюються в надзвичайно широких межах.

3. Соціальні системи, системи "людина-машина" і машинні системи.

Системи, що складаються з людей, можуть розглядатися як чисто соціальні системи. Прикладами таких систем можуть бути промислові фірми, урядові відомства, політичні партії. Цілком очевидно, що всі такі системи використовують різні об'єкти й явища, які створюють фізичні системи, однак найбільш важливе значення для таких систем мають організаційна структура і поведінка людей.

Більшість емпіричних систем попадає в категорію систем "людина-машина". Важко уявити собі будь-яку систему, яка складається тільки з людей, які не використовують те чи інше, хоча б саме найпростіше обладнання для досягнення своїх цілей.

Чисто машинні системи повинні виробляти свої власні вхідні дані і підтримувати своє функціонування. Машинні системи, що самовідновлюються і цілком самозабезпечуються відносяться до області наукової фантастики.

4. Відкриті і замкнуті системи. Відкритою системою є така система, яка взаємодіє з навколишнім середовищем.

Усі системи, які містять живі організми, є відкритими системами, оскільки на них впливають усілякі фактори, які сприймаються органами почуттів живих організмів. Той факт, що світ взаємодіє з навколишньою середовищем – більш великою системою, робить окрему фірму відкритою системою. Для відкритої системи характерною рисою є її незначний вплив на навколишнє середовище, і неадекватний зворотний зв'язок у виді інформації, яка надходить від навколишньої системи.

Питання в тім, що являє собою замкнута система, більш складне. Замкнута система є такою системою, яка не взаємодіє з навколишнім середовищем. Яким би не було це навколишнє середовище, замкнута система не перетерплює змін, оскільки між системою і навколишнім середовищем існує бар'єр, який запобігає впливу навколишнього середовища на систему. Хоча можна сумніватися в реальному існуванні замкнутих систем, останні знаходять важливе застосування при проведенні наукових досліджень і лабораторних експериментів.

5. Постійні і тимчасові системи. Відносно мале число штучних систем є постійним. Однак ті системи, які існують протягом тривалого періоду порівняно з обмеженим часом діяльності людей у цих системах, можуть називатися "постійними". Тимчасові системи створюються на заданий період часу, і потім ліквідуються. Невеликий науково-дослідний проект у лабораторії являє собою тимчасову систему.

6. Стабільні і нестабільні системи. Стабільною системою є така система, властивості і функції якої істотно не змінюються чи змінюються у формі повторюваних циклів. Прикладами стабільних систем можуть бути: автоматизований завод, великий універсальний магазин, середня школа.

Система оборони, науково-дослідна лабораторія і людина є прикладами нестабільних систем.

7. Підсистеми і надсистеми. З попереднього розгляду очевидно, що всяка система входить до складу якоїсь більш великої системи. Система в ієрархії, яка становить найбільший інтерес для вивчення чи управління, визначається тут терміном "система". Термін "система" найбільше часто вживається в значенні всеохоплюючої інтегральної системи. Мета цієї системи визначає задачі, для рішення яких були створені об'єкти, характеристики і взаємовідносини системи.

Невеликі системи в рамках такої системи називають підсистемою. Термін надсистема відноситься до винятково великих і складних систем.

З огляду на вище проведену класифікацію систем доцільно розглянути класифікацію організаційних систем.

Організаційна система може бути:

1. Концептуальною, якщо аналізуються теорія, організаційні схеми чи управління.

2. Емпіричною, якщо розглядаються люди, їхні взаємовідносини і діяльність.

3. Природною, якщо розглядається людина як частина екології життя на Землі.

4. Штучною, якщо вивчається будь-яка інша організація людей.

5. Соціальною. Усі штучні угруповання людей являють собою соціальні системи, діяльність яких є предметом серйозних наукових досліджень.

6. Відкритою. Усяка соціальна організація є відкритою, оскільки вона реагує на непередбачені умови навколишнього середовища.

7. Постійною чи майже постійною, якщо розглядати головні політичні системи чи фірми, які існують протягом століть. Лондонська фірма "Ллойд", наприклад, існує декілька століть. Разом з тим усі організаційні системи є тимчасовими, оскільки вони приречені в кінцевому рахунку на зникнення.

8. Нестабільною. У перспективі організаційні системи мають тенденцію до змін з метою пристосування до навколишнього середовища, яке змінюється. Для зручності вивчення деякі зі згаданих вище систем протягом короткого періоду можуть розглядатися як стабільні системи.

9. Підсистемою і надсистемою. Організаційна система може мати різні розміри – від невеликої, керованої ким-небудь із групи на підприємстві чи в уряді, до складної соціально-політико-економічної групи, що представляє, наприклад, США.