1.2 Загальні поняття планування та контролю

Поняття планування має два смислу: загальноекономічний з точку зору загальної теорії та конкретна управлінський.

З загальноекономічної точки зору планування це механізм, який замінює ціни і ринок. В рамках ринкової системи головним координатором дій її учасників є ціни. Саме ціни визначають вигідні для продавців та покупців об’єми та способи виробництва і вживання товарів. Фірма як учасник ринкової системи також вимушена підкорятися ціновому механізму, закону попиту і пропозиції постільки не має можливості відмінити їх дії.

Але у внутрішньому середовищі кожної господарської одиниці механізм цін витиснений свідомими діями і авторитетними рішеннями підприємств і менеджерів. Підприємець свідомо визначає основні напрямки внутрішньо фірмової діяльності. Виходячи з цього, внутрішня природа фірми заснована на системі планових рішень.

Таким чином, учасники внутрішньо фірмової діяльності втрачають свободу дій характерну для самостійних і незалежних одних від одного суб’єктів ринку, їх поведінка находиться під контролем управляючих підприємств.

Планування, як система вольових, свідомо прийнятих рішень витісняє ринок у внутрішній діяльності фірми по слідуючим причинам:

1. Обмежені розміри фірми дозволяють контролювати дії, які відбуваються усередині неї, і таким чином зводять до мінімуму невизначеність ринкового середовища і його негативні наслідки.

2. Застосовуючи планування, фірма уникає тих недоліків, які вона могла б мати, якби всі дії усередині фірми здійснювались на основі куплі- продажу. Відміняючи відношення куплі-продажу, підприємство уникає додаткових витрат.

Виконуя адміністративну функцію, яка пов’язана з вольовим керівництвом і приняттям рішень, керівник займається плануванням як частиної управлінської діяльності.

Планування є природною частиною менеджменту. Його можна визначити, як уміння передбачити мету організації, результати її діяльності і ресурси, необхідні для досягнення певної мети.

Планування – це не просто вміння передбачити всі необхідні дії. Це також вміння передбачити будь-які випадковості, які можуть виникнути по ходу справи, і вміння з ними справитися. Фірма не може повністю знешкодити ризик в своїй діяльності, але здатна управляти ним за допомогою ефективного передбачення.

Процес управління підприємством реалізується в багатьох функціях. До числа яких входять: планування й прогнозування; організація; координація й регулювання; мотівація задіяного для їх виконання персоналу, контроль результатів і їх оцінка з точки зору планових показників.

Кожна функція характеризується властивим їй технологічним процесом обробки інформації й способом впливу на об'єкт.

Функції управління завжди спрямовані на досягнення цілей управління. Тому процес управління виступає як об'єктивно визначена система функцій, що зветься управлінським циклом, а самі функції називаються стадіями управлінського циклу.

Функція планування є основою для прийняття управлінських рішень і

являє собою управлінську діяльність, що передбачає вироблення цілей і завдань управління виробництвом, а також визначення шляхів реалізації планів для досягнення поставлених цілей.

Планування як самостійна галузь знань та особлива сфера людської

діяльності, являє собою сукупність систематизованих знань про закономірності формування i функціонування різних господарських систем.

Ціль науки планування як складової економічної науки – описати,

обґрунтувати та передбачити процес i явища дійсності (теоретичне

відображення дійсності). Роль цієї науки і потреба в ній з боку суспільства постійно зростають.

До факторів, що обумовлюють зростаючу роль науки планування в

загальнополітичному, соціальному, економічному i культурному середовищі можна віднести:

− розвиток науково-технічного прогресу, зростання чисельності

управлінських кадрів;

− зростання масштабів суспільного виробництва, ускладнення

господарських зв'язків, розширення міжнародних зв'язків;

− підвищення рівня конкурентності ринкових відносин, зміна методів

господарювання, які потребує перебудови системи планування на вcix рівнях управління підприємством.

Наука планування – це система упорядкованих знань про суть,

методологію, методику i організацію планування.

Суть планування полягає в розробці та обґрунтуванні цілей, визначенні найкращих методів i способів їх досягнення при ефективному використанні вcix видів реcypciв, необхідних для виконання поставлених завдань, i встановленні їх взаємодій.

Процес планування на підприємстві проходить чотири етапи:

1) розробку загальних цілей підприємства;

2) визначення конкретних цілей на даний період із наступною їх

деталізацією;

3) визначення шляхів i способів досягнення цілей;

4) контроль за процесом досягнення поставлених цілей шляхом

зіставлення планових показників із фактичними та коригування цілей.

В процесі планування керівники підприємства повинні відповісти на такі питання:

− що потрібно зробити i для чого?

− коли це буде зроблено i хто його буде робити?

− де це буде зроблено, i що для цього необхідно?

Відповіді на ці запитання і дозволяють реалізувати функцію планування діяльністю підприємства.

Методологія планування – це сукупність теоретичних висновків,

загальних закономірностей, наукових принципів розробки планів, їх

обґрунтування та опис відповідно до сучасних вимог ринку, які перевірені передовою практикою. Основою суспільства є матеріальне виробництво i відносини в сфері виробництва, які визначають суспільне буття людей.

Усередині суспільного виробництва вирішальна роль належить його головній сфері – матеріальному виробництву, яке i є об'єктом науки планування.

Процес планування діяльності підприємства має багато складових:

виробництво i реалізація продукції, її собівартість, забезпеченість трудовими, матеріальними i фінансовими ресурсами, фінансові результати роботи, фінансовий стан підприємства, його інвестиційна діяльність. Саме це i є об'єктами планування діяльності підприємств, які розглядаються як єдине ціле i за допомогою яких розкривається його предмет.

Таким чином, планування – це процес підготовки рішень про організацію раціональної діяльності підприємства шляхом порівняльної оцінки різних альтернативних варіантів дії у передбачуваних умовах. Прийняття цих рішень завжди пов'язано із використанням певних ресурсів підприємства, які виступають предметом планування на підприємстві.

Планування як складова економічної науки ґрунтується передусім на

загальних взаємопов'язаних методах наукових досліджень: аналізі та синтезі дедукції та індукції. Йому властиві такі методи досліджень як системний підхід, конкретно-історичний підхід, комплексний підхід, метод експерименту, моделювання, а також методи спеціальних досліджень.

Методи науки планування створюють систему різних засобів та прийомів вивчення i узагальнення явищ дійсності в сфері планування діяльності підприємств. Серед методів планування слід виділити такі:

1) системний, який розглядає любе явище або об'єкт як систему

взаємопов'язаних складових, існуючих в рамках реалізації єдиної цілі. Цей метод передбачає, по-перше, розгляд системи планування виробництва як єдиного цілого, по-друге, - поділ системи планування на підсистеми i дослідження їх взаємодії;

2) конкретно-історичний передбачає вивчення відносин планування як

процесів, що знаходяться в стадії розвитку та змінюються під впливом діючих на них факторів (всі процеси розглядаються в тісному зв'язку з історичними обставинами, що складаються на тому чи іншому підприємстві);

3) комплексний передбачає сумісне використання методів дослідження не тільки однієї, але i багатьох наук; розгляд всієї сукупності цілей планування за рівнями; розгляд різних проблем планування з точки зору часових інтервалів;

4) експеримент - метод пошуку або уточнення взаємозв'язку соціально-

економічних явищ дослідним шляхом (необхідний для апробації запланованих рішень);

5) моделювання, суть цього методу полягає в створенні такого аналогу

(моделі) процесу, що планується, в якому відображаються найважливіші особливості й властивості та відкинуті другорядні риси;

6) методи спеціальних досліджень – дослідження соціального характеру

для визначення процесів, які не піддаються кількісній оцінці, тобто проводяться за допомогою анкетування, інтерв'ю та інших аналогічних методів.

Контроль – це особливий вид діяльності на підприємстві, який зосере

джений на спостереженні за процесом управління та його оцінці. Контроль є кінцевою функцією менеджменту, і прорахунки та недоліки у його виконанні призводять до погіршення результатів господарювання. Водночас належний контроль сприяє досягненню поставлених цілей.

Контроль являється таким типом діяльності щодо управління підприємством, який дає змогу вчасно виявити проблеми, розробити і здійснити заходи, спрямовані на коригування ходу та змісту роботи в організації до того часу, коли проблеми набудуть ознак кризи. Одночасно контроль дає змогу виявити та поширювати позитивні починання, підтримувати найбільш ефективні напрями діяльності на підприємстві. Метою контролю є сприяння зближенню фактичних і бажаних результатів діяльності, тобто забезпечення досягнення цілей, що стоять перед підприємством.

Планування та контроль є двома найважливішими функціями управління будь-якою організацією. Ці два процеси є тісно взаємопов'язані. Цілком зрозуміло, що планування без дієвого контролю за ходом виконання планів не має сенсу. Проте контроль без планування є неможливим. Контроль – це невід'ємний складник та передумова планування. Без синтезу планування та контролю існує велика загроза неправильно оцінити можливі фінансові ризики, а отже, вдатися до помилкових або нескоординованих управлінських рішень і дій.

Контроль складає базу для виявлення причин відхилень і визначення

слабких місць на підприємстві. Зазвичай, на практиці проводять факторний аналіз відхилень, метою якого є визначення та оцінка всіх чинників, що зумовили відхилення та вироблення на цій основі висновків та пропозицій щодо подолання виявлених негативних чинників та слабких місць, використання можливих резервів та відповідної корекції планів. Результати аналізу є основою для прийняття оперативних рішень, коригування наявних і розроблення майбутніх планів .