2 Вибір бази розподілу непрямих виробничих (накладних) витрат

Вибір бази розподілу непрямих витрат є дуже відповідальним етапом калькулювання, адже від цього залежить, наскільки реальною буде обчислена собівартість.

На практиці непрямі витрати найчастіше розподіляють між виробами та підрозділами підприємства.

В якості бази розподілу обирають показник, який найкраще відображає величину непрямих витрат, яку необхідно віднести на об’єкт витрат. Найчастіше застосовують такі бази розподілу:

• години праці робітників (для підрозділів, де переважає ручна праця);

• машино-години (високий ступінь механізації та автоматизації);

• пряма заробітна плата (застосовується дуже часто, так як дані можна легко одержати з бухгалтерії. Проте застосування різних тарифних ставок, преміювання можуть викривити реально спожиті непрямі витрати);

• прямі матеріали (для підприємств, де витрати на одиницю продукції однакові);

• прямі витрати (дещо зменшує недоліки вказаних вище баз розподілу, але наявність великої долі прямих матеріальних витрат може обмежити застосування);

• кількість продукції (виробництво в однаковому процесі та впродовж однакового часу, що трапляється рідко);

• кількість працюючих (для невиробничих підрозділів);

• вартість устаткування;

• площа, яку займає підрозділ або устаткування;

• кількість виконаних замовлень.

На основі обраної бази розподілу обчислюють ставку розподілу непрямих витрат.

Ставка розподілу непрямих витрат – це співвідношення суми непрямих витрат до величини бази розподілу.

Іншими словами, це сума непрямих витрат, яка припадає на одиницю виміру бази розподілу (на виріб, кв.метр, людину, машино-годину, гривню інших витрат тощо).

В залежності від складності виробництва ставка розподілу непрямих витрат може бути єдиною для всіх непрямих витрат (якщо виробництво просте) або встановлюватись для кожної однорідної групи непрямих витрат окремо.

Чим більше баз розподілу, тим точніше буде собівартість, так як “індивідуально” підібрані бази краще описують характер зв’язку непрямих витрат та обсягів діяльності підрозділів основного виробництва.

Єдина ставка розподілу непрямих витрат застосовується, коли виготовляється однорідна продукція однакової складності.

Приклад.

Підприємство виготовляє пластмасові вироби: відра та квіткові вазони. Загальновиробничі витрати складають 40000 грн. На виготовлення всієї продукції було затрачено 2000 годин, в тому числі на відра 1500 годин, а на вазони – 500 годин.

Ставка розподілу загальновиробничих витрат дорівнює:

Тоді до собівартості відер необхідно включити таку суму загальновиробничих витрат:

До собівартості вазонів включимо:

За умов виготовлення продукції різної складності доцільно застосовувати окремі бази і ставки розподілу для кожного виробничого підрозділу або групи витрат.

При розподілі непрямих витрат треба врахувати і таке:

1 Для декількох структурних підрозділів можуть виникати спільні (загальні) витрати – витрати на здійснення діяльності, яка споживається декількома виробничими та обслуговуючими підрозділами. Наприклад, витрати на складування матеріалів, які використовуються декількома цехами; амортизація приміщення, в якому знаходиться декілька цехів тощо.

Такі витрати спочатку треба розподілити між підрозділами, а вже потім накопичені непрямі витрати кожного підрозділу будуть розподілятись між видами продукції всередині кожного з цих підрозділів.

Приклад.

Складальний і ремонтний цехи розташовані у приміщенні площею 20000 м². Площа складального цеху – 15000 м², а ремонтного – 5000 м². Витрати на утримання приміщення складають 100000 грн. Ці витрати розподілимо між цехами пропорційно до їх площі – це і буде база розподілу.

Ставка розподілу: грн./м²

Витрати складального цеху: 5грн./ м²*15000=75000 грн.

Витрати ремонтного цеху: 5грн./ м²*5000=25000 грн.

Далі ці витрати (75000 та 25000) розподіляються між виробами, замовленнями таким чином, як було показано вище.

2 Досить часто обслуговуючі підрозділи надають послуги не тільки основним підрозділам, але й один одному.

Наприклад, обслуговуючий цех електропостачання надає електроенергію основним цехам (механічному, складальному) та іншим обслуговуючим цехам (ремонтному, автотранспортному).

В такому випадку необхідно здійснити перерозподіл витрат на взаємні послуги обслуговуючих підрозділів між собою. Це питання буде розглянуто далі.

В загальному вигляді послідовність розподілу непрямих витрат є такою:

1 Розподіл загальних витрат між підрозділами.

2 Розподіл взаємних послуг між обслуговуючими підрозділами.

3 Розподіл витрат обслуговуючих підрозділів на основні підрозділи.

4 Розподіл витрат основних підрозділів між виробами.

Розподіл непрямих витрат можна здійснювати на основі:

• фактичних обсягів діяльності та фактичних непрямих витрат;

• планових (бюджетних) обсягів діяльності та планових непрямих витрат.

Розподіл непрямих витрат на основі фактичних показників може спричинити значні коливання собівартості продукції, так як при різних обсягах виробництва сума постійних витрат на одиницю продукції буде різною.

Застосування заздалегідь визначеної ставки розподілу непрямих витрат дозволяє уникнути цієї проблеми.

=(3.1)

Суму розподілених непрямих витрат обчислюється таким чином:

=Х(3.2)

Перевагами заздалегідь визначеної ставки є наступні:

• можливість визначення собівартості продукції одразу після її виготовлення (не очікуючи закінчення місяця, коли буде відомою сума фактичних непрямих витрат);

• можливість уникнути різких коливань собівартості одиниці продукції через коливання обсягів діяльності.

Приклад.

Бюджетна сума непрямих витрат цеху становить 45000 грн., а витрат на пряму заробітну плату по всіх замовленнях, які виконує цех, – 30000 (база розподілу).

Ставка розподілу непрямих витрат по цеху: 45000:30000=1,5.

Припустимо, що в звітному періоді фактична сума прямої заробітної плати по замовленню №345 склала 10000 грн.

Розрахуємо суму непрямих витрат, яку необхідно списати на замовлення № 345: 1,5*10000=15000 грн.

Розподіл непрямих витрат тільки за однією базою розподілу може призвести до значного викривлення собівартості продукції, тому часто застосовують окремі ставки розподілу для змінних та постійних непрямих витрат.

Сума розподілених змінних витрат визначається на основі фактичного обсягу діяльності, а постійних – на основі запланованого.

Приклад.

У цеху шиють чоловічі костюми та пальто. Бюджетні непрямі (загальновиробничі) витрати по цеху на наступний місяць становлять 240000 грн., в тому числі: змінні 180000 грн., постійні 60000 грн.

У якості бази розподілу витрат між костюмами та пальто використовуємо затрачений час. На наступний місяць заплановано такі витрати часу: всього 1000 годин, в тому числі: костюми 600 годин, пальто 400 годин.

Фактично витрати часу були такими: костюми 500 годин, пальто 500 годин.

Розрахуємо заздалегідь визначені ставки розподілу:

• для змінних витрат 180000:1000=180 грн./год.

• для постійних витрат 60000:1000=60 грн./год.

Тепер можна визначити розподілені непрямі витрати:

• костюми: 180*500+60*600=126000 (грн.)

• пальто: 180*500+60*400=114000 (грн.).

Порівняємо одержані результати із результатами розподілу за єдиною ставкою для постійних і змінних витрат.

Ставка розподілу: 240000:1000=240 грн./год.

Розподілені витрати:

• костюми: 240*500=120000 (грн.);

• пальто: 240*500=120000 (грн.).

Застосування окремих ставок дозволяє точніше розподілити непрямі витрати, оскільки враховується поведінка постійних і змінних витрат.