Приклад

Підприємство за звітний період виготовило 4000 стаціонарних телефонів. Було проведено аналіз витрат, результати якого відображено в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. - Аналіз бухгалтерських рахунків

Функція витрат підприємства буде мати вигляд:Y=256000+64x

Перевагою методу є його простота, але результати значною мірою залежать від рівня кваліфікації, досвіду аналітика, тому можуть бути неточними. Окрім того, суттєво можуть змінитись умови діяльності підприємства, що вплине на величину витрат.

Щоб уникнути цього, роблять серію досліджень або використовують математичні методи, розглянуті нижче.

Для ілюстрації сутності наступних методів скористаємось вихідними даними, наведеними у таблиці 2.3.

Метод вищої-нижчої точки.

Ґрунтується на припущенні, що змінні витрати – це різниця між загальними витратами при найбільшому та найменшому обсязі діяльності.

За даними таблиці 2.3 маємо:

- найбільший час роботи – 125 машино-годин;

• найменший час роботи – 45 машино-годин;

• витрати при найбільшому часі роботи – 5780 грн.;

- витрати при найменшому часі роботи – 2380 грн.

Таблиця 2.3 - Вихідні дані для визначення функції витрат

Таким чином, при зростанні часу роботи на 80 машино-годин (125-45) витрати зростають на 3400 грн. (5780-2380). Ця сума і є загальними змінними витратами. Тоді на одну машино-годину буде припадати 42,5 грн. (3400:80).

Тепер необхідно визначити суму загальних постійних витрат виходячи з того, що їх величина складатиме різницю між загальними витратами та загальними змінними витратами:

5780 - 42,5*125=467,5 (грн.), або

2380 – 42,5*45=467,5 (грн.).

Функція витрат має вигляд: Y=467+42,5x

Основним недоліком цього методу є те, що в підрахунках беруть участь тільки два крайніх значення, які дуже часто можуть бути результатом впливу надзвичайних ситуацій. Ілюстрацію цього можна бачити на рис. 2.8.

Рисунок 2.8- Можливий недолік методу вищої-нижчої точки

Метод візуального пристосування

Полягає у побудові прямої на графіку таким чином, щоб вона враховувала всі точки.

Зобразимо 10 наших вихідних точок з таблиці 2.3 і проведемо пряму лінію, яка максимально наближається до всіх точок (рис. 2.9). Проведена лінія перетинається з віссю ординат у точці 600 грн., і це є величина постійних витрат (витрати при нульовому обсязі діяльності).

Рисунок 2.9- Лінія функції витрат, побудована за методом візуального пристосування

Величину загальних змінних витрат можна визначити за будь-якою з 10 вихідних точок як різницю між загальними та постійними витратами.

Для прикладу візьмемо час роботи 110 машино-годин. Йому відповідає загальна сума витрат 5820 грн. Тоді загальні змінні витрати обчислимо таким чином: 5820 – 600=5220 (грн.).

Сума змінних витрат на одну машино-годину: 5220:110=47,45 (грн.).

Функція витрат має вигляд: Y=600+47,45x

Цей метод хоч і позбавлений недоліку методу вищої-нижчої точки, все ж може давати неточний результат. Тут все залежить від того, наскільки точно аналітик побудує пряму на графіку.

Регресійний аналіз

Оснований на побудові регресійної моделі вигляду Y=a+bx за допомогою методу найменших квадратів.

Для знаходження параметрів функції а та b необхідно розв’язати систему лінійних рівнянь:

Необхідні розрахунки представлено в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4-Розрахунки для розв’язання системи нормальних рівнянь

Підставимо одержані дані в систему:

39340=10а+789b

3341910=789a+67711b

Виразимо з першого рівняння а:

а=3934-78,9b

Підставимо одержаний вираз у друге рівняння:

3341910=789*(3934-78,9b)+ 67711b

Звідси b=43,6

Тоді а=3934-78,9*43,6=493,96

Рівняння функції витрат за регресійним аналізом має вигляд: У=493,96+43,6х

Цей метод враховує всі точки і тому не має вад методу нижчої-вищої точки. Він також не залежить від рівня кваліфікації аналітика, тобто не є суб’єктивним, як інші методи. Проте деякий вплив випадкових коливань все-таки можливий, особливо якщо досліджується невелика кількість даних.

Спрощений статистичний аналіз

Розроблений українським вченим академіком М.Г. Чумаченко.

Ґрунтується на розподілі показників на дві групи, попередньо розташованих по зростанню х (фактора витрат). Постійні витрати обраховуються на основі середніх значень фактора витрат (х) та величини витрат (у) за формулою:

а=(у₁х₂-у₂х₁)/( х₂ – х₁),

де а – постійні витрати;

у₁ та у₂ – середні значення витрат у першій та другій групах відповідно;

х₁ та х₂ – середні значення фактора витрат у першій та другій групах відповідно;

Розглянемо цей метод на даних нашого прикладу.

У таблиці 2.5 подано всі необхідні розрахунки середніх величин.

Постійні витрати обраховуємо наступним чином:

а=(3210*96,4 – 4658*61,4):(96,4-61,4)=669,79

Тепер можемо обрахувати величину змінних витрат на одну машино-годину:

b=(3210-669,79):61,4=41,37,

або b=(4658-669.79):96,4=41,37

Функція витрат матиме вигляд: У=669,79+41,37х

Таблиця 2.5-Результати розрахунків для спрощеного статистичного аналізу

Даний метод привабливий простотою обрахунків, але не такий точний, як регресійний метод. З огляду на існування великої кількості статистичних програм найдоцільніше використовувати регресійний аналіз як компроміс між точністю та невеликою трудоємністю.

Після того, як функція побудована, її потрібно перевірити на адекватність за допомогою статистичних критеріїв істотності (Стьюдента, Фішера).

ТЕМА 3

ОСНОВИ КАЛЬКУЛЮВАННЯ

1 Мета і сутність калькулювання собівартості

2 Вибір бази розподілу непрямих виробничих (накладних) витрат.

3 Облік непрямих виробничих витрат.

4 Розподіл непрямих виробничих витрат між основними виробничими і обслуговуючими підрозділами. Перерозподіл непрямих витрат обслуговуючих підрозділів на основні виробничі.

1 Мета і сутність калькулювання собівартості

Калькулювання – це процес визначення собівартості певного об’єкта витрат.

Собівартість – це грошове вираження витрат підприємства, пов’язаних з виробництвом продукції, наданням послуг, виконанням робіт. Іншими словами, собівартість – це частина витрат, яка необхідна для оцінки об’єкта калькулювання (витрат).

Об’єкт витрат – це предмет або сегмент діяльності, який потребує вимірювання пов’язаних з ним витрат.

Приклади об’єктів витрат подано у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1-Можливі об’єкти витрат на підприємстві

Собівартість є одним із найважливіших економічних показників, так як надає можливість:

• визначити таку ціну продукції, яка дозволить одержувати прибуток;

• визначити, який підрозділ функціонує найбільш ефективно;

• рівень прибутковості підприємства в цілому тощо.

Собівартість не має єдино можливого значення: вона залежить від методики розрахунку (маючи ті ж обсяги виробництва, величину витрат по підприємству, можна одержати різні значення собівартості одного і того ж об’єкта, застосувавши різну методику).

Таким чином, виділяють наступні види собівартості:

• виробнича собівартість: прямі матеріальні витрати, пряма зарплата, інші прямі витрати, розподілені загальновиробничі витрати;

• повна собівартість: виробнича собівартість, збільшена на суму адміністративних витрат та витрат на збут;

• собівартість змінних витрат: виробнича або повна собівартість, до якої включено тільки змінні витрати;

• нормативна (стандартна) собівартість: будь-яка з вищезазначених, обчислена на основі норм і нормативів (стандартів);

• фактична собівартість: обчислена на основі фактичних показників. Порівнюється з нормативною для виявлення відхилень.

Процес калькулювання передбачає такі етапи:

1 вибір об’єкта калькулювання;

2 визначення статей прямих витрат стосовно об’єкта калькулювання;

3 визначення статей непрямих витрат, які будуть розподілятись між об’єктами пропорційно базі розподілу;

4 вибір бази (або декількох баз) розподілу непрямих витрат;

5 розподіл непрямих витрат між об’єктами калькулювання.