Кодування інформації

Кодування інформації – це вироблена система правил фіксування інформації.

Основним рисами кодування інформації є

• якісне сприйняття, відтворення та передавання інформації

• сталість, однотипність та визначеність інформації

• однозначність, зрозумілість усім учасникам комутаційного процесу.

Основні атрибути – код, мова, знак.

Код – це набір знаків, впорядкованих згідно з правилами тої чи іншої мови для передання інформації.

Мова – це складна система символів, кожний з яких має визначне значення. Мовні символи в процесі мови комбінуються один з іншим та утворюють різноманітні повідомлення. Найдавнішою мовою вважають мову міміки й жестів. Мови поділяються на природні (національні) та штучні мови-посередники (машинні, інформаційні тощо).

Природні мови історично виникли в процесі розвитку людського суспільства. Із природними мовами пов’язаний код письма, виникнення якого викликало появу документа.

Штучні мови – це спеціально розроблені коди для особливих видів діяльності, передачі спеціальних повідомлень (азбука Морзе, азбука прапорців на флоті, міжнародні мови Воляпюк, Ідо, Есперанто, Окціденталь, Новіаль, Інтерлінгва, міжнародний фонетичний алфавіт, мови машинного програмування).

Знак – це позначка, предмет, яким позначається що-небудь (літера, цифра). Знак разом з його значенням називають символом. Вивчення знаків займається семіотика – наука про загальні властивості знаків, їх систем та ситуацій у людському суспільстві. Знак має зовнішню та внутрішню структурні сторони. Зовнішня – матеріальна оболонка, внутрішня сторона – його значення.

Знаки бувають мовні (природні й штучні) й немовні (зображення). У свою чергу природні поділяються на світлові, графічні й звукові. Штучні – на усні, жестові, письмові (матеріальні й графічні).

Немовні знаки поділяються на знаки-пікчери або ікононічні (твори живопису, графіки, художньої вишивки, різання по металу, дереву тощо); емблемні знаки; речові (макети, скульптура, символи – хліб та сіль, обручка тощо).

До мовних документів відносяться вербальні (книги, брошури, журнали, газети тощо) й ідеографічні (географічні мапи, ноти, креслення).

Системі кодування притаманні наступні риси:

1. Код повинен чітко сприйматися, відтворюватися й передаватися.

2. Код повинен бути зрозумілим усім учасникам комунікативного процесу. Для цього існують певна система правил.

3. Кодів існує більше ніж матеріальних носіїв.

4. Вибір коду залежить від матеріального носія.

Види кодів:

• Цифровий

• Алфавітно-цифровий

• Система випуклих крапок (Шифр Брайля)

• Матричний