Музичні документи

Музичний документ – це запис музичної інформації на матеріальному носієві у вигляді музичних звуків або графічних знаків у системі нотації (зокрема нотних знаків) для процесів збереження та передавання її у часі та просторі, він ідентифікується як одиниця комунікаційного простору в архівній, бібліотечній, музейній справі та у бібліографічній діяльності.

Одними з найскладніших для низки наук гуманітарного циклу (архівознавства, бібліотекознавства, бібліографознавства, музеєзнавства, документознавства) об'єктів дослідження є музичні документи на різних носіях - ноти, грамплатівки, магнітні стрічки тощо, для яких характерним є те, що вони зберігаються у багатьох архівах, бібліотеках, музеях - як приватних, так і державних.

Під музикою зазвичай розуміється відображення дійсності у звукових художніх образах, що активно впливають на психіку людини, спричинюють певні емоції. Тому основним об'єктом музичної інформації вважатимемо звукові художні образи - у певній формі організовані людиною звуки (музику).

Музична інформація може існувати у вигляді безпосереднього виконання (голосом, тим чи іншим музичним інструментом чи їх сукупністю, внутрішнім слухом людини) або запису звуків чи графічних знаків (звуконот). Шляхом запису музична інформація фіксується і зберігається невизначено тривалий час на різноманітних носіях: папері, грамплатівках (ГРП), магнітних стрічках, компакт-дисках, в електронній пам'яті комп'ютерів, на дискетах, компакт-дисках, відеокасетах, кіноплівках тощо. З невпинним розвитком науково-технічного прогресу не виключається поява в найближчому майбутньому принципово нових, досконаліших і компактних матеріальних носіїв музичної інформації.

Таким чином, музична інформація - це інформація у формі музичних образних смислів, що реалізується засобами співвідношень музичних звуків у часі та просторі у процесі виконання і має різні форми існування, такі як: уявна (внутрішній слух людини), звукова як з безпосереднім звучанням (природна - голос людини і звуки живої і неживої природи, штучна - відтворюється за допомогою музичних інструментів, створених людиною), так і записана - тобто запис звуків з допомогою спеціальних технічних пристроїв або шляхом нотного запису, коли звуки музики фіксуються спеціальними графічними знаками - нотами для подальшого відтворення (виконання), тобто вторинного після створення виконання музичного твору природними чи штучними засобами.

Класифікація музичних документів за матеріальним носієм

1. Аудіозаписи (магнітні стрічки, грамплатівки; музичні документи на електронних носіях)

2. Нотні або графічно-текстові (рукописи та друковані видання).

3. Нотно-звукові (комп’ютерні програми відповідного спрямування).

Класифікація музичних документів за матеріальним носієм

1. За функціональним призначення (наукові, навчальні, концертні).

2. За читацьким призначенням (для учнів музичних навчальних закладів, для спеціалісті, для аматорів).

3. За характером виконання (сценічні, інструментальні, вокально-хорові, змішані).

4. За характером викладу (партитурні, партія, дирекціон, клавір).

5. За структурою (моновидання, збірник).

6. За матеріальною конструкцією (книжкові, комплексні).

Ноти – умовні графічні знаки, що слугують для запису музичних звуків.

Нотний друк – одна з галузей поліграфії.

Партитура – нотний запис багато голосового музикального твору для оркестра, хора, камерного ансамблю.

Партія – частина музичного твору, що виконується окремим голосом.

Дирекціон – спрощена і укорочена партитура.

Клавір – перекладання партитури для співу з суп ровом фортепіано або лише фортепіано.

Реквізити музичного документу

1. Назва виду.

2. Жанр.

3. Підзаголовкові відомості.

4. Графічна інформація (логотип тощо).

5. Реєстраційний індекс документу.

6. місце складання або видання.

7. Дата складання або видання.

8. Текст документу.

9. Специфічні реквізити (супровідний текст, надписи на документі, надсистеми (серія, під серія змісту), техніка запису, швидкість та тривалість музичного запису, відомості про носій музичної інформації, технічні елементи тощо).