ЛЕКЦ-п ДЛЯ МАГ-СТРАНТ-В НА ПЕЧАТЬ

Іі.5 класифікація документів

Поняття про класифікацію документів

У ХІХ – ХХ ст. в декілька разів зростає кількість документального рукописного і друкованого матеріалів. Процес подальшої диференціації та спеціалізації життя вимагає упорядкування документів та їх класифікації.

Класифікація документів – це поділ їх на класи за найбільш загальними ознаками схожості та відмінності. Мета класифікації полягає у підвищенні оперативності робочого апарату управління та відповідальності виконавців. У поточній роботі класифікація документів здійснюється на етапі групування їх у справах. Їх поділяють на роди, види, підвиди, і різновиди.

Класифікація документів здійснюється за різними крітеріями, що відповідає певним аспектам аналізу документа. Кожен аспект аналізу вказує на певний фасет класифікації (перелік документів за необхідною ознакою). Таких фасетів може бути декілька, тому класифікація документів називається багатоаспектною фасетною.

Дискусійним є питання визначення понять «класифікація» й «типологізація» документів, «вид» й «тип» документу. Одні автори розглядають ці поняття як синоніми, інші визначають їх протилежність. За висновками Н.М. Кушнаренко типологізаційна схема й схема класифікації створюються в наслідок різних логічних процесів. Якщо в основі класифікації покладена диференціація ознак у види, то в снові типологізації – їх інтеграція навколо загальної моделі (типу). Процес типологізації здійснюється при виявленні типових рис масиву документів, класифікації – при встановленні місця документу в даному виду, підвиду та ін.

Класифікаційний ряд представлений таким чином: вид документу – видання, підвид – книжкове видання, різновид – книга-іграшка. Типологізаційний ряд: тип документу – науковий, підтип – науково-дослідний, різнотипність – монографія.

Розвиток класифікації документів

Класифікація документів - одна з найдавніших і дотепер остаточно невирішених проблем. Початкові етапи її пов'язані з організацією і систематизацією зборів, створенням переліків одиниць зберігання, тобто з функціонуванням перших бібліотек і архівів, зокрема староєгипетських .

Історично першим практичним способом розподілу документів в логічній послідовності - класи, підкласи і більш дробові частини - є класифікації, що базуються на ознаках змісту документа, зокрема, його тематиці (бібліотеки середньовічної Європи IX в., країнах Арабського Халіфату). Тематична ознака, є основою бібліотечно-бібліографічних класифікацій, що привела до розробки Десяткової класифікації та її модифікацій для використання переважною більшістю бібліотек світу.

Подібно класифікаціям творів друку, рукописів й інших документів, на основі предметизації базувалися й перші класифікації описів винахідів: англійська (1852-1855 роки), німецька (1906 р.) і ін. Перші класифікації будувалися з врахуванням інформаційної складової документа.

Комплексний підхід до класифікації документів, що враховує особливості його змісту і форми, бере свій початок в XX ст. одночасно з введенням в науковий обіг понять «документ» і «документація». Перша спроба такої класифікації здійснена П. Отле в його «Трактаті про документацію» (1934 р.), де закладені основи класифікації, що враховує не тільки деякі ознаки тексту, зокрема особливості знакової природи інформації, але і характеристики форми документу, тобто матеріального носія.

Активно проблема класифікації документів починає розроблятися лише в кінці 1960-х - початку 1970-х років з розвитком інформаційних технологій, у книгознавстві та архівознавстві, а в кінці 1980-х – у бібліотечній справі. Більшість підходів була обумовлена специфікою диференціації документів, прийнятої в тій або іншій науці або галузі діяльності. Лише останніми роками, завдяки роботам А.В. Соколова, Ю.Н. Столярова, Г.Н. Швецовой-Водки, Ц.Р.Кулішова, вдалося створити багатоаспектну класифікацію, що базується на обліку інформаційної і матеріальної складової документа.

Основні ознаки класифікації за інформаційною складовою документу – це зміст документу; ступінь узагальнення інформації; тип знаків, використаних для запису інформації; призначений для сприйняття інформації людиною; канал сприйняття знаків, використаних для запису змісту; ступінь поширеності інформації; спосіб запису інформації.

З кожним роком класифікація документів розвивається все більше і більше. Активна проблема класифікації документів почала розвиватися на початку ХХст.

Класифікація документів за змістом

Класифікації, в основу яких складає ознака змісту (значення) документа, називають семантичними. В них проводиться розподіл на види і підвиди відповідно до ознаки змісту документа за галузями знань, темами, предметами, проблемами.

Класифікація документів за змістом здійснюється в практичній діяльності за допомогою рубрикаторів, класифікаторів, класифікаційних таблиць і т.п. Тематика, предмет, а також основні смислові аспекти можуть бути описані за допомогою лексичних одиниць (ключових слів, дескрипторів), які також можуть служити основою для побудови класифікації документів.

Семантичні класифікації документів мають велике практичне значення в підрозділах документаційно-комунікативної сфери і тому є самими розробленими. До них відносяться п'ять варіантів бібліотечно-бібліографічної класифікації: Універсальна десяткова класифікація (УДК), Десяткова класифікація Дьюї, Єдина класифікація літератури для книговидання і ін. Існують змістовні класифікації й для окремих видів документів: наприклад, класифікатор державних стандартів, Міжнародна класифікація винаходів. На цих класифікаціях заснована організація більшості інформаційно-пошукових систем і документаційних масивів.

Поки що не має єдиної семантичної схеми класифікації документів, загальної для всіх країн світу. За кордоном, як правило, використовується УДК - міжнародна класифікація, що охоплює всі галузі знань й побудована за десятковим принципом для індексації і пошуку документів у фундаціях, картотеках і т.п. Вона є інтелектуальною власністю Дьюї й національною для багатьох країн світу. Зокрема , національною - для США визнана «Класифікація бібліотеки конгресу США» - перелічувальна система бібліотечно-бібліографічної класифікації, розроблена в 1901-1941 роках. Вона застосовується для організації каталогів бібліотеки конгресу і централізованої каталогізації. В країнах СНД, у тому числі і в Україні, крім УДК, використовується бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК) - ієрархічна комбінаційна система бібліотечно-бібліографічної класифікації, розроблена в 1957-1968 роках з'єднаними зусиллями найбільших бібліотек і ін. установ колишнього СРСР.

Серед класифікаційних характеристик зміст виділяє також структуру організації матеріалу, стиль його викладу, жанр твору .

Семантичні класифікації документів мають велике значення в підрозділах документаційно-комунікативної сфери тому, що в них проводиться розподіл на види і підвиди.

Класифікація документів по рівню узагальнення інформації

По рівню узагальнення інформації документи ділять на первинні і вторинні.

Первинний документ містить інформацію, яка є викладом (описом) результатів вивчення, дослідження, розробок й оригінальна за характером. Такий документ є результатом безпосереднього віддзеркалення наукової, виробничої, управлінської, творчої діяльності (офіційний, науковий, виробничий, нормативний, навчальний, довідковий, рекламний, літературно-художній і т. п.). Його задача полягає у забезпеченні суспільства первинною інформацією.

Вторинний документ є результатом аналітико-синтетичної переробки одного або декількох первинних документів. Вторинний документ (інакше -інформаційний) містить відомості про первинні документи, одержані шляхом їх інформаційного аналізу (бібліографічний, реферативний, оглядовий). Його призначення - забезпечення суспільства вторинною інформацією.

Класифікація документів за характером знакових засобів фіксації інформації

Відмінною особливістю документа є те, що інформація (зміст), що міститься в ньому, передається за допомогою тих або інших знаків. Знаковість - обов'язкова властивість документа, оскільки тільки в закодованій знаками формі можна передати інформацію від комуніканту до реципієнту. Класифікації, що враховують особливості знакових засобів фіксації, передачі і сприйняття людиною інформації, відносяться до розряду формальних класифікаційних й поділяються на текстові і нетекстові документи.

У текстовому документі знаком служить алфавіт (букви) природної мови (книга, журнал, газета, патент, стандарт, бюлетень і т. п.). Текстові документи часто називають вербальними або словесними. Вербальний документ, як правило, існує письмово - слова (мова) закріплені на матеріальному носії умовними знаками листа. Завдяки словесному способу кодування інформації забезпечується найточніша передача значення. Саме вербальна інформація і створення мови принципово відрізняє соціальну комунікативність від біологічної.

Одним з основних видів текстового документа є письмовий документ - це частіше всього літературний документ, зміст якого виражений словесно в письмовій зафіксованій формі. Тобто синонімами терміну «текстовий документ» можуть виступати «письмовий» або літературний документ».

До письмових документів можуть бути віднесені рукописний, машинописний і друкарський документи, оскільки в них мовна інформація зафіксована за допомогою письмових знаків. А спосіб нанесення цих знаків на носії - це їх видова відмінність.

Нетекстовий документ оформлений у вигляді запису за допомогою нотних, картографічних і інших немовних знаків. Сюди можна віднести: іконічний, ідеографічний, звучний і матричний документи. Їх часто називають невербальними (немовними).

Іконічний документ - той, в якому знак подібний відбиваному об'єкту (картина, малюнок, фотографія, кінофільм, діафільм, відеодиск і т. п.) Різновидом цього класу документів є документ ізографії, в якому зображення передано системою образотворчих засобів живопису, графіки, фотографії.

Ідеографічний документ - той, в якому знаком служить умовне позначення, що не відображає реальних предметів або явищ (карта, ноти, креслення). До цього класу документів відносяться картографічний і нотний документи: картографічний містить зображення особливих об'єктів - поверхні Землі або інших небесних тіл - виконані в особливій знаковій системі; а нотний документ - це запис музичного твору графічними (накреслювальними) знаками, що є особливою системою - нотним записом.

Звучний документ фіксує і передає інформацію звуками. Це так званий фонодокумент (грамплатівка, магнітний запис, музичний компакт-диск).

Матричний документ виконаний засобами «матричної мови», тобто складається з кодових осередків-матриць, за допомогою яких проводиться кодування інформації у формі, доступній для «прочитання» машиною (перфокарти, перфострічки, магнітні і оптичні диски, дискети для ЕОМ). Звучні і матричні документи відносяться до класу технічно-кодованих, містять запис, доступний для відтворення тільки за допомогою технічних засобів, у тому числі звуковідтворюючої, проекційної апаратури або комп'ютера.

Комплексний документ поєднує два або більше знакових засобів фіксації інформації (журнал «Кругозір» з музичним додатком у вигляді грамплатівки; фонетико-мовневий курс іноземної мови, що складається з підручника, компакт-диск-касети із звуковим записом тексту; комплект діапозитивів з текстом; книга з електронною нотною клавіатурою і ін.).

Класифікація документів за вимірним записом інформації

Особливістю носія інформації є й така ознака - вимір запису інформації, як місця, займаного документом (його матеріальною основою) в просторі.

За такою ознакою розрізняють одно -, двох і тривимірні (об'ємні) документи. В одновимірному середовищі запис інформації здійснюється азбукою Морзе (двійковий код) «в рядок» або в лінійній послідовності.

Проте абсолютна більшість документів - двомірна, має розмір (формат) і об'єм (кількість сторінок). В тривимірному середовищі записуються голограми і частково растровий друк (календарики з миготливим зображенням).

Класифікація документів за призначенням для сприйняття інформації

Інформація, зафіксована в документі за допомогою певних знакових засобів, може бути сприйнята людиною як безпосередньо, так і опосередковано.

За суб'єктом сприйняття семантичного змісту всі документи поділяють на читаючих людиною - вони можуть бути «прочитані» безпосередньо людиною, без спеціальних технічних засобів; і читаючих машиною - призначені для автоматичного відтворення інформації, що знаходяться в документі, за допомогою магнітофону, телевізору, принтеру, дисплею і т.д.

До читаючих людиною документів відносяться всі види видань (книга, журнал, газета і т. д.). Читаючі машиною документи - це мікрофільм, діафільм, магнітна стрічка, грамплатівка, перфокарта, перфострічка, диск, дискета, компакт-диски т.д. на читаючих машиною носіях, запис на яких здійснюється шляхом зміни структури носія.

Класифікація документів по каналу сприйняття інформації

Інформація, що міститься в документі, може сприйматися за допомогою різних органів чуття (зір, слух, дотик).

Серед знакових документів, що використовуються для запису змісту, розрізняють візуальний, тактильний, аудіальний і аудіовізуальний документи.

Візуальний - це документ, зміст якого людина (реципієнт) сприймає зором (письмові тексти, графіки, малюнки, креслення, фотографії, репродукції і т.д. на будь-якому носії, включаючи екран діапроектору, телевізору або ЕОМ). Зміст тактильного документа сприймається через дотик (книга, журнал для сліпих).

Аудіальний - це звуковий документ, зміст якого може бути сприйнятий тільки слухом (грамплатівка, магнітна фонограма, музичний компакт-диск).

Аудіовізуальний документ - той, зміст якого сприймається одночасно зором і слухом (звуковий кінофільм, озвучений діафільм, відеофільм, відеодиск, комп'ютерна технологія «мультимедіа» і т. д.).

За підрахунками фахівців, до 75% усієї інформації людина одержує через органи зору. Аудіальна інформація, складає 13% від загальної кількості інформації, що потрапляє через органи чуття людини.

Класифікація документів за ступенем їх поширеності

За ступенем поширеності розрізняють опублікований, неопублікований і непублікований документи.

Документ, призначений для широкого і багатократного використовування, що має тираж (незалежно від способу тиражування), а також вихідні дані, називають опублікованим.

Неопублікований документ містить інформацію, не призначену для широкого розповсюдження; він, як правило, не тиражується й існує в обмеженому числі машинописаних екземплярів. Представниками цього класу документів є звіт про НДР і ДКР, дисертація, інформаційна карта, депонований рукопис, препринт та ін.

До непублікованого відносять документ однократного використовування, необхідний для ухвалення конкретних управлінських рішень.

Завдяки словесному способу кодування інформації забезпечується найточніша передача значення. Значною особливістю документа є те, що інформація передається за допомогою органів чуття і знаків.

Поняття артефакту

За ознакою соціально-культурної значущості виділяють групу документів, що отримали назву артефакт (лат. arte — штучно, factus — зроблений) - документ, що володіє особливою соціально-культурною цінністю, не властивою документу в цілому.

Артефактні документи — це документні пам'ятники, в т.ч. писемності, складові частина культурного надбання країни, народу, людства, що зазвичай охороняються спеціальними законами.

Пам'ятники виступають об'єктом науки пам’ятникознавство, яка ділить їх на рухомих і нерухомих. До рухомих відносять документні пам'ятники: рукописи і старопечатні книги (манускрипти, палімпсести, інкунабули), раритети, рідкісні письмові і графічні видання, кінофотофонодокументи і т.п.

У середині 1980-х років поширення набуло поняття «Книжковий пам'ятник», що поступово стало узагальнювальним для таких понять, як «рідкісна» і «цінна книга» (особливо цінна, унікальна). Трактування цінної книги як якісної її характеристики належить И.Н. Розанову, А.И. Маркушевичу, М.Н. Куфаєву, С.А. Собольовському (XIX — почало XX ст.).

Класифікація документів за матеріалом носія інформації

За матеріалом носія інформації виділяють класи документів на штучній і природній матеріальній основі.

Основними різновидами сучасних документів на штучному носії є паперові і полімерні (полімерно-плівкові і полімерно-пластинкові) документи.

Паперовий документ – це документ, виконаний на папері або на інших матеріалах, за своїми властивостями схожими на папір (папірус, пергамент або сучасні синтетичні замінники паперу). До класу паперових документів відносять книги, журнали, газети, ноти, карти, патенти, нормативні документи та інші види видань, а також перфокарти, паперові перфострічки, фотографії.

Плівковий документ – документ, створений на плівковій основі (кіно-, діафільм, діапозитив, магнітна фонограма, документ із записом інформації для ЕОМ).

Пластинкові документи створені на пластмасовій основі (грамплатівки, диски). В окремих випадках вони створюються на металевій або скляній основі.

До винаходу штучних носіїв інформації користувалися природними матеріалами: глина, кора дерев, папірус, шкіра (пергамент), камень та інш. Проте зараз природні матеріали як носій інформації використовуються досить рідко.

Кожний документ має певну зовнішню форму свого матеріального носія. За матеріальною конструкцією носія інформації виділяють: документ листовий, кодований, картковий, стрічковий, дисковий, комбінований.

Листовий - це документ у вигляді одного або декількох листів будь-якого формату без їх скріплення (листівка, газета, плакат, географічна карта, афіша, етикетка). Листи, встановлені один на інший, утворюють стопу (колода карт, картотека, каталог). Сполучена по довжині стопа стає кодексом.

Кодексовий або блоковий документ створений у формі блоку - кодексу, тобто скріпляючи між собою по одному краю листів - сторінок (книжковий блок, альбом, атлас, журнал).

Картковий - це документ, що складається з сукупності карток або перфокарт встановленого формату (каталожна, поштова, гральна, перфорована карти; календ арик; листівка)

Стрічковий - це документ, що є безперервною смугою матеріалу із записом інформації. Стрічку можна скрутити у вигляді рулону або скласти частинами, у формі гармошки. Вона поширена як книга-ширма, шпаргалка, стрічка принтеру. До стрічкових документів відносять також перфострічку, магнітофонну, кіно, відеострічку і т.п.

Документи, що мають форму стрічки або нитки, зберігаються в барабані, котушці або касеті.

Котушка - змішаний пристрій з бічними обмежувачами, призначений для намотування носія запису або сигналограми. Касета - змінний прилад у вигляді коробки, що містить одну або дві котушки, серцевину, носій запису, що має форму диска. Барабан - пристрій, що запам'ятовує в якому носії інформації є магнітний шар на поверхні циліндра - барабана, що обертається. Бобина - котушка для намотування магнітної стрічки або кіноплівки.

Дисковий документ - носій запису інформації у формі диску, тобто скручений у спіраль послідовний ряд знаків (пластинка, диск, дискета, компакт-диск, СБ-КОМ, відеодиск). Місцем розміщення інформації є концентричні доріжки (магнітні, магнітооптичні і оптичні диски, грамплатівки). Дискета - малоформатний магнітний диск, вживаний в ПЕВМ і термінальному устаткуванні, звично на гнучкій підкладці. Диски вміщують у касету або дискасету (вид касети), носій запису або сигналограму, що має форму диска.

Комбінований документ поєднує в собі дві або більше форм носіїв інформації. Це комплект має загальну ознаку класифікації, яка не відноситься ні до змісту, ані до форми документу, й є ознакою розподілу сукупності документів за обставинами їх перебування в зовнішньому середовищі, тобто в часі й просторі. Сюди відносять: регулярність виходу у світ, місце і час появи документу в зовнішньому середовищі тощо.

Класифікація документів по регулярності виходу у світ

За регулярністю виходу у світ виділяють періодичні документи, що виходять через певні проміжки часу нумерованими або датованими, однотипно оформленими випусками, і неперіодичні документи, що виходять в світ однократно і не мають продовження. За такою класифікацією розрізняють щорічник, щомісячник, тижневик, і т.п. До періодичних документів відносяться: газета, журнал, бюлетень, календар, експрес-інформація, серійні і продовжувані видання. Неперіодичні документи складають книги, брошури, альбоми, карти, афіші, плакати, перфострічки, перфокарти, оптичні диски, дискети, грамплатівки і т.п.

За часом появи документа в зовнішньому середовищі розрізняють оригінал і копію.

Оригінал - це справжній документ. У видавничій справі – це видання, що пройшло редакційно-видавничу обробку, підписане в набір або друк відповідальними особами видавництва і підготовлене до здачі на поліграфічне підприємство для виготовлення друкарської форми. В процесі копіювання оригінал - справжній документ, що піддається відтворенню або розмноженню.

Копія документу - документ, що відтворює інформацію іншого документу та всі його зовнішні ознаки або частину їх. Під зовнішніми ознаками розуміються ознаки, що характеризують спосіб фіксації інформації, носій, фізичне полягання, розмір документа, елементи його правового, видавничого, діловодного, художнього оформлення. Всі раніше видані екземпляри одного тиражу книги - оригінали, їх перевидання (передрук, ксерокопії) - копії.

Класифікація документів за місцем походження

За місцем походження і домінуючої території розповсюдження розрізняють

місцевий документ (в межах однієї області, міста, одного або декількох районів, підприємства, установи,господарства або учбового закладу);
регіональний документ - що вийшов і поширюваний в межах декількох областей або автономної республіки (Крим);
національний або загальнодержавний ( в масштабах України - Всеукраїнський)
зарубіжний або іноземний (що вийшов або надрукований за кордоном).

Регулярний вихід у світ періодичних і неперіодичних дало нам своєчасне одержання інформації.

Типологізація документів

Типологія документу - це віднесення його до певного типу за сукупністю ознак. Типологічний критерій також може бути встановлений в основу організації класифікаційних рядів документів.

Найбільш суттєві ознаки для типологізації документів - це цільове призначення документу, читацька адреса, характер інформації або стиль викладу (жанр) твору і ін.

Цільове призначення документу - це обумовленість його потребами тієї або іншої сфери суспільної діяльності: науки, виробництва, утворення, управління і т.д. Цільове призначення тісно пов'язано із специфічними функціями, що виконуються окремим документом або сукупністю документів. Так, метою випуску документу може бути первинний виклад результатів наукового дослідження, популяризація наукових знань, систематизація знань в цілях навчання, полегшення пошуку необхідних фактичних відомостей як загального, так і спеціального характеру, віддзеркалення творчої спадщини письменника і т.п.

У основу класифікації можна покласти типологізацію документів за наступними функціонально-цільовими установками:

забезпечення управління суспільством (офіційний документ);
забезпечення науковою інформацією суспільства (науковий документ);
забезпечення популяризації досягнень науки, техніка, виробництва, їх історії (науково-популярний документ);
забезпечення процесу навчання і виховання (навчальний документ);
забезпечення виробництва (виробничий документ);
забезпечення суспільства довідковими даними (довідковий документ);
забезпечення вторинною інформацією суспільства про зміст джерел первинної інформації (інформаційний документ);
забезпечення ознайомлення суспільства із змістом художніх творів (літературно-художній документ).

Цільове призначення - найважливіша характеристика, що в значній мірі визначає його форму, композицію, стиль викладу.

Тісно пов’язана з цільовим призначенням читацька адреса документу. Читацьке призначення документу – це призначення документа читачу певного віку, рівня загальної і професійної підготовки. Так, науковий документ розрахований переважно на науковців, навчальний – на школярів, студентів тощо. Читацьке призначення визначає багато характеристик документу. Воно покликане забезпечити відповідність змісту і форми документу певній читацькій групі.

Залежно від читацької адреси всі документи поділяються на дві великі групи: 1) за віком – документи, призначені для дорослих, дітей і юнацтва; 2) за рівнем загальної і професійної освіти – документи, призначені для читачів – фахівців і неспеціалістів, що тільки навчаються. Окремі типи документів мають універсальну читацьку адресу.

Важлива ознака, що дозволяє виділити типологічні риси документа – це характер інформації, що включаю глибину розробки проблеми, предмет повідомлення, стиль викладу матеріалу, ступінь науковості, нормативності.

Більшість цих ознак утворює поняття «форма повідомлення (творів)», весь масив яких ділиться на великі, середні і малі форми. Зокрема, до великих форм художніх творів відносять роман, драму, епос; нехудожніх – монотвір. Останнє може бути випущене у формі збірки, що містить ряд творів. Середні форми художніх творів повість, поема, нехудожніх – стаття, нарис. Малі форми – розповідь, повість, поема, вірш, реферат, тези, огляд, експрес – інформація.

Способи документування документів та їх види

За способом документування (або закріплення інформації на носії) виділяють рукописний, друкарський, механічний, магнітний, фотографічний, оптичний, лазерний і електронний документи.

Рукописний - це письмовий документ, при створенні якого знаки листа наносяться від руки. В цьому значенні рукописом або рукописним документом можна назвати не тільки словесний текст, записаний «від руки», але і витвір образотворчого мистецтва, а також креслення або карту. До рукописів відносять також документи, оформлені засобами машинопису (за допомогою пишучої машинки ) або ЕОМ (за допомогою принтера). До рукописних документів відносять: звіт про НДР і ДКР, депонований рукопис, дисертацію та інш.

Друкарський - це документ, виготовлений поліграфічним або іншим способом (набірним, засобами оперативної поліграфії, копіювально-розмножувальною технікою, засобами друку ЕОМ і ін.). Такі документи випускаються видавництвами або друкарнями. На друкарському документі запис інформації проводиться, головним чином, шляхом нанесення барвистого шару на його поверхню. Але може бути застосований і інший спосіб: тиснення або видавлювання знаків шрифту Л. Брайля в книгах для сліпих. У наш час друкарський документ - найпоширеніший клас документів: він включає книги, брошури, газети, журнали, календарі, мапи і т.п. Такі документи часто називають творами друку або виданнями.

Механічний - це документ, запис інформації на якому здійснюється механічним способом: шляхом вирізування різцем канавки на поверхні рухомого носія (грамплатівки, фонографічні вали) або шляхом пробивки перфорації за допомогою перфоратора (перфокарти, перфострічки) і т.п.

Магнітний - це документ, запис інформації на якому здійснюється шляхом зміни магнітного полягання поверхні носія під впливом магнітного поля. До магнітного документа відносяться магнітні стрічки, диски або дискети для ЕОМ, відеодиски і т.п.

Фотографічний - це образотворчий документ, створений фотографічним способом, заснованим на зміні оптичної густини ділянок фотоматеріалу (фото, кіноплівка, фотопапір) під впливом світлового або електронного променя, інтенсивність і форма якого змінюються відповідно до записуваного сигналу (фотографії, діафільми, діапозитиви, кінофільми, мікрофільми).

Оптичний - це документ, запис інформації на якому здійснений сфокусованим пучком електромагнітного поля оптичного випромінювання (компакт-диск, СБ-КОМ, фонодокументи з оптичним записом, що постійне запам'ятовує пристрій (ПЗП)).

Лазерний - це документ, запис і читання інформації на якому здійснені за допомогою лазерного променю (оптичний диск, СБ-КОМ, компакт-диск, голограма).

Формується ще один самостійний клас документів - електронний документ як сукупність даних в пам'яті ЕОМ. Це документ із записом звуку або інформації для ЕОМ. Основним способом документування тут виступає не писемність, а екранізація, заснована не на лінійному, тобто витягнутому в рядок листі, а на тимчасовому потоці екранних зображень (електронна книга, електронний журнал, диск). Відтворення тексту ЕОМ здійснюється двома шляхами: зображення його на екрані дисплею або у вигляді текстового роздруку.

Документи, в яких інформація зафіксована в «явному», але «нечитабельному» вигляді, а також ряд дискретних носіїв, для введення в пам'ять ЕОМ (і читання її за допомогою пристроїв декодування), а саме: магнітна плівка, магнітні диски (дискети), відеодиски і ін. - відносяться до т.з. документів на новітніх носіях інформації. Для сприйняття їх змісту, як правило, використовуються технічні засоби.

Друга атрибутивна складова документа - його речовинна (субстанціональна) форма, матеріальна основа носія інформації, особливості якого складають другу групу щодо самостійних підстав розподілу документів на види і підвиди за матеріалом носія інформації, за матеріальною конструкцією тощо.

Способи документування в даний час стали найпоширеніші друкарським документом.

Типи класифікацій

Бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК)

Філософсько-методологічна основа ББК. Як і більшість сучасних класифікацій, ББК ієрархічна комбінаційна система. Головна її відмінність від інших бібліотечно-бібліографічних класифікацій у методологічній основі. Основу ББК становить класифікація наук, побудована за принципами діалектичного матеріалізму, які заклав Ф. Енгельс. Ф. Енгельс обґрунтував поділ усіх наук на науки про природу, суспільство і мислення, розробив послідовність природничих наук. Подальший розвиток науки вніс зміни в загальну схему Енгельса, але сам принцип класифікації наук за формами руху матерії зберіг своє значення до нашого часу.

Основний ряд ББК, побудований відповідно до положень діалектико-матеріалістичної класифікації наук, розпочинається циклом наук про природу. До цього циклу входять чотири комплекси наук: фізико-математичні, хімічні, науки про Землю, біологічні науки. Комплекси розташовані в такій послідовності: від наук, що вивчають неживу природу, до наук про живу природу; згідно з формами руху матерії: від простих форм руху до складних. Цикл розпочинає математика, хоч вона й не вивчає якусь форму руху і не є природничою наукою. Це наука про кількісні та функціональні відношення, просторові форми. Її методи використовуються в усіх галузях знання, але, оскільки найширше ними користуються в природничо-наукових дослідженнях, у техніці, математику умовно зараховано до циклу природознавства.

Цикл прикладних наук посідає місце між циклами природничих і суспільних наук, оскільки він поєднує науки про закони і засоби впливу людини на природу, про використання законів і сил природи на користь суспільного розвитку. Галузі прикладного знання розташовані в такій послідовності: техніка, сільське і лісове господарство, медицина. Така послідовність зумовлена, по-перше, тим, що техніка є провідною серед галузей прикладних знань і обслуговує основну галузь матеріального виробництва — промисловість. Крім того, порядок наук відповідає загальним принципам побудови основного ряду: спочатку розташовані науки, пов'язані з формами руху в неживій природі — техніка, потім у живій — сільськогосподарські та лісогосподарські науки, які мають справу з менш складними організмами, і медичні науки, що мають справу з найскладнішим організмом — організмом людини.

Цикл суспільних і гуманітарних наук побудовано відповідно до філософського вчення про базис і надбудову. Проте на першому місці в циклі стоїть історія як наука, яка вивчає життя суспільства всебічно. Потім ідуть науки, що вивчають окремі сторони життя суспільства: перше місце серед них посідають економіка й економічні науки, які вивчають економічний базис, далі йдуть відділи, призначені для наук, що вивчають різні форми суспільної свідомості, які входять до надбудови: політичні, юридичні та інш. Відділи політики, юриспруденції, військової справи групують документи про соціальну надбудову, яка більшою мірою залежить від економічного базису. Разом з відділом економіки вони створюють соціально-економічну частину циклу. Далі розташовуються відділи, які групують документи про ідеологічну надбудову і про ті форми громадської свідомості, що входять до цієї надбудови. У першому відділі цієї групи збираються документи, які висвітлюють загальні питання культури, наукознавства, освіти тощо. Далі йдуть відділи, присвячені художній творчості як одному з проявів духовної культури — це літературознавство і мистецтвознавство, причому передує їм відділ мовознавства, оскільки мова — це основа багатьох видів художньої творчості.

Громадська свідомість, яка виступає у формі філософських, а також релігійних і атеїстичних вчень, є ідеологією, що найбільш віддалена від економічної основи суспільства, тому відповідні відділи розташовуються в кінці циклу. Закінчує ряд галузевих відділів наука про мислення — психологія. Останнім відділом основного ряду є відділ для документів універсального змісту.

Різні варіанти таблиць ББК мають різну кількість відділів в основному ряді класифікації відповідно до прийнятої індексації, але загальна послідовність галузей знання і наук усюди однакова.

Універсальна десяткова класифікація (УДК)

УДК використовується в Україні з 1962 р., коли були створені органи науково-технічної інформації. Відсутність на той час в СРСР єдиної класифікації гальмувала розвиток інформаційної діяльності, що особливо позначалося на науково-технічній інформації. Міжнародний характер УДК, її стабільність, високий науковий рівень, постійне вдосконалення під егідою авторитетного міжнародного центру давало змогу з її введенням уникнути труднощів у становленні органів НТІ в країні. Тому в науково-технічних видавництвах, редакціях журналів, органах НТІ, технічних бібліотеках була запроваджена УДК як обов'язкова для систематизації документів з природничих і прикладних наук, її почали застосовувати також патентні служби, науково-технічні архіви, установи, пов'язані з організацією наукової діяльності тощо. Проте тривалий час застосування її було обмежене з ідеологічних причин. За наших часів УДК набуває великого поширення. Багато технічних бібліотек використовують УДК і в систематизації документів суспільно-економічної тематики, на застосування УДК перейшли бібліографічні установи, зокрема Книжкова палата. Більш ефективному впровадженню УДК в нашій країні сприяє публікація українською мовою еталона класифікації, здійснена Книжковою палатою України.

За структурою УДК — ієрархічна комбінаційна класифікаційна система, яка містить основну таблицю, допоміжні таблиці й абетково-предметний покажчик. До її основного ряду входять такі класи:

Загальний відділ;
Філософія. Психологія;
Релігія. Теологія;
Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка. Торгівля. Право. Уряд. Військова справа. Добробут. Страхування. Освіта. Фольклор;
Вільний з 1962 р.;
Математика та природничі науки;
Прикладні науки. Медицина. Технологія;
Мистецтво. Декоративно-прикладне мистецтво. Ігри. Спорт;
Мова. Мовознавство. Література;
Географія. Біографії. Історія.

У загальному відділі збираються документи загального і міжгалузевого характеру: наука і культура в цілому, організація розумової праці, преса і документація, бібліотечно-бібліографічна справа, енциклопедії та журнали загального характеру. Неабияких труднощів при роботі з УДК завдає нерівномірність насиченості класів. Так, на класи природничих і прикладних знань припадає більше 70 % ділень таблиць, хоча вони займають лише два основних класи (5 і 6). Звідси занадто довгі індекси в цих класах.

У наш час УДК стали сприймати не як наукову бібліотечно-бібліографічну класифікацію, а як систему умовного кодування інформації. Міжнародне визнання УДК отримала не стільки завдяки своєму змісту, скільки завдяки технічним прийомам і засобам, що використані в ній, і, передусім, своїй індексації.

Проте типів класифікації можна назвати ще декілька. Вже зараз їх налічується близько 300. Серед них: класифікація документу за ступенем густини інформації в одиниці обсягу документа, за об'ємом, складом основного тексту, структурою, мовою, хронологією, соціально-культурною цінністю документу і т.д. Крім того, кожний вид документу, виділений у самостійний класифікаційний ряд, має власну внутрішню диференціацію, що враховує специфіку того або іншого документа, а також задачі відповідної сфери документарно-комунікаційної діяльності.

Содержание