logo
ЛЕКЦ-п ДЛЯ МАГ-СТРАНТ-В НА ПЕЧАТЬ

V.6. Склад і структура наф.

До реального формування НАФ Україна вперше в своїй історії приступила після відновлення незалежності. Основою вітчизняного НАФ стала українська частина ДАФ СРСР, а також передані на державне зберігання архіви та документи КПУ і ЛКСМУ. Водночас було створено галузеві державні архіви, які активно почали збирати документи НАФ у системах озброєних сил, внутрішніх справ, служби безпеки, гідрометеорології, геодезії і картографії. Рукописні книги та писемні пам’ятки , особові архівні фонди діячів науки і культури в Україні сформовані у бібліотеках та академічних інститутах, яким надано статус архівних установ та право постійного зберігання документів на засадах державної власності. Серед них: Інститут рукопису НБУВ, відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В.Стефаника, відділи рукописів Інституту літератури імені Т.Шевченка, Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології імені М.Рильського, Інституту археології, відділи рукописів Одеської та Харківської наукових бібліотек.

Національний архівний фонд можна поділити на три епохи:

1. Документальні комплекси, що утворилися в різні історичні періоди в межах сучасної України в діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, громадських і релігійних організацій, установ і підприємств усіх форм власності, окремих осіб. У свою чергу, вони поділяються на:

  1. Документи суто українського походження часів Київської русі (X-XII ст.), Галицько-Волинського та інших князівств, які виникли на теренах колишньої Київської русі (XII-XIV ст.), Гетьманщини (XVII-XVIII ст.), Запорізької Січі (XVI-XVIII ст.), Центральної Ради і директорії Української Народної республіки (1917-1920 рр.), Української держави (1918 р.), Західноукраїнської Народної Республіки (1918-1919 рр.), Карпатської України (1938-1939 рр.), Української радянської Соціалістичної республіки (1917-1991 рр.), незалежної України (з 24 серпня 1991 р.), документів провідних діячів цих періодів;

  2. Документи діяльності представників влади інших держав, до складу яких з кінця XIV - до середини 40-х років XX ст. входили українські землі (фонди й окремі документи адміністративно-військових, судово-поліцейських органів і установ, інших організацій Польсько-Литовської держави, Кримського ханства й Турецької імперії, Московського царства, Російської імперії, тимчасового уряду Росії, білогвардійських адміністрацій генералів А. Денікіна і П. Врангеля, Австро-Угорщини, Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини, а також фондів особового походження);

  3. Документи окупаційних установ Німеччини (1941-1945 рр.) і створених ними органів місцевого самоврядування.

2. Документи українського походження, що утворилися за межами України в діяльності української політичної та трудової еміграції, зокрема еміграційних урядів УНР, ЗУНР, українських політичних партій і об'єднань, культурно-освітніх і наукових установ, громадських організацій та окремих осіб, і повернулися на Батьківщину в порядку реституції, на підставі дарування.

3. Документи іноземного (неукраїнського) походження, що утворилися на теренах інших держав і з різних причин (війни, революції) опинилися на території України, стали складовою і невід'ємною частиною історико-культурної спадщини її народу. До Національного архівного фонду належать також архівні документи, які зберігаються за межами України та відповідно до міжнародних угод підлягають поверненню в Україну.

„Держава вживає заходів для поповнення Національного архівного фонду документами культурної спадщини України, що знаходяться за кордоном, та документами іноземного походження, що стосуються iсторiї України, у пріоритетному порядку фінансує їх виявлення, взяття на облік, повернення, придбання або відтворення в копіях. Централізований облік зазначених документів ведеться у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи i дiловодства.”

(Закон України „Про НАФ та архівні установи, розділ ІІ, стаття 5)

Згідно зі ст. 6 архівного закону, документи НАФ зберігають не лише державні архіви (центральні, галузеві та місцеві), а й “архівні підрозділи самоврядних наукових установ, державних музеїв та бібліотек”, де у зв'язку зі специфікою їхнього комплектування відклалися безцінні документи колекційного рівня.

Головне завдання держави – забезпечення збереженості документів НАФ. Для цього передбачено

Підстава включення архівних документів до НАФ є експертиза їхньої цінності, яку проводять експертні комісії (ЕК) різних рівнів.