V.5. З історії формування поняття про сукупний архівний фонд держави

У 1918 р. вперше з’явилося поняття єдиного Державного архівного фонду як сукупності документів, що мають суспільне, наукове і духовно-культурне значення, тісно пов’язаних з історією народу, становленням і розвитком держави. У колишньому Радянському Союзі таким чином було запроваджено централізований облік, контроль та зберігання документів державного архівного фонду.

В Україні постанову „Про єдиний державний архівний фонд УРСР” вперше було прийнято у 1925 р. Склад ЄДАФ України визначився в ній як сукупність закінчених діловодством, документів та листування всіх урядових і громадських установ на території УРСР, пізніше до складу увійшли „конфісковані рукописи”, культурно-історичного або громадського значення; фамільні архіви та архіви релігійних громад і установ релігійного культу; кінофотодокументи, „в тому числі заборонені постанови та оголошення”, рукописи літературних і наукових творів, „заборонені ілюстративні матеріали”.

Паралельно з ЄДАФ з 1929 р. існував Єдиний партійний архівний фонд ВКП(б). Двозначність терміна „єдиний” було знято у 1941 р. із впровадженням поняття Державного архівного фонду.

В результаті розпаду СРСР у 1991 р. у новій незалежній державі з’явилися законодавчі акти в галузі архівної справи. Назву „національний” було закріплено в 1992 р. у положенні про Головне архівне управління при Кабінеті міністрів України. Зміст його офіційно вперше було подано у Законі „Про Національний архівний фонд і архівні установи”, прийнятому 24 грудня 1993 р.

Під поняттям Національного архівного фонду України (НАФ України) розуміють сукупність документів, незалежно від їхнього виду, місця створення і форми власності на них, що зберігаються на території України або за її межами (і відповідно до міжнародних угод підлягають поверненню в Україну), відображають історію духовного і матеріального життя українського народу, мають наукову історико-культурну цінність, визнані такими відповідною експертизою і зареєстровані у порядку, передбаченому Законом України “Про Національний архівний фонд і архівні установи”.

Як зазначено у Законі України „Про Нацiональний архiвний фонд та архiвнi установи” (розділ 1, ст.1), документ Нацiонального архiвного фонду - архiвний документ, культурна цiннiсть якого визнана вiдповiдною експертизою i який зареєстрований як складова Нацiонального архiвного фонду.

У другій редакції Закону України «Про НАФ і архівні установи» однозначно унормовано, що документи НАФ є пам’ятками культури.

„Нацiональний архiвний фонд України є складовою частиною вiтчизняної i свiтової культурної спадщини та iнформацiйних ресурсiв суспiльства, перебуває пiд охороною держави i призначений для задоволення iнформацiйних потреб суспiльства i держави, реалiзацiї прав та законних iнтересiв кожної людини.

Документи Нацiонального архiвного фонду є культурними цiнностями, що постiйно зберiгаються на територiї України або згiдно з мiжнародними договорами, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України, пiдлягають поверненню в Україну.

Юридичнi та фiзичнi особи зобов'язанi забезпечувати збереженiсть Нацiонального архiвного фонду та сприяти його поповненню.”

(Закон України „Про НАФ та архівні установи, розділ ІІ,стаття 4)

1. У грудні 2001 р. прийнято нову редакцію Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи".

Внесення документiв до Нацiонального архiвного фонду або вилучення документiв з нього здiйснюється на пiдставi експертизи їх цiнностi комiсiєю з фахiвцiв архiвної справи i дiловодства, представникiв наукової i творчої громадськостi, iнших фахiвцiв (ЕК).

Експертиза цiнностi документiв проводиться за iнiцiативою їх власника або державної архiвної установи за згодою власника. У разi виникнення загрози знищення або значного погiршення стану зазначених документiв їх власник зобов'язаний повiдомити про це державну архiвну установу для органiзацiї експертизи цiнностi цих документiв.

Державну реєстрацiю документiв Нацiонального архiвного фонду проводять центральний орган виконавчої влади у сферi архiвної справи i дiловодства та уповноваженi ним архiвнi установи. Порядок реєстрацiї i форма реєстрацiйного свiдоцтва затверджуються Кабiнетом Мiнiстрiв України. Державна реєстрацiя документiв Нацiонального архiвного фонду проводиться безоплатно.