Проблемні питання правового режиму земель національного заповідника хортиця

Незважаючи на те, що проблематика регулювання земельних відносин є предметом дослідження широкого кола вітчизняних науковців та постійно перебуває в полі зору законодавця, теоретичні та методологічні засади вдосконалення правового режиму земель заповідного фонду залишаються значною мірою дискусійними.

Варто зазначити, що діюче земельне законодавство не дає визначення землям саме заповідного фонду. В Земельному кодексі України виділяються землі природно-заповідного фонду та землі історико-культурного призначення. [1]. Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями.

На практиці трапляються розбіжності з визначенням правового режиму земель тієї чи іншої категорії. Яскравим прикладом такої ситуації є Національний заповідник Хортиця. Всім відомо, що острів Хортиця є заповідником, отже, з одного боку діяльність на ньому має регулюватись Законом України «Про природно-заповідний фонд» [2], однак Національний заповідник Хортиця має статус історико-культурного заповідника і ніколи не був природнім [3]. Отже, суворі обмеження щодо господарської та іншої діяльності, що передбачена законом України «Про природно-заповідний фонд» для природних заповідників, як, наприклад, заборона будь-якого будівництва, розведення вогнищ, не можуть застосовуватись на території Національного заповідника «Хортиця». На території заповідника мають додержуватися вимоги закону України «Про охорону культурної спадщини» [4]. А режим використання цих земель набагато м’якіший ніж той, що передбачений для природних заповідників.

Відповідно до рішення Запорізької міської ради №5 від 09.11.2005 року, Національному заповіднику Хортиця було передано у постійне користування земельну ділянку площею 2359,34 га, тобто всю територію заповідника. Однак цей акт, нажаль, не врегулював взаємовідносини із сторонніми користувачами, оскільки видача цього документа означає, що правовстановлюючі документи на землю, які видавались раніше, слід скасувати. А якщо врахувати рішення міськради про виділення земель під забудову на острові починаючи з 50-х років – то користувачів землі вийде немало. На сьогодні однією з найгостріших проблем заповідника є затримки виготовлення документів на землю по кожному сторонньому землекористувачу заповідника «Хортиця», яких на території заповідника існує 35. Відповідно до Законів України «Про охорону культурної спадщини», «Земельного Кодексу України», Закону «Про природно-заповідний фонд України» контроль за дотриманням заповідного режиму на територіях землекористувачів здійснюється згідно охоронних договорів. На сьогодні більшість сторонніх землекористувачів «Хортиці» не мають необхідних правовстановлюючих документів на земельні ділянки, а тому використовують ці землі з порушенням норм чинного земельного законодавства. Збереження ж унікальних земель острова, які представляють собою надзвичайну історичну, культурну, археологічну та природну цінність, потребує дотримання певних правил та обмежень у їх використанні вже сьогодні. Тому необхідно зосередитись на вирішенні питання прискорення оформлення правовстановлюючих документів на землю сторонніми землекористувачами.

Також, необхідно звернути увагу на характерну закономірність притаманну землям заповідного фонду України в цілому, та о. Хортиця зокрема. У радянські часи прийняття управлінських рішень про оголошення зазначених територій заповідниками здійснювалось, на жаль, без розроблення технічної документації із землеустрою, встановлення цих меж в натурі, та виготовлення правовстановлюючих документів на землю, як того вимагає чинне законодавство. Тож на папері землі острова Хортиця є, а от їх межі в дійсності чітко не встановлені. Отже, ця проблема потребує негайного вирішення, оскільки такий стан справ породжує безліч проблем. Неухильно зростає кількість порушень діючого законодавства та спорів з приводу суміжного землекористування. Ці проблеми набувають особливого загострення саме зараз, під час становлення в країні ринкових земельних відносин і явної недосконалості діючого законодавства України.