Фотоматеріали як джерело до вивчення соціального складу неоязичницьких організацій

Українське неоязичництво як цікаве оригінальне релігійне й соціокультурне явище років державної незалежності завжди привертало до себе увагу журналістів, науковців й пересічних громадян. Найбільший внесок у його дослідження зробили О.Б. Гуцуляк [1], Т.Р. Беднарчик [2], Г.С. Лозко [3], Т.В. Хміль [4], О.О. Тупик [5] та ін.

Разом з тим, практично недослідженим залишається питання соціального складу рідновірських громад. Дослідники зазвичай обмежуються кількома фразами про «національно орієнтовану інтелігенцію». Відомості стосовно однієї з рідновірських течій вміщені в дисертації О.О. Тупик: «Середній вік віруючих – 45–55 років. Також є маленькі діти, які прийшли з бабусею чи дідусем. До громад РУНВіри в Україні входять вчителі, лікарі, письменники, артисти, студенти, школярі; значно менший відсоток робітників та працівників сільського господарств». Та й ця інформація подана в контексті опису відвідання автором богослужби й ґрунтується, судячи з відсутності інших посилань, на отриманих таким чином враженнях.

Така ситуаціє є тим більше прикрою, що питання соціального складу рідновірів видається надзвичайно цікавим та вагомим. Адже, з’ясувавши їхній віковий, гендерний, освітній, професійний статус, ми зможемо краще зрозуміти, «хто такі неоязичники і чого вони хочуть» – які соціальні прошарки населення виявилися сприятливими до ідей відродження етнічної, «рідної» віри і водночас справили вплив на подальше її формування, зможемо проаналізувати, що у неоязичницькому віровченні здалося близьким цим людям, які ідеї прагнення вони пов’язують з цим рухом.

Нерозробленість цього питання можна пояснити фактично одним чинником: катастрофічним браком джерел з цієї проблеми. Можемо залучати хіба що поодинокі дані з рідновірських періодичних видань, інтерв’ю провідників цього релігійного руху, їхні біографічні дані. Тому кожне з таких джерел – «на вагу золота».

Вважаємо, що за цих умов цілком доречним буде використання такого виду інформаційних джерел, як фотоматеріали. Світлини з різноманітних рідновірських заходів, свят, зборів часто вміщуються у періодичних виданнях неоязичників, їхніх друкованих творах, а також на сайтах в мережі Інтернет. Спираючись на них, ми можемо приблизно визначити, принаймні, віковий та гендерний склад неяозичників. Особливо цінними для цього є групові фотографії громад. Це дозволяє також з’ясувати кількісний склад її учасників.

Доволі інформативними можуть бути також підписи й коментарі до фотографій. Нерідко в них вказується рід занять, посада, духовний ступінь особи, адже найчастіше публікують фотографії вагомих постатей організації.

Безумовно, цей вид джерел має свої суттєві обмеження. По-перше, користуючись ними, ми можемо з’ясувати лише стать та приблизний вік людей. Та й то, для визначення співвідношення сповідників хоча б за цими ознаками, дійсно корисними можуть бути лише групові фото окремих громад, ініціативних груп чи учасників якогось заходу. За їх достатньої кількості, за методом аналогії можемо проектувати це співвідношення й на інші подібні спільноти. Більшість же фотографій є випадковими кадрами з обрядів та святкувань, за якими ми лиш можемо скласти загальне враження про соціальний склад рідновірів. По-друге, індивідуальні підписані світлини демонструють нам наявність серед неоязичників людей певних видів діяльності – художників, музикантів, народних майстрів, поетів тощо, але не відображають складу широких мас неоязичництва за цією ознакою.

Отже, фотоматеріали в ситуації серйозного браку даних з окресленого питання можуть використовуватися як джерело для дослідження соціального складу рідновірів. Проте, з огляду на їхню інформативну обмеженість – лише як додаткове, допоміжне джерело.