В.Близнеця

Українська художня проза 60–80–х років ХХ століття продовжує викликати значний інтерес з боку дослідників. Зміна ідеології, що позначилась на витлумаченні естетичних категорій, зумовлює потребу вивчати літературу цього періоду по-новому. З цих позицій передбачається необхідність ґрунтовного дослідження творчості багатьох письменників, зокрема В.Близнеця.

Сучасний стан вивчення дитячих творів письменника є недостатнім. Тема потребує нових розробок і подальшого детального вивчення, тому метою роботи є: показати своєрідність творчості для дітей і про дітей В.Близнеця на прикладі детального аналізу повістей письменника. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: дослідити повісті В.Близнеця „про дітей війни”; проаналізувати пригодницькі повісті В.Близнеця для дітей і про дітей.

В.Близнець найкраще розкрився перед читачами саме як дитячий письменник. Він зміг віднайти той зв’язок, який пов’язує читача і письменника, щоб донести до маленьких читачів дорослі принципи життя і змалювати його реально, нічого не приховуючи [3, 52].

Письменник відтворює світ у душах і серцях своїх героїв через їх почуття. Цим і пояснюється властивий творам В.Близнеця психологізм. Автор передає враження від навколишнього світу через світосприйняття героїв [4,193].

Світ дитини у творах В.Близнеця – це її внутрішній світ, який  не може існувати поза зовнішнім, соціальним, бо саме середовище, у якому живе особистість, впливає на її внутрішній світ, психічний стан і відповідні йому реакції, дії, рефлексії [5,137].

Детальне вивчення творів для дітей В.Близнеця викликає потребу поділити його повісті на дві тематичні групи: повісті „про дітей війни” та пригодницькі повісті для дітей і про дітей. Детально розглянувши повісті письменника „про дітей війни”, можна виокремити деякі особливості. Відчувши і побачивши на власні очі страждання війни, автор особливо гостро розкриває тему воєнного і повоєнного дитинства [6,31]. Повісті В.Близнеця про „дітей війни” багаті на різні засоби психологізму. Здебільшого автор використовує невласне пряму мову, щоб мати можливість самому, безпосередньо донести до читачів, що саме відчувають його герої. Невласне пряма мова створює двоплановість висловлювання – передається внутрішнє мовлення персонажа, його думки, настрої, але через автора, який об’єктивно оцінює події і в такому вигляді, розтлумаченому попередньо, передає своїм читачам.

Використовує автор досить широко і внутрішні монологи, які дозволяють розкритись його героям перед читачами, поділитись власними думками і переживаннями. Внутрішній монолог допомагає читачу бути ближче до героїв, які ніби сповідуються йому одному [7,41]. Іноді В.Близнець використовує і діалогізований монолог, але здебільшого, щоб показати яскраву уяву своїх маленьких героїв.

У своїх пригодницьких повістях В.Близнець використовує теж достатню кількість засобів психологізму, але їх значно менше, ніж у повістях про „дітей війни”. Немає тієї напруженості, що потім викликає сльози на очах у читачів. Але, треба взяти до уваги те, що різниться призначення і функції психологізму у пригодницьких повістях і повістях про „дітей війни”. У пригодницьких повістях психологізм використовується автором, щоб напружити сюжет і урізноманітнити внутрішній світ персонажів, пояснити і відкрити перед читачем їх дії. У повістях про „дітей війни” психологізм використовується, здебільшого, для того, щоб викликати переживання у читача, які б були близькі до переживань самих героїв. Читач повинен проникнутись їх долею, співчувати їм. У пригодницьких повістях головне завдання читача – слідкувати за пригодами героїв, розуміти їх вчинки та дії.

Повісті про „дітей війни” адресовані в першу чергу дитячій аудиторії, але з таким самим задоволенням їх можуть читати і дорослі. Пригодницькі повісті з їх казковими персонажами теж можуть привернути увагу дорослих, але вже меншою мірою.

Незважаючи на те, що твори про „дітей війни” багатші на різні засоби психологізму, художньо цінними для української літератури є обидві тематичні групи повістей письменника для дітей і про дітей.